ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
ВІКТОР НЕБОЖЕНКО: МЕДВЕДЄВА І ПУТІНА НЕ ПЕРЕРВУТЬ РЕКЛАМОЮ ПРО КУМЕДНОГО ДАІШНИКА
У п'ятницю Верховна Рада, коаліція, що розсипалася, і опозиція, за підтримки Президента і прем'єра спочатку ухвалили закон, нібито об`єднавшись у боротьбі з кризою, а вже за дві години двоє останніх плюс спікер зійшлися в теледебатах, далеких від єднання. Чи об'єднався політикум, чи зробив вигляд, що об'єднався? Чи скасовані дострокові вибори, чи просто ситуація в паузі? Якщо вони таки пройдуть і буде обрано новий уряд, то хто виконуватиме антикризовий закон? Ці запитання УНІАН поставив політологу Вікторові Небоженку.

— Останнім часом Президент не говорить про дострокові вибори. Як, на Вашу думку, він їх уже не хоче чи вирішив відкласти на невизначений термін?
— Він хоче виборів, але намагається вибрати найвдалішу ситуацію. А вона настане тоді, коли Україна в особі Прем'єр-міністра підпише надвисоку ціну на газ. Як тільки питання про газ стане ребром і виявиться, що не можна внести змін до бюджету, що економіка, особливо підприємства металургійної та хімічної галузей промисловості, може не «потягнути» цих цін, тоді знову буде актуалізовано питання про дострокові вибори. Це відбудеться у межах трьох-чотирьох тижнів.
Узагалі я був прихильником змін закону про вибори і передовсім вибори місцевих органів влади. Треба починати з місцевих органів влади, а не згори, не зі зняття Президента, Прем'єр-міністра або міністрів. Одначе всі готуються до президентських виборів. Розмови про Конституцію, дострокові парламентські вибори або їхнє відстрочення ніщо інше, як інструменти боротьби за президентські вибори. Ієрархія виборів — це неправильно. У світі такого немає: на вершині президентські вибори, далі парламентські, а там уже місцеві органи. У демократичних системах громади із самоуправлінням відіграють не меншу роль у політиці, ніж прем'єр і Президент.
— Чи є ще якийсь шанс на створення коаліції?
— Немає. Всі перелаялися, пересварилися. Навіть не знаю, яка коаліція візьме на себе відповідальність за те, що відбувається в країні. Всі зараз тренуються у формулюваннях критики, в глибині осмислення негативності цих процесів, і мало чітких пропозицій, як вийти з ситуації й яка команда це зробить. Люди іноді можуть мати правильні думки, але вони не є єдиною командою. Варіант командності зараз вельми важливий. Потрібно переглянути стосунки між Президентом, прем'єром і главою Нацбанку. Тепер зрозуміло, що останній — це політична постать, що б там про себе не думав Володимир Стельмах. Чи він захоплюється культурою, живописом або джазом, але став політичною постаттю. Те, що він робить щодня, позитивно і негативно позначається на громадянах України.
— Чому Юлія Тимошенко не хоче залишити крісло прем'єра? Адже вона розуміє, що відповідальність за кризу та її наслідки буде покладено на неї й її команду?
— Вона самодостатня людина і вважає, що її зрозуміє населення. Юлія Тимошенко впевнена у своєму електораті, який вважається одним із найпотужніших. Він не піддається на чорний піар. Це ніби величезний український фан-клуб. Такими фан-клубами в політичному середовищі володіють лише двоє осіб.— Ю. Тимошенко і В. Янукович. До речі, Президентові ще належить зробити такий фан-клуб, коли він хоче перемогти на цих виборах.
Її знаменита фраза: «Я не дивитимусь на свої рейтинги», з одного боку, кокетування, тому що у неї високі рейтинги, а з іншого — ставка на свій електорат, який не розбігається незалежно від того, що робить їхній лідер.
— До речі, про рейтинги. Досі активно обговорюється ток-шоу на «Інтері», яке минулої п'ятниці зібрало політичну еліту країни, включаючи Президента, прем'єра і Голову Верховної Ради. Хто, на Вашу думку, виглядав найпереконливіше під час дискусій?
