ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
КРАЇНІ ПОТРІБЕН ЛИТВИН
ПЕРЕДВИБОРНЕ ГАСЛО ЦЬОГО ПОЛІТИКА НАРЕШТІ ВДАЛОСЯ РЕАЛІЗУВАТИ НА ДІЛІ

Вітчизняна політика цього тижня перевершила саму себе за формулою: «Права рука не знає, що робить ліва». Ще в понеділок політологи пророкували швидку появу мегакоаліції у складі блоку Юлії Тимошенко та Партії регіонів. А вже у вівторок (хоча й близько 18-ї години) політичні «зорі» стали інакше.

Теоретично український парламент знову отримав коаліцію, цього разу у складі трьох фракцій: БЮТ, «Наша Україна — Народна самооборона» і блок Литвина. Проте голосування за нового керівника Верховної Ради, яким після більш ніж дворічної перерви знову став Володимир Литвин, ще раз довело: політична математика має зовсім інші закони, ніж академічна.
Так, три згадані «напівкоаліційні» фракції в сумі мають 248 депутатських голосів. Ще торік під час баталій навколо створення коаліції демократичних сил між БЮТ і «НУ–НС» лунало чимало зауважень, мовляв, от якби до цієї пари приєднався Володимир Литвин, коаліція справді була б міцною. А двом політсилам (та ще й без Івана Плюща, котрий, як відомо, відмовився входити до попередньої коаліції) без запасу міцності робити нічого.
Однак, попри застереження, тоді коаліціянтам удалося обрати спікера і прем’єра (щоправда, з другої спроби) власними силами. В результаті Арсеній Яценюк отримав 227 голосів «за», а Юлія Тимошенко — 226.
Нині з коаліційної трійки за Володимира Литвина було віддано лише 214 голосів (154 — з БЮТ, 20 — від литвинівців і лише 40 — із «Нашої України — Народної самооборони»). Нестача була «доточена» трьома «регіоналами» та фракцією комуністів у повному складі (27 «багнетів»). Отже, виходить, що чинна нова коаліція може стати ще менш дієвою, ніж попередня.
Власне, БЮТ (який найдужче хотів оформлення коаліційних стосунків бодай із кимось на своїх умовах, щоб Тимошенко лишалася Прем’єр-міністром) не вперше користується підтримкою КПУ. Достатньо згадати, як наприкінці минулого року голоси представників цієї фракції були вирішальними під час ухвалення бюджету-2008. А ще завдяки Компартії блоку Юлії Тимошенко вдалося дотиснути рішення про проведення в Києві дострокових виборів столичного міського голови. (На жаль, ні комуністи, ні будь-хто інший не змогли допомогти змінити в Києві мера, тож бютівська ініціатива ні до чого не привела).
Отже, спробуймо проаналізувати, чого тепер можна очікувати у Верховній Раді, а також в інших владних інституціях. Адже, нагадаємо, права рука у нас нині абсолютно не відає, що робить ліва.

Блок Литвина
Поза всякі сумніви, найбільше бонусів від вівторкової «оборудки» отримала саме ця політична сила. Володимир Литвин давно не приховував свого бажання повернути собі втрачене у 2006 році спікерське крісло. Якби у листопаді-грудні минулого року БЮТ і «Наша Україна — Народна самооборона» зуміли дещо пригасити власні політичні апетити, блок Литвина, в обмін на спікерство для свого лідера, вже тоді міг приєднатися до коаліції. Однак тоді представники «НУ— НС» нічого чути не хотіли про те, щоб головне місце у парламентській президії посів не їхній представник.
Усе це дало Володимирові Михайловичу можливість цілий рік бути чи не найбільш самостійним політиком у державі. Він не соромився різко висловлюватися як на адресу провладної коаліції, так і опозиції (передовсім її «регіональної» частини).
Нині блок Литвина та БЮТ виявилися найбільшими союзниками. Проте це не означає, що вони невдовзі не «поб’ють горшки». Пригадується, що коли Юлія Тимошенко працювала Прем’єр-міністром у 2005 році, спікером парламенту був також Володимир Литвин. І тоді стосунки між цими двома не останніми людьми в державі були аж ніяк не ідеальними.
Нинішнє обрання Литвина, вочевидь, зменшить шанси на проведення дострокових парламентських виборів, адже вони Володимирові Михайловичу зараз не потрібні. Власне, тут інтереси Литвина й Тимошенко збігаються. Саме цей факт може слугувати таким собі «клеєм» (нехай навіть тимчасовим) для співпраці спікера і прем’єра.

