МАНДРІВНИКИ ЦІКАВЛЯТЬСЯ НЕ ЛИШЕ ЗАКАРПАТТЯМ, «ДЕ ТИСА КРУТО В’ЄТЬСЯ», А Й ОЗЕРОМ ТИСА В УГОРЩИНІ
Наша західна сусідка — Угорщина — хоч і невелика країна (її протяжність з півночі на південь — 268 кілометрів, а зі сходу на захід — 528 кілометрів), та надзвичайно мальовнича й багата на принади. Вона має цікаву історію, є батьківщиною всесвітньо відомих винахідників, науковців, композиторів, спортивних зірок.
Її 10-мільйонне населення — гостинне й доброзичливе. У цьому переконані численні групи наших співвітчизників-мандрівників, котрі, перетнувши кордон у Чопі, їдуть пізнавати світ нащадків князя Арпада.
У цьому дуже допомагає Світлана Кабиш, керівник інформаційного бюро «Угорщина — туризм» при посольстві Угорської Республіки в Україні. Уже десять років ця організація налагоджує, поглиблює і розширює контакти між нашими державами. Мадяри роблять акцент на відвідуванні Верецького перевалу в Карпатах, витоків Тиси, замку Паланок у Мукачеві, залюбки катаються на лижах. Українцям натомість пропонують «розвіятися» не лише в Будапешті, чи, приміром, у Панонії, а й у Північній Угорщині. Пані Світлана каже: «Цей регіон того вартий».
Та хай би якою близькою була Угорщина і як часто випадало там бувати, щоразу повертаюся з відкриттям. Нещодавно вперше побачила озеро Тиса. Їхати туди дуже не хотіла: водосховищем й під Києвом можна «помилуватися». Те, чим багата Тиса, просто зачарувало. Навколо розкинувся заповідник, де величезні колонії птахів у таємничих «коридорах», серед вигадливих дерев і заростей очерету почуваються в цілковитій безпеці. Звідти з колегами потрапила прямо до чотиризіркового готелю з басейном і боулінгом. Ось вам і глуха провінція!
До останньої поїздки готувалася радісно, бо з юності люблю Північну Угорщину. Тут — мальовничі лісисті гори, форельні озера, стародавні фортеці, нескінченні виноградники, барочні міста. Звісно ж, і термальні купальні — Угорщина без них просто немислима. Здавалося б, все вже є для туризму, сиди й радій. Так не сидять, а діють! На схилі гори за селом Егерсалок, поблизу міста Егер, був невеличкий пагорб, утворений солями з гарячого джерела. Біля його підніжжя у простому бетонному басейні купалися місцеві жителі. Заїжджі туристи теж бували, але не затримувалися. Тож їх вирішили зацікавити. І ось уже на схилі сусідньої гори з’являються тераси майбутнього п’ятизіркового готелю. Поки він будується, на місці бетонного «корита» уже виріс величезний купальний комплекс з відкритими й закритими басейнами з термальною водою. Готель зводиться частково коштом тих, хто приїздить на купелі. Ті, хто побував там, розповідають друзям і родичам про принади, тож і вкладати в рекламу можна не так уже й багато.
Ще приваблює селище Тарцал у токайському винному регіоні. До речі, і там, і в інших селах біля підніжжя гори Токай, нарікають, що містечко з такою ж назвою, завдяки знаменитому вину «Токайське асу», забрало собі славу інших виноробних місцин. Виявляється, ще в середньовіччі Токай був просто збірним пунктом. Сюди звозили вино з околиць, а потім його транспортували по річках Бодрог і Тиса в інші країни, до монарших дворів, у найкращі магазини. Однак менш знамениті сусіди Токаю не здаються. До них належить Тарцал. Ви можете уявити, щоб у населеному пункті з чотирма тисячами жителів було два готелі-маєтки категорії 4*? Отож у Тарцалі є — «Grof Degenfeld» (колишня власність графа Дегенфелда) і «Аndrassy Kuria» (відроджені володіння аристократів Андраші). У цих готелях вишукані номери, винні льохи, басейни, конференц-зали, відмінна кухня й зовсім не провінційний вишкіл персоналу. Уявіть собі: «Аndrassy Kuria» відкрився лише кілька місяців тому, а на православне Різдво 30 з 60 номерів уже продано. Вгадайте, кому? Українцям, звісно ж! Сервіс добрий, ціна прийнятна, тож навіть шенгенська віза нікого не лякає. Поки більшість «маєтків» в Україні лежить у руїнах або стає приватними резиденціями, чимало туристів шукають комфорту в інших країнах.
Розповім ще про одне приголомшливе враження. Після Тарцалу опинилася в зовсім глухому селі Ердьобенє в горах Земплін. Зустрів знову свіжий, охайний, з боулінгом, конференц-залом, сауною готельчик. Називається він «Магіта» — на честь місцевої дівчини, котра завела в глибоку гірську річку загін турків, яких спокусила її краса. Зовнішнім виглядом готель справджує назву: люди тримаються один одного. Дегустацію токайських вин проводив не працівник готелю, а власник сусідніх винних льохів. Він часу не шкодував, терпів, поки клієнти наминали смачнющу вечерю, й винами частував безплатно. Природно, що потім їх купували, втім, за дуже демократичною ціною. Була ще одна, зовсім несподівана й від цього ще більш цікава програма.
