ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ПОДВИГУ НА ДНІПРІ ЖИТИ У ВІКАХ!
Золотою сторінкою в історію Другої світової війни увійшла битва за форсування Дніпра і визволення Києва, яка стала не лише свідченням героїзму воїнів Радянської армії, таланту її полководців, а передусім мужності нашого народу, котрий зумів у небаченій до того битві відстояти свою свободу та незалежність, захистити рідну землю від підступного і жорстокого ворога.

6 ЛИСТОПАДА ВИПОВНИЛОСЯ 65 РОКІВ З ДНЯ ВИЗВОЛЕННЯ СТОЛИЦІ УКРАЇНИ ВІД НІМЕЦЬКО- ФАШИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ У РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ
Розгром гітлерівських військ під Сталінградом і на Курській дузі засвідчили крах стратегії ворожого командування і перехід ініціативи до Радянської армії. Було відкрито шлях на Україну, що стогнала під гнітом окупантів. За три місяці наші наступаючі війська на широкому фронті від Великих Лук до Чорного моря відкинули ворога на 400–500 кілометрів, звільнили Донбас і значну частину України. 18 вересня війська фронтів, якими командували генерали І. Черняхівський, М. Ватутін, К. Рокоссовський та інші вийшли на рубежі, де починалася грандіозна за своїми масштабами і напруженням битва за Київ. Досить сказати, що вона розгорталася на фронті шириною 750 кілометрів.
Вирішальним моментом стало форсування Дніпра і закріплення на Лютізькому та Букринському плацдармах. Партизани, котрі брали активну участь у цій операції, створили 11 переправ через Дніпро і Прип’ять. Усього радянським солдатам удалося захопити на правому березі Славутича 23 плацдарми, у боях за які вони виявили небачену хоробрість і мужність. Не випадково саме за це майже 2,5 тисячам воїнів було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Згідно із задумом Верховного головнокомандування спочатку головний удар по ворогу планувалося нанести з півдня — Букринського плацдарму. Та ворог зібрав на цьому напрямку величезні сили, розуміючи, що в разі успіху радянські війська не лише захоплять Київ, а їм відкривається шлях до визволення Південно-Західної й Західної України. Тому 24 жовтня було перенесено напрямок головного удару на Лютізький плацдарм. Тепер загальновідомо, яку майстерність виявили керівники операції, коли на нові позиції було передислоковано величезні сили піхоти і техніки. Це стало несподіванкою для гітлерівців.
Наступ на Київ почався 3 листопада, а вже 5-го радянські танкісти, обійшовши ворога, опинилися поблизу Святошина і перерізали дорогу на Житомир. Водночас бійці генерала К. Москаленка вийшли на околиці міста, а війська генерала Т. Уманського прорвалися на Поділ. Ніч з 5 на 6 листопада 1943 року стала вирішальною. Брест-Литовським проспектом до міста й пробилися танкісти капітана Д. Чумаченка. Першим на головному танку до центру прямував гвардії старшина М. Шолуденко. У цьому бою він героїчно загинув і посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
О 5-й годині ранку 6 листопада М. Ватутін доповів командуванню, що столицю України повністю визволено. Цього ж дня пролунав салют на честь героїв битви за Дніпро і Київ. Ворог під час цієї операції втратив близько 50 тисяч своїх вояків, було підбито 1200 його гармат і мінометів, 600 танків, 2000 автомобілів і 90 літаків. Понад 17,5 тисячі мужніх визволителів столиці були удостоєні бойових нагород.
Перебіг операції в деталях описано істориками, про подвиг біля київських пагорбів розповіли і розповідають безпосередні учасники тієї битви. Чимало їхніх листів — таких безцінних документів — можна побачити і у «Фонді вічного зберігання» нашої редакції. «Лине час! З роками дещо призабулося,— йдеться у листі полковника у відставці В. Міняєва.— Та ніколи не зітруться в моїй пам’яті образи однополчан-танкістів і нашого ватажка, якого ми звали батьком,— Івана Гнатовича Якубовського, якому згодом присвоїли звання Героя Радянського Союзу, а також легендарного командира 3-ї гвардійської танкової армії П. Рибалка. Як зараз чую проникливі слова звернення Військової Ради до всіх, хто готувався до штурму ворожих укріплень поблизу нашої столиці: «Поспішай, воїне! Ти чуєш волання змученого українського народу... Він з надією вдивляється на схід і чекає тебе. Хай на крилах несе тебе любов до Батьківщини, хай у твоєму серці палає священний вогонь священної ненависті до ворога. Вперед, на захід, гвардійці!» І ми очистили святу київську землю від фашистської нечесті. Я щасливий, що брав безпосередню участь у тій вікопомній операції по визволенню святині усіх слов’ян — прекрасного Києва!»
До газети «Радянська Україна» і тоді, і згодом линули тисячі таких листів. Наші попередники-журналісти в ті дні просувалися слідом за фронтом, але наступ визволителів був настільки стрімким, що редакція не встигла потрапити 6 листопада до Києва, однак номер газети, присвячений видатній події, вийшов вчасно. Серед інших матеріалів на його шпальтах вміщено виступ видатного українського поета Павла Тичини під символічною назвою: «Через золоті ворота Перемоги».
«Київ — визволений! — промовляв поет-академік до киян, до всіх українців.— Якою солодкою музикою відгукуються у нас у серцях ці лаконічні, але горді слова! Київ,— з такою любов’ю оспіваний Шевченком і Гоголем! Наш багатостраждальний, розтерзаний Київ нарешті визволено! Скільки він вистраждав, скільки він перетерпів! За фантастичним графіком скаженого Гітлера Київ мав бути перетворений на провінціальний пункт сільськогосподарської області Німеччини. Цим графіком Гітлер наче говорив німецьким поміщикам і всякій іншій фашистській погані: ідіть, наводняйте її, обжирайте і Київ, у першу чергу! І от налетіла на Київ ненажерлива сарана, вона об’їла все. Дикі бузувіри розривами снарядів перекопали землю, зруйнували школи, музеї, театри, вирубали садки й парки, витоптали своїми сапожищами всі рослини, трави, квіти...»
Не менш хвилююче звучав і вірш іншого видатного поета — Максима Рильського.