Блок Юлії Тимошенко
Після того, як активісти БЮТ ще зо два тижні тому публічно оголосили про те, що їм буде до смаку будь-яка коаліція, лише б Прем’єр-міністром залишалася Тимошенко, стало зрозуміло: гребувати підопічні Юлії Володимирівни не будуть нічим. Переговорний процес це справді довів. Так, минулого тижня аналітики зауважували, що «шлюб» між БЮТ і ПР близький, як ніколи. Втім, після вівторкових подій можна припустити, що переговори з «регіоналами» бютівці використовували, як своєрідну ширму для чогось важливішого.
Інша версія зводиться до того, що результативне залучення Володимира Литвина до дружби з БЮТ відбулося спонтанно. На користь цієї гіпотези свідчить і те, що обрати Литвина спікером прибічники Юлії Володимирівни воліли саме 9 грудня надвечір. Бо якби такого голосування не було проведено, хтозна, чи не змінилося б усе кардинально наступної ж ночі. Тим паче, що охочих провести ці зміни серед бютівських опонентів вистачало.
Фракція українського Прем’єр-міністра однозначно наполягає, що нова коаліція сформована, а Юлія Володимирівна позавчора увечері навіть звернулася до народу. Це, до речі, був її перший вихід такого формату після заклику до усіх парламентських фракцій сформувати коаліцію з 450 народних депутатів. Зокрема, керманич Кабінету Міністрів пообіцяла, що найближчим часом Верховна Рада ухвалить низку антикризових законів. Найрезонансніше прозвучали ідеї про кримінальну відповідальність за незаконні звільнення з роботи та невиплату заробітної плати. Пропрем’єрська фракція традиційно не сумнівається, що більшість ініціатив її неформального лідера справді буде впроваджена в життя.

«Наша Україна — Народна самооборона»
Традиційно найбільше питань до останніх подій у Верховній Раді виникло у пропрезидентської політичної сили. «Чого хоче «НУ–НС», того хоче глава держави»,— прийнято було говорити ще десь рік тому. Та відтоді спливло багато води, і зрозуміти, чого справді хочуть Президент і пропрезидентська фракція, стало неможливо.
На перший погляд, чимало речників фракції (з обох її «крил») не раз виступали за те, що коаліція у форматі БЮТ, «НУ–НС» і блок Литвина є найбажанішою. Більше того, представник «Народної самооборони», колишній столичний мер Олександр Омельченко наступного дня після відставки Арсенія Яценюка зареєстрував проект постанови про висунення на посаду Голови Верховної Ради Володимира Литвина.
Однак як тільки дійшло до справи, то із 72 депутатів фракції за Литвина проголосувало лише 40. Буцімто, стільки ж ухвалили рішення про входження до нової коаліції. Себто виходить, що В’ячеслав Кириленко, котрий понад два місяці намагається відстояти ідею з проведенням позачергових виборів і вперто не йде на контакт із БЮТ, залишився у меншості.
Та річ у тім, що рішення про приєднання до нової більшості, замість Кириленка, підписав лідер Руху Борис Тарасюк. НРУ разом із «Народною самообороною», нагадаємо, давненько більше тяжіють до Юлії Тимошенко, ніж до Віктора Ющенка. Проте чергові перипетії дозволили деяким членам «НУ–НС» говорити про нібито неправильне формування коаліції.
Ситуація «підігрівається» ще й тим, що обрання Володимира Литвина та виголошення ним повідомлення про створення нової більшості відбулося тоді, коли Віктор Ющенко перебував за кордоном. Тому, як запевняють опоненти президентських соратників, найближчі до Ющенка депутати ніяк не могли зорієнтуватися: то чи можна входити до такої коаліції чи ні? Взагалі така ситуація вельми нагадувала епізоди з п’єси «Сватання на Гончарівці». Пригадуєте, як Стецько не міг і кроку зробити, не вислухавши батька: «Батько казали, що оженюся з тобою, значить оженюся...».
Ще одна «нашоукраїнська» дилема полягала в тому, що у частини фракції був свій претендент на головування у Верховній Раді — Іван Плющ. Якби Президентові вдалося переконати ВСЮ фракцію погодитися на союз із Партією регіонів і узгодити з «регіоналами» деталі подальшої співпраці (прем’єрство Віктора Януковича за таких умов виглядало б як доконаний факт), пан Плющ справді міг утретє повернутися до парламентської президії. Але що поробиш: нинішні політичні «скачки» відбуваються надто швидко. А Іван Степанович не в тому віці, щоб устигати за таким «калейдоскопом»...
Словом, ситуація всередині фракції «НУ–НС» залишатиметься напруженою. Далеко не завжди продумані й виважені коментарі представників президентського крила (особливо Ксенії Ляпіної чи Владислава Каськіва) подекуди викликають лише сміх, а заразом зменшують потенційні шанси «Нашої України» на дострокових парламентських виборах, якщо такі усе ж таки відбудуться. Бо пояснення на кшталт: нинішня коаліційна угода надто мала, потрібно усе виписати (сторінок на 150–200), лише тоді підписувати документ, нині, під час наступу кризи, не сприймаються ніким. Та й чим, зрештою, запам’яталася «Наша Україна» упродовж останніх 2–2,5 років? Саме «виписуванням» різних угод, від яких через короткий час не лишалося каменя на камені.

