ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
БРАЗИЛЬСЬКЕ ДИВО
Бразилія вважається країною-континентом, яка може існувати самостійно навіть без кооперації з рештою світу. Пропонуємо розповідь про державу, якій багато вдалося зробити за останні роки.

Ця держава стала першим у світі експортером сої й другим виробником цього важливого елементу — харчової олії та біопалива, виробництво якого перебуває у фазі буму. Там, де вирощують сою, економіка і населення міст зростає у темпі 10% щороку. Це відбувається на півночі країни, але світовою столицею сої став південно-західний штат Мату-Грасу: тут фіксується найбільша продуктивність з гектара. Протягом трьох років дохід на одного мешканця у соєвих регіонах зріс удвічі.
Однак не тільки соя рухає бразильським гігантом і змінює на краще не лише економіку, а й життя середнього класу і найбідніших верств.
Другим двигуном економіки є цукрова тростина.
15-тисячне місто Прадополіс (штат Сан-Паулу), яке збудоване у морі тростини, стало зразковою громадою майбутнього. Тут немає безробітних. Злочинність — на рівні Швейцарії, збудовано найкращий публічний шпиталь. Смертність немовлят у місті на 30% нижча, ніж у Сан-Паулу, а неграмотність на дві третини менша, ніж у середньому в країні. Всі вулиці міста укриті асфальтом.
Екстенсивне вирощування тростини нищить, як не прикро, навколишнє середовище: концентрація ріллі під вирощування цієї культури руйнує дрібних фермерів, а на великих плантаціях постійно порушуються права працівників. Щороку фіксується щонайменше кільканадцять випадків смерті від виснаження.
Бразилія стала найбільшим експортером воловини у світі. Кожен третій стейк походить з тамтешньої худоби. Звідти походить 70% воловини, спожитої в Уругваї, 60% у відомої якістю свого м’яса Аргентині, 57% в Австралії. За останнє десятиріччя Бразилія збільшила виробництво м’яса на 50%, а експорт у чотири рази.
У штаті Пара, де знаходиться третина бразильських родовищ залізної руди, її вистачить на 500 років інтенсивної експлуатації. А є ще штат Мінас-Жерайс, де є решта родовищ залізної руди. За останні десять років країна збільшила експорт металу на 200%, головним чином, завдяки попиту на залізо і сталь у Китаю та Індії. Але залізо — це ще не все. Тут є родовища бокситів, марганцю, графіту, каоліну, вапна, золота і дорогоцінних каменів.
Держава багата на нафту. У 2006 році через нововідкриті родовища Бразилія досягла у цьому питанні самодостатності. Вважається, що невдовзі вона зароблятиме на цій сировині. Приблизно тисяча громад, розташованих в околицях нововідкритих родовищ у штатах Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро, переживають економічний бум.
Якщо є нафта, то з’являються автомобілі, за виробництвом яких Бразилія посідає сьоме місце у світі. Розширений доступ до споживчих кредитів і можливість сплачувати дорогі товари у розстрочку привели до того, що навіть люди з низькими доходами змогли купувати автомобілі. Завдяки цьому їхнє виробництво зросло з 2000 року на 50%, з’явились десятки тисяч нових місць праці. Бразилія виробляє найбільше у світі марок автомобілів — 11.
Країна виникла і розвивалась понад чотири століття навколо атлантичних портових міст. Ріо-де-Жанейро, Сантус, Порту-Сегуру, Ільєус, Салвадор, Ресіфі, Флоріанополіс, Порту-Алегрі — люди втікали з центральних регіонів країни і мандрували до приморських міст у пошуках роботи і кращого життя.
Нині можна спостерігати зворотний рух: малі й середні міста центральних регіонів випереджають приморські метрополії за стандартами рівня життя. У минулому десятиріччі ВВП у центральних регіонах зросло на 50%, а у приморських містах — на 39%. Це стало наслідком грамотного планування не тільки економічного, а й географічного і демографічного. Інвестиції в різних частинах країни стимулюють економіку не лише на берегах Атлантики.
Усе більше бразильських міст наближається або навіть б’є світові рекорди якості життя. Тижневик «Вея» у своєму розслідуванні вказує на багато прикладів. Гоянія — столиця штату Гояс у центральному регіоні країни — лідер з-поміж найзеленіших міст. На одного мешканця тут припадає 0,8 дерева і 94 квадратних метри зелені, майже стільки, скільки в канадському місті Едмонтон, яке займає перше місце у світі (100 квадратних метрів зелені на жителя).
Деякі аналітики вважають, що криза в США і сповільнення економічного зростання у країнах Азії, які імпортують бразильську сою, цукор і метали рикошетом б’ють по Бразилії. Можливо, але не обов’язково. Інші коментатори зазначають, що за останні роки диверсифікація тамтешньої економіки створила захисний щит для неї на час кризи; ця різноманітність дає країні своєрідну незалежність.
Джерело бразильського прискорення полягає в тому, що турбота про макроекономічні показники поєднується із соціальними програмами й відносною доступністю для бідних товарів і послуг. На цю тему точаться бурхливі дебати: ліві критики зазначають, що уряд Луїза Інасіо Лули да Сілви, який погодився з рекомендаціями Міжнародного валютного фонду і великим бізнесом, почав мало уваги приділяти соціальним питанням. Інші звинувачують Лулу у тому, що його соціальні програми — це звичайна роздача коштів.
Із тими й іншими полемізує Ладіслау Довбор, професор економіки Папського католицького університету в Сан-Паулу: «Напрям діяльності Лули є слушним, хоча відставання величезне. З 2003 року зросли зайнятість й доходи; кращим став доступ бідних до освіти. Видно поступ у зарплаті жінок, зменшилась кількість працюючих дітей».
У свою чергу, неоліберальним критикам Довбор відповідає: «Розмова про роздачу не має сенсу: 12,5 мільярда реалів із бюджету, видані як допомога для малих селянських господарств, є підтримкою виробничих потужностей країни. Зростання мінімальної зарплати починає стимулювати попит у групах бідних і місцевих підприємців». 8,5 мільярда на програму «Bolsa Familia» (негайна фінансова допомога приблизно 30 доларів на місяць для бідних родин) — це інвестиція у молоде покоління.
Завдяки доступним кредитам навіть у бідних підвищується купівельна спроможність. Полегшені умови їхнього надання відкрили можливість майже все придбати у розстрочку — від холодильників і автомобілів до пластичних операцій. Кількість виданих кредитних карток протягом минулого року зросла на 17 відсотків.
У період правління Лули понад три мільйони родин увійшли до середнього класу. Згідно з останніми дослідженнями двох незалежних інститутів дослідження громадської думки, понад половина бразильців (51,8%) вважають, що належать до середнього класу. Таке чудове самопочуття громадян свідчить про зміни, що відбулись у цій країні за останні шість років.
За матеріалами закордонної преси

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ОСТРІВ-БАНКРУТ

назад »»»