ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ШИРОКА ПАЛІТРА ДОБРА
«Її картини відтворюють стан душі, в них ніби присутнє невидиме внутрішнє око. І якщо ми не можемо самі цей стан створити, добре, що є митці, котрі нам допомагають. У роботах художниці розгортається широка палітра добра». Так проникливо висловилась Ірина Щукіна, завідувачка Музею Лесі Українки на відкритті виставки харківської художниці Ніни Вербук, присвяченої 30-літтю її творчої діяльності.

Мисткиня веде настільки активну виставкову діяльність, що за найбільшу кількість персональних виставок серед художників міста (а саме 45) вона була занесена до «Книги рекордів Харкова» у 1999 році. Її роботи перебувають в 11 музеях різних міст України, культурних закладах Німеччини і Японії, а також у приватних колекціях. На ювілейній виставці у столичному Музеї Лесі Українки (відділі Музею видатних діячів української культури) презентовано більш як шістдесят живописних полотен різних жанрів і сюжетно-стильових напрямів, написаних з 1981 до 2008 рр. Організатори свідомо не включили до експозиції графіку, адже вона є окремою значущою сторінкою в мистецькій біографії художниці й потребує спеціального висвітлення.
Творчість Ніни Вербук виростає з глибини духовної культури українського народу і має міцну земну основу. Незалежно від того, що пише художниця — полотна за жанровими мотивами чи портрети, пейзажі або натюрморти — скрізь вона створює своєрідні смислообрази, проникаючи в глибину відтворюваного світу, наділяючи його сакральним змістом і, таким чином, підіймаючись на рівень роздумів про духовність. Найкращі її картини наповнені глибоким філософським змістом. Водночас вони позначені яскравим національним колоритом, ілюструючи приналежність авторки до української землі. Маю на увазі, зокрема, Автопортрет пані Ніни у квітчастій хустині й ще низку творів — «Чорнобривців насіяла мати», «Різдвяні дива», «Барви літа», «Мамин мак»...
Над визначенням авторського стилю Ніни Вербук ламали голову дослідники її творчості й нарешті дійшли висновку, що його можна назвати духовним реалізмом, що полягає в пошуку істини, сутності людського буття і виливається в жіночі образи та сюжети християнсько-язичницької тематики. Найцікавіші з них бачимо на виставці. Мисткиня оригінально їх коментує. Наприклад, про героїнь картини «Золоті зерна» каже, що ці жінки, подібні до темних скіфських баб, немовби закам’яніли від щоденної виснажливої праці. А на полотні «Видубицький монастир. Ідоли» бачимо справжніх скіфських баб — символів язичницької культури, і зокрема, матріархату. «Людина споконвічно прагне вигадати собі божество, без якого гадає, що ні до чого не здатна»,— ділиться роздумами пані Ніна. Вона загалом тлумачить християнські та язичницькі образи неканонічно: біблійні персонажі цікавлять її не як символи поклоніння, а як живі люди зі своїми пристрастями, бажаннями, земним шляхом, що привів їх до святості. У цьому переконують полотна «Що є любов?», «Під оливами — мир».
Серед жіночих образів Ніни Вербук чимало оголених постатей. Але це не натуралізм, а сама естетика. Героїні зачаровують тілесною красою й гармонією. Зображена на картині «Бабине літо» жінка з пишними формами у вінку на тлі осіннього жовтого листя є символом родючості землі. Жінка без одягу, котра розчісує волосся, а перед нею — яблука на столі («Липень. Білий налив») — тут символіка, як то кажуть, промовляє сама за себе.
Тішать око і душу численні натюрморти пані Ніни — з листком магнолії та яблуками, динею, грушами, «Помаранчевий рай» — мандарини цілі й скибочки, розташовані навколо глечика і ще безліч з любов’ю зображених видів природи.
Звичайно, я не могла не скористатися нагодою хоч трохи зазирнути до творчої майстерні гості з Харкова. Й дізналася, що пані Ніна має добру зорову пам’ять, тому створює пейзажі, не працюючи на пленерах,— вони її напружують. З тієї самої причини в неї немає натурниць, адже здатна запам’ятати гарні фігури подруг і знайомих. А натюрморти пише з натури — цей процес її заспокоює. Працює над власним характером, виробляючи в ньому смирення. Про це її робота «Мій ангел». Художницю часто запитують про її творчий прийом — поєднання двох планів полотна, наслідком якого є виникнення третього. Це її «фірмові» тональні ефекти.
Крім живопису, Ніна Вербук надзвичайно полюбляє співати — народні пісні увійшли в її життя з дитинства, коли влітку їздила до бабусі в слобожанське село. Найулюбленіші з них — «Там, де Ятрань круто в’ється», «Повій, вітре, на Вкраїну», «Ой, чий то кінь стоїть»... У них також самовиявляється її душа.
також у паперовій версії читайте:

• ГРАВЕЦЬ, ЯКИЙ СЕБЕ ОШУКАВ
• НА ФРАНКІВСЬКІЙ СЦЕНІ — «ЛЕГЕНДА ПРО ФАУСТА»

назад »»»