КИЄВУ
За тебе, серце України
І світлий розуме її,
Бійці радянські, як єдиний,
Ладні віддать серця свої.

Оселі батьківські веселі
Синів будови золоті
Натхнення пишного Растреллі,
Зоря, що сяє в майбутті,—

Це все під чоботом чужинця
Стогнало, оповите злом,
І чашу, сповнену по вінця
Гірким отруйливим вином.

Та ми розбили чорну чашу,
Зламали ворогу хребта...
За Київ наш, за вольність нашу
До бою встала Правда-мста.

І ти встаєш на славних горах
З пожежі виникаєш ти...
Так падай, вороже, у порох.
Безсмертний Києве, цвіти!

Як же виглядав визволений Київ 65 років тому? Чи не найяскравіше уявлення про це дають уривки із записника одного з військових кореспондентів «Радянської України» — письменника Юрія Яновського, які також зберігаються у музеї нашої газети.
«...Ми в’їхали у визволений Київ 6 листопада 1943 року. Три письменники удостоїлися честі побачити столицю в перший же день її визволення від гітлерівських загарбників. Ми удостоїлися честі повернутися до Києва разом з М. С. Хрущовим. Це — незабутній день мого життя.
...На Софіївському майдані горить величезний будинок. Богдан Хмельницький — у відблисках полум’я, у хмарах попелу й диму. В глуху ніч німецької неволі булава в руці бронзового гетьмана показувала киянам, звідки прийде сподіване визволення...
Коло палаючого будинку пожежники. Радянські люди, мужні серця — борються з вогнем. Води нема, рук мало...
Університет. Сто з лишком років стояв будинок. Тепер він у вогні. Полум’я виривається з вікон. Чути вибухи всередині. Проклята гітлерівська погань прагнула знищити національну культуру великого народу. Не вийде!
У парку перед університетом — пам’ятник Шевченкові. Він цілий. Німці не насмілились його зруйнувати. Або не встигли...
Імпровізований мітинг на бульварі Шевченка. Все нові й нові люди підбігають до юрби.
— Хто там? Що говорять?..
Хрущов промовляє... Він говорить про хліб, який уже заготовлено для киян, про роботу для всіх, про відбудову любимого міста, про переможну Червону Армію...
Ми стоїмо ніби в центрі України. Слухає весь народ».
Письменник достовірно описує подробиці операції, йому пощастило під час вирішального бою за Київ бути на КП командуючого фронтом генерала М. Ватутіна. Із захопленням говорить він про творця й організатора стратегічного плану визволення столиці України, про його видатний талант передбачати те, що може статися наступної миті, про його вміння вести за собою тисячі бійців, поставити на вирішальні ділянки своїх вірних побратимів — Москаленка, Черняхівського, Рибалка, Кравченка... І цілком заслужено на запитання киян до бійців, що першими ступили на київську землю: «Хто брав Київ?», вони відповідали: «Ватутін!»
Перечитую обпалені вогнем сторінки, і мимоволі в уяві постає нинішня наша столиця, відроджена і прекрасна в своїй неповторності.
Відходять у вічність герої-визволителі. Та не стає меншою вічна вдячність киян і всіх українців тим, хто 65 років тому звершив вікопомний подвиг на Дніпрі.

Вітольд ПРОЩАКОВ

також у паперовій версії читайте:

назад »»»