ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
КОНТРАМАРКА ДО СТОЛИЦІ ДЖАЗУ
Ви ще не були у Нью-Йорку? Не відвідували тамтешніх джазових клубів, не чули талановитих музикантів, які часто грають просто на вулиці? Даремно, бо коли б вам пощастило побувати в цьому американському місті році так у 1991-му або 1992-му, то мали б шанс десь у Центральному парку або одному з переходів метро запросто почути, приміром, Авішая Коена. Це зараз він є одним із найвідоміших басистів світу, а тоді демобілізований з армії ізраїльтянин прилетів до Сполучених Штатів у пошуках свого шансу.

Схожим був і шлях російських американців — піаніста Міші Циганова і трубача Алекса Сіпягіна. Приблизно в той же час, що й Коен, вони потрапили до Нью-Йорка, щоб за кілька років стати артистами, без яких неможливим був би вихід найбільшої частки дисків найтитулованіших музикантів.
На три жовтневі дні одним із центрів джазового життя світу став і Київ. Організатори довго готували фінальний вибух — фестиваль «Jazz in Kiev» розпочався ще у вересні. В його межах відбулися концерти, презентації дисків, покази фільмів джазової тематики, виставка джазових картин Слави Брейша і фоторобіт українських майстрів. Та справжньою знахідкою були майстер-класи.
Як зазвичай відбуваються гастролі музикантів? Або перед, або після головної мети візиту (самого концерту) заплановано прес-конференцію. Недолік такого підходу очевидний — журналісти (за чиїмось влучним висловом, «професійні дилетанти в різних галузях») здебільшого не знають, про що запитати в чергової (саме так!) зірки; гості іноді не розуміють, що сказати цим невігласам, аби вони правильно зрозуміли і точно про це написали. Доводиться говорити про смак устриць з людьми, які їх хіба що нюхали!
На майстер-класі музиканти спілкуються насамперед із колегами — студентами музичних навчальних закладів. До того ж, їм не треба розповідати про творчість «на пальцях», оскільки інструмент перебуває поруч із майстром, і можна не тільки говорити про музику, а ще й зіграти. Ще у вересні з успіхом пройшов майстер-клас барабанщика білоруської групи «Apple Tea» Олександра Сапеги, а під час ударної триденки такі зустрічі відбувалися щодня, ще й на понеділок (четвертий день) вистачило.
А тепер до головного. Три насичені концертні дні подарували велику кількість емоцій, та все ж, як на диво, ці враження цілком піддаються систематизації. Розпочався фестиваль із «не зовсім джазу». Шведський «New Tango Orchestra» грає, що зрозуміло із назви, аргентинську музику. Звісно, їх надихав незабутній класик «Nuevo tango» Астор П’яццола, але музика скандинавів не просто наслідування, а цілком своєрідний погляд на спадок південноамериканських майстрів. Кількома першими композиціями «New Tango Orchestra» засвідчив, що вміє грати в майже класичній манері. Згодом публіка почула експерименти, які виводять шведських «тангістів» за межі традиційних уявлень про барокову музику і музику танго. Коли з несподіваної какофонії, створюваної контрабасом, віолончеллю і скрипкою, роялем, гітарою і бандонеоном (специфічною гармонікою) виникає красива мелодія, то розумієш — без джазу тут теж не обійшлося. До речі, за відсутності барабанів проблему ритму шведи вирішують просто — навіть скрипка часом може бути ритм-секцією.
Другий п’ятничний концерт ніби на контрасті. Після танго з джазовими мотивами глядачів полонив найсправжніший із можливих мейнстрим. Квінтет Дейва Холланда грає настільки виважену, ритмічно правильну і водночас гарну музику, що виникає думка — якби це була картина, то її варто було б повісити на стіну й милуватися. Соло музикантів неперевершені, спільна гра гармонійна, та й не може бути інакше, бо відчувається, що й після сорока років американської кар’єри Дейв Холланд залишився англійцем із притаманним саме цій нації почуттям міри. Зважаючи на реноме неперевершеного віртуоза з класичною школою, Холланд цілком міг би більше часу провести на сцені на самоті зі своїм контрабасом...
