ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕТИКИ
КОДЕКС ПОВЕДІНКИ СУДДІВ Є, АЛЕ НІ ДО ЧОГО ЇХ НЕ ЗОБОВ’ЯЗУЄ
Чисту справу належить робити чистими руками. До чистоти рук суддівського корпусу вимоги й претензії особливі. Однак служителі Феміди, вирішуючи цю проблему, сповідували суто корпоративний підхід — ухвалили Кодекс суддівської етики, який їх ні до чого не зобов’язує.

Складова корупції
Ніхто не поважатиме суддів, якщо вони не поважатимуть самі себе. Самоповага необхідна для підвищення престижу суду, довіри до нього та до його рішень. Щоб досягти цієї мети, усунути сумніви у своїй незаангажованості, суддівська спільнота в багатьох країнах напрацювала певні етичні стандарти. Класичним прикладом може слугувати Європейська хартія про статус суддів, затверджена 1998 року. В цьому документі, зокрема, міститься вимога утримуватися від поведінки чи дій, «здатних порушити віру в безсторонність і незалежність» суду.
У нашій країні поведінку служителів Феміди регулює Закон «Про статус суддів». Згідно з ним суддя не може бути членом будь-якої партії чи профспілки, брати участь у політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати оплачувану роботу, крім наукової, викладацької або творчої. Серед обов’язків суддів — забезпечувати «повний, всебічний та об’єктивний розгляд» справ, не допускати вчинків та будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його неупередженості та незалежності. До слова, в Конституції моральні вимоги до служителів Феміди не окреслені.
Є в Україні й «Кодекс професійної етики судді», затверджений 2002 року п’ятим з’їздом суддів. У його 12 статтях урегульовано службову та позаслужбову поведінку представників цієї професії. У вступі дипломатично зазначено, що судді повинні прагнути дотримуватися його положень, зокрема таких: бути прикладом законослухняності, неухильно додержуватися присяги. Суддя також має уникати будь-якого впливу на діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб, повинен «докладати всіх зусиль, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною».
Побіжного погляду досить, аби дійти висновку: положенням «Кодексу» бракує конкретності, вони є розпливчастими. Про те, як вітчизняний суддівський корпус дбає про свою моральну чистоту, красномовно свідчить той факт, що чинний документ ухвалено, як уже згадувалося, 2002 року, але його текст нічим не відрізняється від тимчасової редакції 2000 року.
Не дивно, що через таке ставлення до моральних засад служителів Феміди вважають корумпованими (опитування, здійснене відповідно до проекту «Гідна Україна», засвідчило: третина компаній та п’ята частина громадян під час спілкування з представниками цієї професії зіткнулися з «досвідом корупції»).