Партія регіонів
«Регіонали», схоже, також стали жертвою переговорів на кілька фронтів. Вочевидь, вони не сумнівалися, що повернуться до влади за будь-яких умов — хоч при співпраці з Президентом, хоч із БЮТ. Але тривале зважування можливих переваг зіграло з ПР злий жарт.
Показово, що лідера Партії регіонів, як і глави держави, під час доленосних вівторкових подій в Україні не було. Тож Віктор Янукович і його соратники ще раз пересвідчилися у ненадійності БЮТ як потенційного партнера.
Утім, навіть попри це, один із лідерів «регіоналів» Олександр Єфремов усіма силами намагався відстрочити голосування за Володимира Литвина. Враховуючи, що саме Єфремов очолює регламентний комітет ВР, робити йому це, посилаючись на усілякі норми, було не так важко. Проте «регіонали» вскочили у власну пастку, вириту під час відправлення у відставку Арсенія Яценюка. Це ж з їхньої подачі тоді було проголосоване рішення розбиратися з парламентським керівництвом без бюлетенів і без надання програмного чи заключного слова.
Одначе представники Партії регіонів не виглядали особливо пригніченими. Вочевидь, вони розуміють: міцною така коаліція бути не може апріорі. Хтось із перших осіб держави рано чи пізно знову запросить Віктора Януковича до себе, аби порадитись, як би ефективніше «насолити» опонентові... У середовищі ПР впевнені: Віктор Федорович дасть там слушну пораду, натякаючи на власне прем’єрство. Хоч до, хоч після виборів.

Комуністи
Вони, як завжди, виявилися «найпринциповішими», бо чудово розуміють, що за нестабільності коаліції до їхніх послуг той-таки БЮТ ще звертатиметься не раз. Поторгуватися можна буде не лише за кадрові питання, а й за певні законодавчі ініціативи, в тому числі антикризові.

Уряд
За великим рахунком, створення нової коаліції мало б потягнути за собою формування нового Кабінету Міністрів. Починати тут потрібно із прем’єра. Однак про необхідність відставки Юлії Тимошенко у разі розпаду попередньої коаліції було написано лише у «виписаних до найменших дрібниць» угодах. Що з того вийшло — ми добре бачимо. Якщо Тимошенко не бажає проходити процедуру повторного затвердження у ВР, ніхто її до цього не зможе змусити. Бо парламент у його нинішній, оновленій конфігурації навряд чи відправлятиме Юлію Володимирівну у відставку.
А от деяких міністрів замінити доведеться. Про це, до речі, говорила і сама Прем’єр-міністр. Причому у Тимошенко є, щонайменше, три потужних козирі, якими можна «задобрити» нового суб’єкта коаліції. По-перше, це — посада одного з віце-прем’єрів, яку з 18 грудня минулого року так і не заповнили, по-друге, Антимонопольний комітет і, найголовніше, Фонд держмайна. «Своїх» керівників цих відомств, як відомо, ні взимку, ні навесні, ні влітку Юлії Тимошенко поставити не вдалося. Чим не предмет для потенційних торгів?
Не варто забувати, що у Прем’єр-міністра останнім часом суттєво погіршилися стосунки з такими урядовцями, як Йосип Вінський (Мінтрансзв’язку), Віктор Пинзеник (Мінфін) і Богдан Данилишин (Мінекономіки). Тож ротація цілком може очікувати і ці відомства, причому найближчим часом.
Щоправда, знавці подейкують, що Володимир Литвин не від того, щоб отримати ще й посаду керівника Державної митної служби. Якщо це справді так і коли йому вдасться переконати Юлію Тимошенко звільнити Валерія Хорошковського — нинішнього шефа ДМСУ, то Володимир Михайлович стане мало не всесильним. Оскільки тоді кордон стовідсотково контролюватиме саме його політична сила, адже Державну прикордонну службу багато років очолює молодший брат Литвина.

Президент
Як було сказано, визначити чітке ставлення Віктора Ющенка до нової коаліції практично неможливо. Не виключено, що це ставлення змінюватиметься залежно від її (коаліції) подальшої діяльності. Так само у Президента може зменшуватися або зростати бажання повернутися до свого указу про розпуск Верховної Ради. Втім, тепер і це зробити буде складніше. Адже коаліція нібито створена. Отже, підстави для розпуску буцімто зникають. (Якщо, звісно, глава держави не забажає поставити формування більшості під сумнів, посилаючись, наприклад, на відсутність підпису В’ячеслава Кириленка під відповідним рішенням).
У разі більш-менш мирного співіснування зі спікером парламенту (з прем’єром нині таке апріорі неможливе!), ймовірно, що Президент не заперечуватиме, аби найвідданіші йому депутати голосували за певні законопроекти в унісон із БЮТ і блоком Литвина. Тож у Верховній Раді діятиме ситуативна більшість. Зрештою, це не так погано. Але от біда: щось не надто віриться у таке оптимістичне розгортання подій...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»