ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ВДЯЧНИЙ ТРУД ОЛЬГИ СОЛОМОНЮК
5 ЖОВТНЯ — ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ
Ольга Соломонюк — вчитель-методист київської гімназії східних мов № 1, відмінник освіти України.

Покликання
Стати вчителькою Оля мріяла з дитинства. Звикла допомагати й захищати менших та слабших від себе сусідських дітей. Народилася на початку вересня в сім’ї робітників. Ольгою її нарекли не випадково. Певно, батьки хотіли, аби дівчинка була сильною і мужньою, мов київська княгиня Ольга. Так сталося, що батько рано залишив сім’ю. Сама мусила долати труднощі, захищати себе й підтримувати інших. Зростала комунікабельною, приязною. Коли ставила мету — обов’язково її досягала. Ще з сьомого класу й до закінчення школи опікувалася меншими — була загоновою вожатою.
Без сумнівів понесла документи до педагогічного училища. І ось — перше розчарування: аби стати студенткою, не вистачило 0,14 бала. Але ж Ольга повинна досягти поставленої мети. Вирішила попрацювати старшою вожатою. Однак і тут її спіткала прикрість: їй лише 17 років, а працювати з дітьми можна лише з 18-ти. Трудову діяльність довелося розпочати в рідній столичній школі № 72 лаборантом у кабінеті фізики та хімії. Та серед колб, пробірок, штативів їй, творчій натурі, було не цікаво. Омріяна професія увижалася уві сні. Через рік знову не вистачило балів. Утім, з тими оцінками, які отримала при вступі до педагогічного вузу, можна було вільно податись до іншого вищого навчального закладу. Так радили зробити рідні, друзі. Та де там! Ольга твердо стояла на своєму: маю стати педагогом.
Нарешті їй запропонували місце старшої вожатої в школі-інтернаті з вивченням китайської мови. Ось де можна зранку до ночі возитися з дітьми, ось де вона потрібна. Тепер колеги з повагою називають її Ольгою Вікторівною. А вона ж залишається щирою, доброзичливою людиною. У скрутну хвилину допоможе, вислухає, дасть пораду.
— Оля — душа-людина,— пригадує Світлана Коваленко, випускниця школи-інтернату, нині вчитель-логопед у місті Вишгороді.— Мені, 14-річній учениці, вона довіряла ключі від кімнати. Ольга була старшою і надійною подругою, порадницею. У підлітковому віці я могла їй звірятися в найпотаємніших думках, говорити на будь-які теми. Та й тепер їй можна поплакатись. Вона підтримає, порадить. Я ціную нашу дружбу.
До вузу Ольга Вікторівна вступила на вечірнє відділення. Закінчила Київський державний педагогічний інститут. Кваліфікація — вчитель початкових класів. Була старостою курсу. Хоч і минуло вже багато часу після закінчення інституту, Ольга щороку збирає однокурсників.

Знайомство
Школа для Ольги Вікторівни стала домівкою. Дитяче середовище робить її життя щасливим. Понад 30 років Ольга Вікторівна працює в школі, з них 25 років — учителем початкових класів. Сотні дітей — від необізнаного первачка до учня середніх класів — провела вона дорогою знань, стежками нового, захопливого життя, формуючи в душах добро, радість пізнання.
Ось і цього вересня на порозі маленькі, розгублені первачки. Протягом перших місяців вона уважно придивляється до них, вивчає характер, темперамент кожного, стосунки з іншими дітьми і вже в другій чверті утворює п’ять груп. У кожній — 5–7 дітей, вони обирають командира на чверть та назву своєї команди. Кожна група отримує доручення, за яким працює тиждень: одні чергують, інші виконують обов’язки санітарів, бібліотекарів. Щотижня підбивають підсумки роботи. Діти звітують перед ровесниками й оцінюють роботу. Після цього отримують інше доручення. У такий спосіб вони протягом чверті виконують усі обов’язки. А наприкінці її визначають переможця й переобирають командира. Це дає можливість кожному побути лідером і підлеглим, осмислити значення власної роботи, визначити внесок у загальний результат, а головне — не бути байдужим до товаришів. Відтак, переходячи до 5-го класу, діти почуваються колективом, з яким класному керівникові легше знайти спільну мову і вести дітей за собою.

Інтерес
Кредо Ольги Вікторівни — опановувати нові технології. Тому ця невгамовна вчителька постійно в пошуку. Приміром, запровадила разом із шестилітками проект «Країна, мову якої ти вивчаєш». Це дає учням змогу більше довідатися про ту східну країну, мову якої вони опановують, захопити дітей її вивченням, долучити до цієї справи батьків, згуртувати дитячий і батьківські колективи.
А то започаткувала проект «Шукаємо друзів сільської школи». Через дитячу газету «Я сам(а)» відгукнулися однолітки зі спеціалізованої ЗОШ села Софіївська Борщагівка. Цей проект втілюється вже кілька років. Школярі їздять одні до одних у гості, зустрічі відбуваються в цікавій ігровій формі. Це допомагає дітям навчитися дружити, поважати одне одного.
А завдяки проектові «Чи знаєш ти країни Євросоюзу?» діти зрозуміли, що таке ЄС, які країни до нього належать. Вони практично ознайомилися з новим предметом — географією. Разом з Ольгою Вікторівною в межах програми «Подружись з «Веселкою» діти вирушили в «книжкові мандри», познайомилися з письменниками, дехто спробував писати сам. Так вони відчули красу своєї солов’їної мови. Це допомогло багатьом вихованцям взяти участь у різноманітних творчих конкурсах. Свята, екскурсії, зустрічі, конкурси, змагання... Це все — від душі Ольги Вікторівни.
Успіх
...Ольга Соломонюк не зупиняється на досягнутому, вона постійно навчається. Освоїла комп’ютер, пройшла курс підготовки на семінарі з шкільної програми превентивної освіти для учнів початкової школи. Своїм досвідом залюбки ділиться з колегами та студентами — майбутніми педагогами.
Дев’ять років тому у гімназії східних мов створила і відкрила музей історії українського війська. Тепер відвідують його не лише учні та гості гімназії, а й діти інших шкіл, представники військових частин.
Ольга Вікторівна — активна учасниця й неодноразова переможниця різноманітних конкурсів. Шість років тому стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Творчість освітян», а чотири роки тому виборола перше місце на районному змаганні вчителів у номінації «Педагоги-кореспонденти» та відзначилась під час всеукраїнської акції «Любіть Україну». У 2005 році Ольгу Соломонюк за конкурсом обрали науковим кореспондентом Інституту педагогіки АПН України. Має понад 70 робіт у фаховій педагогічній та періодичній дитячій пресі.

Це ніби про неї написала Павлина Савчин:
Буває вдячним,
вчителю, твій труд,
Коли тебе згадають
через роки
Ті, що давно пішли
у світ широкий,
Тоді, учителю,
твій вдячний труд.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

також у паперовій версії читайте:

• БРАВО, «БУКВАР»!
• НЕ ТІЛЬКИ СМІЛИВИЙ, А Й СКРОМНИЙ
• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• УЧИТЕЛЬ НА ВІКИ

назад »»»