Ранком запропонували сходити в майстерню бондаря і подивитися, як виготовляють винні бочки. Ось там дізналася, що головний замовник — завод «Шустов». Та найцікавішою стала пропозиція хазяїна майстерні спробувати зібрати бочку. Наш невеличкий гурт добре попрацював, так що з гордістю прийняв нагороду — звісно ж, пляшку «Токайського асу».
Селище Талья вважали заможним і, мабуть, трохи пихатим. Тому й досі тут тішать око гарні будинки, дві церкви, а ще є пам’ятка-знак... географічного центру Європи. Тут ми дозволили собі всміхнутися і пожартувати, що по місцях таких пам’яток можна навіть міжнародний тур організувати. А починати треба з наших Карпат. Однак у Тальї не відбереш «панського шиття» — унікальної вишивки золотою ниткою, розкішних вин та вишуканих страв з місцевої дичини, грибів та ягід. Коли оскароносний кухар Екарт Вітцігман відвідував Угорщину, одне з небагатьох місць, куди він завітав, був місцевий ресторан «Оroszlanos» («Лев’ячий»). До речі, відродили цю історичну будівлю — колишній маєток — двоє братів з Будапешта. Гроші вони заробляють факторингом, але для душі взялися до винно-гастрономічної справи. Сподіваюся, що гостей у них буде чимало. Як, приміром, у центрі Північної Угорщини — місті Мішкольці.
Мабуть, п’ять років поспіль чи не кожен автобус з українськими туристами зупиняється в чарівному передмісті Мішкольца — Тапаольці для відвідин унікальної печерної купальні. Знають у нас і про інше романтичне передмістя — Лілафюред з готелем-палацом над замріяним гірським озером. Про сам Мішкольц наш досвідчений гід без пієтету сказав: «Соцреал». Так, справді, за часів соціалізму тут збудували металургійний комбінат, руду на який возили з Кривого Рогу. Для працівників комбінату звели численні «панельки-близнюки». Та одного зовсім не прекрасного дня це підприємство, а також цементний та хімічний заводи, зупинили. Тоді в Мішкольці почалася депресія. Нині, на щастя, промисловість знову працює (до речі, металургійний комбінат належить «Індустріальному союзу Донбасу»). Головне — від Мішкольца не відцуралася місцева влада. П’ять років тому започаткували міжнародний оперний фестиваль, який став досить ранговим у Європі. Очистили річечку Сінва настільки, що влаштовують змагання рибалок. Привели до ладу набережну, прикрасили її милими сучасними скульптурами. Створили пиво, не схоже на жодне інше, бо варять його з додаванням винограду асу. При броварні відкрили ресторан. А що ще треба прибульцеві, як не погуляти в приємному місці і смачно попоїсти? Звісно, й історичних пам’яток, музеїв, культурних подій. Мішкольц має й таке. Тут, у районі Діошдьор, є середньовічна мисливська фортеця, де влітку вирують історичні дійства. Крім оперного фестивалю (його також влаштовують улітку), у лютому відбувається фестиваль холодцю. А ще є фестиваль диксиленду. Відкрився абсолютно унікальний приватний музей. В одному з його залів розмістили експонати, пов’язані з ремеслами, в іншому зібранні — оптичні прилади, у третьому — ужиткові речі часів соціалізму. Однак головне в ньому — багатюща колекція одягу народів карпатського регіону. Для порівняння: у Національному музеї Угорщини зберігається 80 народних костюмів, тут — 300! Без перебільшення, відчуваєш справжній захват від культурного скарбу. Варто розповідати про нього знайомим етнографам — колекцію можна не лише подивитися, а й ґрунтовно попрацювати над експонатами.
Підсумовуючи, хочу висловити переконання: Будапешт був, є й буде угорським «центром тяжіння». Але й з провінції, що межує з Україною, також ніхто не повернеться розчарованим.
На жаль, для туризму настали нелегкі часи, зокрема для наших співвітчизників, які прагнуть по-сусідському подивитися Європу. Вони стали нелегкими рік тому, після приєднання нових членів до Шенгенської угоди. Навіть за умови прихильності консульств нині на оформлення візи потрібно втричі більше часу, аніж раніше. Тому біля консульства Угорщини в Києві з настанням сезону вишиковуються довжелезні черги. За статистикою, протягом дев’яти місяців поточного року українців в угорських готелях зареєстрували на один відсоток більше, ніж торік. Цю цифру можна тлумачити лише так: якби не проблеми з візами, вояжерів було б принаймні на 10% більше.
Починаючи з листопада, туристичні компанії заговорили про подих фінансової та економічної кризи — зменшення попиту на тури взагалі й до Угорщини зокрема. Власне, падіння почалося раніше, але туроператори про це мовчали. Така ситуація в жодному разі не привід «залягти на дно» й перечекати. Навпаки, треба намагатися демонструвати привабливість порівняно з далекими країнами. Дістатися легко, ціни прийнятні, вибір — величезний: екскурсії, відпочинок та лікування на термальних джерелах, дегустація, гастрономія, культурні та спортивні події світового рівня. Думаю, так треба діяти й туристичним маркетологам в Україні — і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. Гадаю, варто дослухатися Шевченкового «чужого навчайтеся». Угорський туристичний офіс вчився пропагувати власний продукт в австрійських колег. Україні теж варто перейняти досвід Угорщини, Чехії, Польщі, знайти для себе «раціональні зерна» й застосувати для промоції принад Батьківщини, адже наша земля така прекрасна й багата.