Субота була найнасиченішим днем фестивалю — одразу три концерти. Один із найкращих вітчизняних барабанщиків Алік Фантаєв представив композиції свого першого альбому «First Kiss». Артистизму додав виступу фантаєвського бенду бразильський перкусіоніст Кафе. «First Kiss» — успішний проект, такий собі український джаз із південноамериканським акцентом, але збалансованості (як у того ж Холланда) бракує, тому в деяких місцях композиції аж надто «крикливі». І все ж прекрасні соло чи не найкращої джазової піаністки країни Наталії Лебедєвої запам’яталися. Добре показали свої можливості й молоді музиканти Денис Аду (труба) та Богдан Гуменюк (саксофон).
Ще один «інтеграційний» проект презентували американські росіяни Міша Циганов і Алекс Сіпягін, які об’єднали свої зусилля з американським контрабасистом Ессетом Ессетом і нашими співвітчизниками Дмитром Александровим (саксофон) і Олегом Марковим (барабани). Якісні твори Міша Циганов і Алекс Сіпягін написали спеціально для цього виступу. Ноти учасники квінтету отримали ще у вересні, а на єдину репетицію зібралися за день до концерту. Публіка тепло сприйняла «правильний» джаз американських росіян, а от їм самим, вочевидь, щось не сподобалося — «на біс» музиканти не вийшли.
Увінчав суботу вокальний проект улюбленця української публіки Авішая Коена. Те, що він робить зараз, джазом є ще менше, ніж торішній виступ разом із піаністом Шаї Маестро і барабанщиком Марком Джуліана. Співав Коен і торік, але цього разу до нього приєдналася чудова вокалістка Карен Малка, а також перкусіоніст Ітамар Доарі, гітарист Іял Хелер. Попри перестановку акцентів, незмінною залишилася фантастична енергетика Авішая — він на сцені живе зі своєю великою скрипкою (її чоловіче ім’я «контрабас» здається неоковирною недоречністю), часом віддаючи належне і бас-гітарі. Нинішній проект Коена, хоч і називається «вокальним», та голос для автора — лише один з інструментів, такий же, як барабан, рояль чи гітара. Публіка довго не хотіла відпускати Авішая, випросивши «на біс» пам’ятний з попереднього візиту хіт «Remembering».
Недільний «андеркарт» в особі Чарлі Хантера і його колег не переконав (можливо, це надто суб’єктивна думка,— багатьом глядачам сподобалося). Гітара Хантера дає змогу заощадити на басисті, компанію Чарлі складають клавішник Адам Дойч і барабанщик Ентоні Мейсон. Блюз, рок, рок-н-рол, електронна музика — все що завгодно грає це тріо, але джаз... Надто запрограмованою виглядає творчість Хантера, надто мало по-джазовому сольних партій.
А далі був живий американський класик, володар семи премій «Греммі» Ел Джерро. Здається, що 68-літній чоловік на сцені органічніший, ніж у житті. Діапазон голосу фантастичний, навіть горловим співом Ел володіє чудово. Він легко спілкується з кожним інструментом (навіть із барабаном) його мовою, що вже говорити про колегу-вокалістку. Попри те, що рухатися на сцені Джерро насправді важко, він виглядає таким собі живчиком, що здатний запалити оптимізмом найсумнішого невдаху. Та що про нього писати — його треба слухати!
На завершення варто подякувати Фонду мистецтв Володимира Філіппова, який саме фестивалем «Jazz in Kiev» відсвяткував першу «круглу» дату — п’ятиріччя від часу заснування. Здається, фестивальний режим апробовано успішно, знайдено своє обличчя — майстер-класи. Тож хочеться вірити, що в жовтні 2008-го в українській столиці з’явилася нова традиція — слухати справжній джаз!

Антон ШУЛЬГА
також у паперовій версії читайте:

• «ЗОЛОТИЙ ЛЕВ»: КЛАСИКА ОЧИМА ЕКСПЕРИМЕНТУ

назад »»»