— Юлія Тимошенко виглядала набагато краще. На відміну від своїх опонентів, вона грала чітку роль — роль Прем'єр-міністра, у якого величезна народна підтримка. Ця цілісність образу вигравала на тлі того, що Президент грав відразу кілька ролей: то мудрого главу Національного банку (тоді вже В. Стельмах не знав куди подітися), то Прем'єр-міністра. Він постійно торкався конкретних економічних проблем і показував плюси і мінуси, як він вважав. Правильна стратегія Юлії Тимошенко на цій зустрічі дала їй перевагу як над опозицією, так і над Президентом.
На цій публічній зустрічі, за якою спостерігала вся країна, найбільше програв В. Стельмах. Адже не можна показувати главу Нацбанку за визначенням. Вони люди непублічні, а коли намагаються розмірковувати про речі, про які не знають, то й поготів. Якщо ми говоримо про публічні зміни, то передовсім треба подумати про нового главу Нацбанку, який перебував би на однаковій дистанції як від Президента, так і від прем'єра.
Непривабливо виглядав і Віктор Пинзеник, котрий, як завжди, демонстрував картинки, явно не впоравшись зі своїм завданням.
До фінансової кризи не можна так підходити. Треба давати бізнесу й населенню зрозумілі «рецепти».
У нелегкому становищі опинилась команда опозиції, яка змушена була виокремлювати свого шефа, а він, у свою чергу, не мав ані найменшого бажання щось робити. Йому не хотілося брати в цьому участі.
Ірина Акимова була сильніша за В. Януковича. Проте їй дісталася негативна роль нападати на іншу жінку.
Безнадійно соромливо виглядав ще один член опозиції — Сергій Льовочкін. Це розумна людина, а йому довелося бути нижче, ніж його шеф. А шеф зациклився на 140 га...
— Як Ви вважаєте, це була спроба політиків перед українським народом прийти до якихось загальних ідей на шляху подолання кризи чи лише популістський захід?
— Перші особи держави мають зустрічатися на публічних заходах, що символізують єдність, або в різних інших форматах для того, щоб виробити єдину точку зору. Із ток-шоу вийшло щось на кшталт невдалого початку, фальстарту президентської кампанії, в яку всі були втягнуті, навіть Арсеній Яценюк, який не міг уторопати, в чому полягають правила гри і ким він тут виступає.
Нічого не скажеш, невдалий формат. Спроби розправи над Тимошенко провалилися. Вона блискуче потім відігралася на «5-му каналі», створивши бенефіс, сприятливий в усіх відношеннях до себе з боку публіки, і експертного співтовариства. З'ясовувати стосунки між представниками влади перед усією країною не на користь тим, хто ставить вищі завдання. Невчасно. Президент, прем'єр та інші політики мусять показати, що вони можуть кваліфіковано впоратись з кризою, а не набирати очки: у кого краще, у кого гірше.
— Наскільки результативними були публічні дебати такого формату?
— Громадяни побачили, що політична еліта не готова до кризи. Цього не варто було показувати. Гадаю, продовження такої програми не буде. Ніхто з політиків більше не прийде. Метою цього публічного виступу була підтримка демонстрації президентського курсу. Та насправді нічого не вийшло. Мені здається, «Інтер» надзвичайно програв і у форматі, й в тому, що тонкі речі фінансового плану викидали, вони «обростали» емоційними реакціями і оцінками.
Одним із найнеприємніших моментів із професійного погляду є те, що найгостріші проблеми, які обговорювалися Президентом, прем`єром, главою Нацбанку і спікером, регулярно переривалися рекламою. Склалося враження, що реклама була поставлена так, аби познущатися над форматом серйозних політичних питань. Там регулярно говорили про шампуні, відмивання, показували якогось «кумедного» даішника. Не уявляю, щоб виступ сенату США і президента переривали легковажною рекламою. З усіма недоліками, які ми бачимо в Росії, там ніколи не допустять, щоб розмова між Медведєвим і Путіним несподівано переривалася інформацією про те, що потрібно берегти здоров'я, а алкоголь — теж непогано, коли це якісний продукт. Це помилка організаторів заходу.