Американський суддя щороку подає дві декларації
З іншого боку, українські судді подеколи беруться до несумісної з їхньою посадою діяльності. Попри закріплений у Конституції розподіл влади на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову — торік чимало суддів вищих судів України стали членами консультативно-дорадчого органу при главі держави і долучилися до невластивої їм діяльності — законодавчої. А представників Верховного Суду України запросили до міжвідомчої робочої групи з питань протидії контрабанді та порушенням митних правил. Голова найвищої судової інстанції Василь Онопенко лише через півроку після призначення на посаду звернувся до Президента країни з проханням вивести його зі складу Ради національної безпеки та оборони (згідно з Конституцією, РНБОУ координує діяльність органів виконавчої влади, тож членство в цій структурі голови Верховного Суду могло викликати сумніви в незалежності влади судової). На восьмому позачерговому з’їзді служителі Феміди, знову знехтувавши демократичним принципом розподілу влади, зажадали, аби Верховному Суду надали право законодавчої ініціативи.
Сучасний зарубіжний досвід демонструє зразки інших підходів. У «Кодексі суддівської поведінки», ухваленому в Сполучених Штатах 1990 року, кожне положення конкретизовано. Як це проявляється, розповів на власному прикладі суддя Федерального суду претензій США Богдан Футей.
Коли він написав статтю для ділового часопису «Wall Street Journal» про стан судівництва в Україні, то й гадки не мав, що потрапить у делікатну ситуацію. Редакція надіслала за його працю чек на 500 доларів. Однак етичними нормами американських суддів такий вид заробітку не передбачений. Пан Футей повідомив про те, що сталося, спеціальну структуру, яка наглядає за дотриманням суддівської етики, і запевнив, що має намір повернути ті кошти. Йому порадили: чим скоріше, тим краще. Тож суддя запропонував поважному виданню забрати гроші назад, проте там, певно, теж керувалися своїми етичними стандартами, тому відмовилися. Натомість порекомендували віддати гонорар на доброчинні цілі. Але щоб віддати, потрібно взяти, а цього американському судді аж ніяк робити не можна.
Щороку американський служитель Феміди подає дві декларації: до суддівських органів — про доходи, до сенату — про те, як розподіляє свій робочий час.
Судді в США можуть займатися науковою працею, але з певними обмеженнями: їхній заробіток у цій сфері не повинен перевищувати 10% від того, що вони отримують на суддівській посаді. Мета запровадження такого правила — спонукати служителів Феміди концентруватися на основній професії.
Американський суддя має поважно ставитися до того, які наукові конференції варто відвідувати. Наприклад, надходить запрошення від екологічної організації, котра демонструє, яким палким оборонцем здорового довкілля вона є. А невдовзі на стіл судді лягає справа, у якій ця організація є однією із сторін. Чи може він гарантувати, що буде безстороннім після ретельного промивання мізків, яке йому влаштували на відвіданій ним конференції? До слова, такими методами діють не тільки американські «зелені», а й сталеві чи хімічні концерни. Тому комісія з етики пильнує, на яких зібраннях бувають служителі Феміди, бо суддя повинен уникати і реальних порушень норм професійної етики, і підозр у їхньому недотриманні, має контролювати свою позасудову діяльність, щоб звести до мінімуму ризик конфлікту з основними обов’язками.

Про доходи родини і право на самовідвід
Зважаючи на недосконалість вітчизняного кодексу судової етики, Рада суддів України наприкінці минулого року пропонувала внести до нього зміни й доповнення. Зокрема, йшлося про обов’язкове оприлюднення власних доходів та доходів родини. Серед новацій — право на самовідвід під час розгляду деяких справ. Планувалося створити при Раді суддів комітет з етики.
Проте наміри вдосконалити «Кодекс професійної етики суддів» і навіть сама наявність цього документа мало чого варті через положення, записане в його преамбулі. Згідно з ним норми кодексу не можуть застосовуватися як підстава для дисциплінарної відповідальності суддів і визначення ступеня їхньої провини. Цим служителі Феміди убезпечили себе від будь-яких потенційних неприємностей, пов’язаних з не зовсім гідною поведінкою. Дисциплінарна відповідальність у цій ситуації є неможливою з двох причин. По-перше, тому, що сфера етики не може регулюватися нормами права. По-друге, за Конституцією, те, що таке дисциплінарні правопорушення і якою має бути відповідальність за них, визначається тільки законодавчими актами. Саме через це парламент двічі відхиляв законопроекти про відповідальність за порушення етичних норм.
Тож, як і вісім років тому, коли «Кодекс» був ухвалений у тимчасовій редакції, актуальною залишається проблема впровадження механізму контролю за дотриманням його положень. На офіційному сайті Верховного Суду і нині розміщено текст «Кодексу», ухвалений п’ятим з’їздом суддів.
Чи вистачить служителям Феміди мужності і снаги змінити ситуацію на своєму зібранні, яке відбудеться в листопаді?

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• ПІВМІЛЬЙОНА ДІТЕЙ ПОТЕРПАЮТЬ ВІД КРИЗОВИХ ПРОЯВІВ
• РЕЄСТРАЦІЮ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ВДОСКОНАЛЯТЬ

назад »»»