ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ПОЛОХЛИВИЙ ПТАХ «ПОКЛИКАННЯ» НА ВІТРАХ ЕКОНОМІКИ...
З року в рік на всіх рівнях обговорюється проблема нестачі кваліфікованих кадрів на селі, виносять різні рішення, а віз, як кажуть, і нині там. «Кадрова криза», по суті, перетворилася на чинник, що гальмує розвиток аграрного сектора України й негативно впливає на ситуацію в економіці загалом. Це при тому, що Мінагрополітики має в своїй системі 23 вищих навчальних заклади ІІІ і ІV рівнів акредитації, 118 технікумів і коледжів І та ІІ рівнів акредитації. До речі, за кількістю навчальних закладів це міністерство посідає друге місце після Міносвіти і науки.

Щорічний випуск молодих спеціалістів денної форми навчання становить близько 11 тисяч в університетах і близько 19 тисяч — у технікумах і коледжах. Достатньо, щоб заповнити всі вакансії. Якщо користуватися даними про кількість молодих спеціалістів, які отримують направлення в сільську місцевість і працевлаштовуються там, на селі можна було б проводити добір кадрів за конкурсом. Та біда в тім, що закріплюються на своєму першому робочому місці далеко не всі. Переважна більшість через два-три місяці «накиває п’ятами». Головний висновок найчастіше такий: без поліпшення умов життя, виваженої програми забезпечення випускників комфортним житлом, гідної заробітної плати, без створення належних умов на виробництві багато з них надовго не затримуються в аграрному секторі.
Ми б утримували лідерство у світі із врожайності, якби скрізь було організовано справу, як у Тетіївській агропромисловій компанії «ТАК», яку очолює Руслан Голуб. На той час, коли він узяв кермо у свої руки, йому було лише 24 роки — практично відразу після закінчення вищого навчального закладу.
Позитивні зміни, а згодом і вражаючі успіхи у тваринницькій галузі сільгосппідприємства «Пісківське», що у Чернігівській області, розпочалися після того, як його очолив молодий спеціаліст Валерій Колоша. «Хто міг повірити,— пригадують доярки,— його словам, що наша, на той час занедбана ферма, стане фермою європейського рівня?» Мені вдалося це побачити, коли побувала у Пісківському. Нас познайомили з сучасним, високоефективним, добре оснащеним виробництвом, яке за своїми показниками повною мірою відповідало назві «Молочні ріки». Переконана, що такі приклади є в усіх районах.
Вони наводять на думку, що хоча культурно-побутові умови життя, зарплата — істотні чинники, однак не єдині й не завжди визначальні.
Чимало залежить від того, чи свідомо зроблено вибір сільськогосподарської професії, чи задля того, аби диплом отримати. Тому майбутнього спеціаліста для села треба виховувати ще зі школи, не лише піднімаючи престиж сільськогосподарських професій, а й відкриваючи їхні «ази» на уроках трудового виховання, створюючи мережу агрокласів. Тоді випускник вирішить, чи варто йому вступати до сільськогосподарського ВНЗ, чи обрати іншу сферу. Тобто потрібно більш тісно і органічно пов’язувати шкільну освіту і сільськогосподарську роботу. Як розповів Руслан Голуб, закінчуючи школу, він вже мав посвідчення механізатора і водія.
Звичайно, саме дітям, які знають, що таке праця на селі й що хліб насущний дається важким потом, найперше має бути відкрита дорога до сільськогосподарських вищих навчальних закладів. Скажете, що так і є? За статистичними даними, квота для сільської молоді становить до 90 відсотків. Проте, якщо розібратися, то серед студентів багатьох аграрних ВНЗ дітей хліборобів, тваринників обмаль, у них переважно навчаються сини й доньки сільської інтелігенції, більшість з яких потім перевчається, хоча також здобули освіту за державні кошти.
Друга серйозна причина відпливу молодих спеціалістів із села — непідготовленість багатьох із них до практичної роботи, нездатність застосувати здобуті знання. Відчуваючи свою непридатність, молода людина розчаровується в обраній професії, зрештою звільняється сама або її звільняють. Один із підприємців мені розповідав, що йому впродовж тривалого часу не вдавалося заповнити вакансію менеджера із зарплатою 3 тисячі доларів на місяць, бо випускники, яких він брав на роботу, у цій справі не розбирались.
А ось Білоцерківський державний аграрний університет, налагодивши зв’язки з багатьма підприємствами, скеровує туди студентів на практику. За кожним практикантом закріплюють спеціаліста підприємства. Таким чином, підприємство має можливість уважно придивитись до практиканта і кращих узяти на роботу.
Із багатьма підприємствами підтримує зв’язки, «постачає» для них студентів на практику й на роботу Національний аграрний університет. У найближчих його планах — створення навчально-практичних тренінгових центрів із залученням передових агропідприємств.
Закріпленню молодих фахівців на селі сприяло б створення належних умов для започаткування ними власної справи в аграрному секторі. Адже, згідно з опитуванням випускників багатьох аграрних ВНЗ України, близько 20 відсотків із них готові поїхати на село для того, щоб зайнятися своєю власною справою. Проте, на жаль, шансів почати трудове життя з бізнесу в них практично немає, оскільки отримати на реалізацію своїх задумів навіть звичайний кредит, не кажучи про той, що субсидується, практично неможливо. Для розвитку фермерської справи на селі, де могла б себе реалізувати молода людина, слід створити спеціальну кредитну програму за низькими відсотковими ставками, вважають аграрії.
Водночас дається взнаки дефіцит фахівців управлінського обліку за міжнародними стандартами, без яких міжнародні фінанси важко залучити. Не вистачає маркетологів, котрі могли б розібратися, якими культурами вигідно засіяти поле, якої якості й стандартів вирощувати овочі та фрукти, що, куди продати. Жодний вищий навчальний заклад не випускає і спеціалістів з логістики. Потрібно, щоб аграрна освіта відповідала вимогам бізнесу.

Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• НЕ ВІДСТАЮТЬ ВІД РОВЕСНИКІВ
• ХЛІБОСОЛИ ЗІ ШКІЛЬНОЇ ЛАВИ

назад »»»