— Та повернімось до того, з чого почали,— до виборів. Коли вони все-таки відбудуться, то топ-трійка політичних сил, що пройдуть до парламенту, легко прогнозована: Партія регіонів, БЮТ і «Наша Україна». Чи є шанси у нових політичних сил і хто це може бути?
— Обов'язково хтось може з'явитися: або знову повернеться Олександр Мороз, або Василь Волга пройде, чи ще якийсь лівий проект.
На правій стороні може виявити себе яскраво виражена публіка, котра говоритиме: «Чому ми бідні? — Тому що ми українці. Чому ми українці? — Тому що ми бідні». Тобто яскравої націонал-правої орієнтації. Це те, що нині переживає Європа.
Пройдуть комуністи. Вони, як завжди, бездарно розгублять половину своїх відсотків. Не вміють вони працювати. Вміють добре крутитися в парламенті, освоївши буржуазний парламентаризм краще, ніж спілкування з масами. Ось такий парадокс. Вони всім потрібні, всім корисні в парламенті, а свій електорат посилено втрачають. Одначе вони пройдуть.
Пройде також Володимир Литвин, якщо не наробить помилок. Уперше йому доведеться вибирати не просто між Прем'єр-міністром і Президентом. Почалася криза, тож із нього теж запитають. Хорошої філологічної протестної риторики Литвина може не вистачити. Це було добре, коли не було кризи: «Країні потрібен Литвин». Спробуй зараз сказати, відразу у відповідь запитання: «А що ти можеш зробити?» Адже до цього ніхто не питав. Ну потрібен, то потрібен. Українці ж люди добрі. Якщо хтось просить, чом би не зробити. Тому зараз ситуація у Литвина буде складнішою.
Може пройти «Свобода», певніше, на скандальних варіантах. Якісь радикальні заклики, починаючи від заборони компартії чи пошуку «чистих» українців, або ще щось подібне.
Нині в Україну із Заходу й Сходу повернеться три мільйони осіб, остарбайтери. Перші, від кого Європа звільниться, будуть українці. Ніхто з нашими не церемонитиметься. Так само Росія. Не тому, що вона не любить українців, просто будівництво «заморозять» і люди повернуться. Це люди, яким тут не буде роботи. Це «горючий матеріал» з того й іншого боку. Як він електорально буде «освоєний» нашими політиками, ще не знаю.
— Перейдемо від українських виборів до американських. Як Ви гадаєте, чи зміниться політика США стосовно України після виборів Президента?
— Ні. Я вам скажу більше, незалежно від того, хто переможе, Україна одержить ПДЧ. Воно, може, називатиметься не ПДЧ, а «ще один крок до світлого майбутнього» чи якось інакше.
Америка зараз переживає з Обамою стан такого «перманентного майдану». «Обамоманія» — це цілий рух. Америка не мала подібного руху з 1968 року. Цим він набагато цікавіший. Якась харизматичність, котра в результаті якогось дива з'явилася в Америці. Звичайно, для нас це — цікавий варіант. Ми чекаємо, коли з'явиться такий «Обама» в Україні. Не обов'язково, що у нас балотуватиметься в президенти темношкірий. Я говорю про несподівано привабливого «вискочку», який додасть головного болю нашим нинішнім важкоатлетам. Це цілком можливо.
— Чи партійні штаби в Україні почали підготовку до виборів?
— Безперечно. Політтехнологи вже займаються проблемами другого рівня: комунікаціями, доступом до центральних і місцевих ЗМІ, розробкою проектів.
— Де найефективніше працюють?
— У БЮТ найкращий піарник — Юлія Тимошенко, адже у неї до цього «хист». У Партії регіонів усе трохи по-казармовому: строго, ґрунтовно. Я не думаю, що їхній прем'єр-міністр радіє якомусь креативу, радше думає: «Господи, що з цим робити?» А «Наша Україна» 2002–2004 рр. — це була чудова команда і класний рух. Відтоді вони поволі згасають. З ними відбулося те саме, як колись із «Солідарністю» в Польщі й «Рухом» в Україні. БЮТ теж колись розпадеться, як і ПР. Проте смерть буває красива і героїчна, а буває повільна, обтяжлива, хвора, коли важко ще й усім іншим. Так умирає «Наша Україна».

Розмовляла Анна ЯЩЕНКО, УНІАН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»