ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
«ОСІННЯ УЯВА» ТА «НЕРЕАЛЬНО-НАСИЧЕНА» ПАЛІТРА
Відволіктися від щоденних клопотів і поглянути на дива, що нам повсякчас дарують природа і людський талант, спонукають дві виставки, які експонуються у Національному музеї Тараса Шевченка.

Автор першої, яка має назву «Осіння уява»,— художник з Кривого Рогу Олександр Козарецький, власними роботами ще раз нагадує, що «у природи немає поганої погоди». Зокрема, пан Олександр полюбляє дощ — і теплий, весняний, і осінній теж. До вподоби йому як прогулюватися дощової днини, так і малювати її. Справжньою поезією дощу дихають його твори, такі як «Осінні парасольки», «Бузковий дощ», «Театральна прем’єра». Творча уява митця зображує людей з парасольками, які плавно переходять у звивисті лінії й тонкі постаті у потоках води. Романтичні герої з парасольками так прагнуть краси, що навіть злива не здатна утримати їх від походу до театру.
Художник розповідає, що дощ для нього є символом очищення природи, адже після нього і повітря, і листя, й земля стають чистішими та прозорішими. До речі, на виставці у Спілці художників України з нагоди 70-річчя цієї творчої організації є робота Олександра Козарецького «Очищення» — там на першому плані дощ, а за вікном шахти, заводи, які ніби омиваються живильною вологою.
А ще часто зустрічається на полотнах художника образ коня — і морські коні (картина «Пливучий табун»), і реалістичніші — земні. Запитавши у пана Олександра, що означає для нього гривастий персонаж, почула, що художник народився у рік Коня, тож, мабуть, невипадково захоплюється грацією, лагідністю, чесністю й шляхетністю, притаманними цій тварині.
Багато працює Олександр Козарецький і в жанрі сакрального живопису. Знаковим для нього стало масштабне полотно «З’явлення Марії». Коли у майстерні була пожежа, сталося перше диво: згоріли всі картини, крім «З’явлення Марії» та робіт, розташованих за нею. Надалі з цим твором відбувалися інші чудеса: біля зображення Діви з’явилися лики святих, а на ореолі — обличчя ангела. Картина і зараз перебуває в майстерні. Сюди приходять люди подивитися на це полотно і переконатися в його чудотворності. Нині таку можливість мають відвідувачі виставки у Національному музеї Тараса Шевченка. Цілком природно, що після «З’явлення Марії» художник розпочав працю над образом Ісуса Христа. Бачимо на картинах Олександра Козарецького численні храми, зокрема, «Монастир у місті Вроцлав», «Собор у місті Чернігові», «Церква. Седнів». Чим вони приваблюють митця? «Архітектори — це також художники,— переконаний митець,— тільки ми творимо полотна, а вони будівлі. Ці старовинні споруди зворушують мене своїми розписами, орнаментами, іншою специфікою оздоблення». Побачивши на полотнах «Єрусалим», «Місце третьої зупинки Христа» краєвиди священного для різних релігій міста, не могла не поцікавитись, чи був автор у Єрусалимі. Олександр відповів, що поки ні, а ці види відтворив за фотографіями. Каже, що мав можливість поїхати туди, але вважає, що морально не готовий до такої мандрівки. Сподівається, що невдовзі здійснить подорож святими місцями й обов’язково попрацює там.
А от Чернігівщиною мандрував неодноразово. Не припиняє захоплюватись природою цього оспіваного багатьма митцями краю. Приміром, досі дивується з такого дива, яка зелена трава пізньої осені. Враження від чернігівських подорожей, і зокрема перебування в Седневі, де впродовж року в маєтку родини Лизогубів мешкав Тарас Шевченко, вилилися у цикл графічних і живописних творів. Олександр опанував такий різновид графіки, як сепія (цією технікою малював і Шевченко): основним творчим інструментом її є тоненька крейдочка, змочена у воді. Нею створено витончені роботи: «Шевченківська хата», «Маєток Лизогубів. Седнів», «Будинок інока», «Седнівська весна» та інші.
Яскравими, барвистими кольорами кличуть любити цей світ і радіти кожному прожитому дню картини Юрія Пацана. Тим, хто дивиться на його пейзажі й натюрморти, ніколи не спаде на думку, які випробування доводиться переживати авторові. Мешканець селища Чабани Києво-Святошинського району Юрій Пацан до 1999 року й гадки не мав, що стане художником. Закінчив Ірпінський індустріальний технікум за фахом технік-технолог, організатор виробництва, працював токарем на заводі. Брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ліквідатор 2-ї категорії. Творчість прийшла в його життя разом із бідою. Талант художника Юрій відкрив у собі після того, як потрапив у автомобільну катастрофу, отримав спинно-мозкову травму, а з нею й інвалідність І групи, залишився прикутим до ліжка. Як справжній чоловік він не нарікав на долю, не хотів обтяжувати родину і впадати у відчай. І знайшов собі заняття: почав із пластмасових пляшок робити ікебану.
Пізніше Юрія зацікавив іконопис, він самостійно навчився перемальовувати лики святих. Згодом виконав перші сакральні твори, найкращі подарував Покровській церкві. Опанувавши складну техніку іконопису, художник узявся за станковий живопис. Господь наділив його не лише хистом, а й неабиякою працьовитістю. Всі картини Юрій пише, лежачи на животі та спираючись на лікті. Зараз у творчому доробку автора — понад 800 робіт. Юрій Пацан — учасник майже 30 виставок — всеукраїнських, міських і обласних. Свою нинішню персональну виставку в Національному музеї Т. Шевченка вважає однією з найвідповідальніших.
Від його картин, створених у «нереально-насиченій» палітрі, пронизаних любов’ю до життя, не можна відвести очей. У них «читаємо» ніжність до двох доньок на портретах «Доця Інна з котиком» (молодша ) і «Донька Іванна» (старша), добрий гумор «Натюрморту із салом» та «Несе Галя воду» (Галя тут — кремезна сільська жінка) і пієтет до матінки-природи — «Сінокіс», «Півонії», «На пасовищі», триптих «Троянди», «Соняшники», «Рання весна». Вчімося ж у Юрія Пацана самотужки розфарбовувати життя в яскраві кольори!
також у паперовій версії читайте:

• КОНКУРС НАЗВАВ ПЕРЕМОЖЦІВ
• РЕЦЕПТ ЩАСЛИВОЇ САМОТНОСТІ

назад »»»