ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
МІГРАЦІЯ: ГЕОГРАФІЯ, ЕКОНОМІКА, ПРАВО
1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила і проголосила Загальну декларацію прав людини. Розвинуті країни світу керуються статтями цього документа, якими захищаються права людини, обстоюються принципи демократії та свободи. Проте в житті вимоги декларації нерідко порушуються. Саме трудові мігранти часто на собі відчувають дискримінацію. Вони потрапляють у рабство чи стають об’єктом шахрайських комбінацій.

1.
В умовах ринкових відносин поширена трудова міграція.
«За деякими даними, близько п’яти мільйонів українців працюють за кордоном. Повертаючись додому, люди не отримують адекватну плату за свою роботу, тому мігрують повторно, забираючи із собою родини»,— зазначає координатор проекту дослідження сучасної української трудової міграції Міжнародного благодійного фонду «Карітас України» у Львівській області Ігор Марков. Львів’яни, як й інші українці, їдуть за межі держави на заробітки, щоб поліпшити свої житлові умови, тобто купити квартиру, придбати машину, товари повсякденного вжитку; накопичити гроші для оплати за навчання дітей, зібрати стартовий капітал для започаткування власного бізнесу; просто подивитися світ; здобути певний трудовий досвід і вдосконалити знання мови.
Тема трудової міграції у цьому регіоні вкрай актуальна. Начальник відділу Головного управління статистики у Львівській області Людмила Івасів розповіла: «Протягом минулого року зі Львівської області офіційно вибуло 723 особи, з них 287 — виїхали до країн близького зарубіжжя, 35 людей — до Білорусі, 235 — до Росії».
Щодо далекого зарубіжжя, то мігрувало 436 львів’ян. Статистичні дані зазначають, що найбільше людей (77 осіб) виїхало до Німеччини. Наступна країна, яку підкорюють львів’яни, Чехія (48 осіб). На третьому місці — Іспанія, куди відправилися 43 людини. Далі — Польща (35). До душі громадянам припали також Греція, Австрія, Італія, Португалія, Словаччина, Словенія, Англія, Угорщина, Швейцарія.
Якщо вдатися до порівняльної статистики, то нині не спостерігається значне зростання міграції з території Львівщини. Так, у 2006 році з області виїхало у близьке зарубіжжя 369 осіб (63 — до Білорусі, 306 — до Росії), тобто на 82 людини більше, ніж торік. Що стосується далекого зарубіжжя, то у 2006 році залишили межі України 442 громадяни, що порівняно з 2007 р. більше на шестеро осіб.
Основний контингент мігруючих — молодь, хоча також виїжджають досвідчені фахівці працездатного віку. «Знаю, що Німеччина цінує львівських програмістів. Вони там стають стипендіатами, а візу для таких осіб відкриває місцева влада протягом години. Мені доводиться спілкуватися з мігрантами, котрі перебувають на заробітках у різних країнах світу. На їхню думку, до них чудово ставиться португальський уряд»,— прокоментувала Людмила Івасів.

2.
Упродовж останніх років швидко зростає кількість мігрантів, які отримали легальний статус проживання, працевлаштування у державах перебування. У Польщі львів’яни працюють переважно в «човниковому» бізнесі, а в Італії сформувався феномен жіночої міграції, як і в Греції. А от до Росії на сезонні заробітки їдуть здебільшого чоловіки. «Сучасні мігранти купують в кредит помешкання в Італії, Греції, Іспанії, Португалії та забирають туди свою родину. Отже, тенденція до сімейної міграції у цих країнах надалі зростатиме. Загалом можна говорити про значне поліпшення матеріального добробуту українців у цих державах. Але існує відсоток громадян, які повертаються. Якщо раніше львів’яни були ощадливими у найнеобхіднішому, аби заробити гроші й забезпечити потреби родини в Україні, то нині все більше спостерігається спрямованість на задоволення особистих життєвих потреб і тенденція до самореалізації в державах перебування. Наші люди потроху втягуються у життєвий ритм країн ЄС. Для багатьох із них стали звичними повага до людських прав, розвинута інфраструктура. Цьому сприяє й толерантне ставлення суспільства до мігрантів»,— розповів Ігор Марков.
Про досвід перебування у Словенії розказала мені колишня львів’янка, а зараз — мешканка Мурська Собота Вікторія Вучич: «Чотири роки тому зі Львова я переїхала жити до чоловіка у Словенію, адже вийшла заміж за іноземця. В Україні я була працівником торгівлі. Та коли опинилася в іншій державі, мені довелося докласти багато зусиль та витратити чимало часу, аби легалізувати свій український диплом, водійські права до словенського законодавства. Взагалі роботу знайти важко, коли ти не живеш біля великого міста. Більше доходів у Словенії отримує людина, котра має власний бізнес. Работодавець може запросити працівника на свою фірму не на повний робочий день, а лише на кілька годин. Від цього, відповідно, залежить і оплата праці. Зарплата словенця в середньому становить 700 євро на місяць, із них 400 євро йде на оплату різних послуг. Багато людей працюють у будівельній галузі, а деякі їдуть на заробітки до сусідньої Австрії».
Галузі, в яких найбільше львів’яни працюють за кордоном,— обслуговування приватних помешкань, догляд за літніми людьми і дітьми, будівельна галузь, сільське господарство, сфера послуг. Наразі спостерігається тенденція до розширення ринку праці й застосування робочої сили у країнах Євросоюзу.
«Єдина проблема, з якою доводиться нашим громадянам стикатися за кордоном,— це дискримінація в оплаті праці (тим самим порушуються ст. 7, 23 Декларації прав людини). У Португалії місцевому населенню за ту саму роботу платять більше, ніж мігрантові. Але і в Україні не бракує дискримінації, наприклад, по-різному оплачується виконання однакової роботи чоловіка і жінки»,— зауважує Людмила Івасів. А Ігор Марков додав: «Дискримінація виявляється у двох аспектах: українці працюють на роботах, на які не йде місцеве населення, за що отримують низьку зарплату, іноді неофіційну. Нелегальна оплата іноді може бути вищою за легальну. Львів’яни працюють водночас на кількох різних роботах. Середня заробітна плата наших мігрантів становить 700–800 євро, в поодиноких випадках заробіток сягав 1500 євро».

3.
Часто у мігрантів виникає ностальгія за батьківщиною. Чим старший громадянин, тим сильніше його тягне додому, адже молодь швидко адаптується до іноземного ритму життя. За словами Ігоря Маркова, в процесі опитувань близько 80 відсотків українських мігрантів декларують намір повернутися на батьківщину. Однак приблизно такий же відсоток серед них не можуть впевнено сказати, коли це відбудеться. Люди з п’яти-, семирічним мігрантським стажем пригадують, що наміри повернутися за рік чи два вони декларували, коли тільки-но приїхали до іншої країни, але залишаються там і досі. Вони пояснюють це необхідністю вирішувати матеріальні потреби своїх рідних в Україні. Твердо говорити про повернення можна лише стосовно найстаршого покоління українських мігрантів. Натомість, зростає кількість молодих львів’ян, які об’єднують власні сім’ї за кордоном чи одружуються в державі перебування. Ця категорія мігрантів має намір залишитися там назавжди.
Багато родичів, знайомих, однокласників Людмили Івасів працюють і живуть за кордоном. Люди нібито виїжджали на рік чи два, але там перебувають вже по вісім— десять років. Людмила Івасів поділилася власним досвідом: «Мої знайомі поступово з України перевозять до себе своїх дітей, які там одружуються і назавжди залишаються в Греції, Португалії та Італії. Моя сестра раніше мешкала на Львівщині. Нині вона із чоловіком працює в Італії. Вони вже легалізовані, сподіваються отримати громадянство. За час перебування за кордоном назбирали гроші та придбали у Львові квартиру. Коли людина має гарну роботу і відповідний заробіток, то може дозволити собі багато. Українські мігранти тричі й більше разів на рік приїжджають на батьківщину і часто таку відпустку оплачує іноземний роботодавець. Сестра зізналася мені, що вона частіше їздить у Львів до мене в гості з Італії, ніж коли вона жила у Львівській області».
Якщо з України надалі триватиме масова міграція населення, то що чекає державу в найближчому майбутньому? Ось відповідь Людмили Івасів: «Згідно з прогнозом демографів, у 2025 році в Україні мешкатиме 35 млн людей, надалі цей показник буде ще нижчим».
«Потрібно вести мову про зміну акцентів у питанні соціальної допомоги трудовим мігрантам. До першочергових завдань належать: досягнення міждержавних домовленостей України з державами-реципієнтами стосовно розширення коридорів легальної міграції та легалізації мігрантів у країнах перебування, використання міжнародно-правових можливостей захисту прав мігрантів незалежно від їхнього статусу, поліпшення їхніх соціальних умов, у тому числі справедливого врегулювання пенсійного забезпечення в Україні, вирішення проблеми легалізації водійських прав. Гостро постає проблема поліпшення консульського обслуговування українських мігрантів за кордоном. Наша держава має створити умови для використання можливостей українських мігрантів у розвитку малого і середнього бізнесу в Україні й створення ними ж нових робочих місць»,— підсумував Ігор Марков. Оскільки в Україні поки що немає сприятливих умов для повернення трудових мігрантів, найближчим часом на роботу за кордон знову поїдуть кілька мільйонів українців, які не можуть адаптуватися до вітчизняного ринку.

Інна БОРИСОВА
також у паперовій версії читайте:

• У ПОШУКУ «ЧОРНОЇ КІШКИ»

назад »»»