ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАДЗВИЧАЙНА СИТУАЦІЯ
У БІДІ БРОДУ НЕ БУВАЄ
Ось уже протягом місяця поспіль ми із завмиранням серця щодня чекаємо повідомлень електронних і друкованих засобів масової інформації про хід ліквідації наслідків руйнівної повені у шести областях Західної України. Вони мимоволі нагадують оперативні зведення з театру воєнних дій з тією лише різницею, що все це відбувається у мирний час. Постраждалі регіони оголошено територією екологічної біди, їхнім мешканцям продовжують виділяти кошти для компенсації заподіяних стихією збитків.

Високопосадовці, випереджаючи один одного, час від часу виїжджають у супроводі численного почту журналістів у зону лиха, щоб на місці оцінити масштаби катастрофи і дати належні, розраховані на зацікавлену публіку, оцінки й відповідні суворі вказівки всім причетним до її якнайшвидшого подолання. За даними фахівців Центру Новин ООН, втрати від неї обчислюються, за попередніми даними, в 650–870 млн доларів США. Світове співтовариство зважило на це, і в Україну почала надходити гуманітарна допомога із багатьох держав.
Певна річ, ми ще довго аналізуватимемо «складові» цієї трагедії, але нині маємо відповісти на головні питання: чи можна було запобігти їй, що належить зробити, аби мінімізувати вплив повені на стан здоров’я людей і довкілля та не допустити її повторення надалі, а також як використовуються державні кошти, спрямовані на досягнення цієї мети.
Звіт міністра МНС В. Шандри про це лихо на позачерговій сесії Верховної Ради, хоч як прикро, не дав вичерпних відповідей на ці нагальні питання. Тому редакція звернулася з цього приводу до двох авторитетних і незалежних організацій, які за своїм статусом мають аналізувати причини й наслідки подібних ситуацій та давати відповідні рекомендації. Отже, наші співрозмовники — голова Рахункової палати, член-кореспондент Національної академії наук Валентин Симоненко та директор Інституту гігієни і медичної екології, академік АМН України Андрій Сердюк.
Природа не терпить безвідповідальності
— Так сталося, що напередодні цієї трагедії, — розповів В. Симоненко, — мені довелося виступити на Президії НАН України з доповіддю про проблеми збереження екосистеми і гарантування екологічної безпеки.
За підсумками її обговорення було ухвалено відповідну постанову, в якій рекомендовано для практичного використання профільними інститутами академії та відповідними міністерствами й відомствами викладених у доповіді пропозицій. Зокрема, йшлося про необхідність створення Вищої еколого-економічної ради України, розроблення концепції державної цільової програми «Навколишнє середовище України» як відповідного законодавчого акта, а також розгляд на Раді національної безпеки й оборони України питання «Про управління екологічною безпекою». Остання катастрофічна повінь на заході нашої країни ще раз підтвердила нагальну необхідність реалізації цих пропозицій.
Свого часу аудитори палати дали об’єктивну оцінку наслідкам повеней 1998 і 2001 років на Закарпатті та висловили свої пропозиції щодо запобігання таких трагедій. Протягом 2004–2005 років був проведений аудит виконання «Державної програми протиповіневого захисту басейну ріки Тиса у Закарпатській області на 2002–2006 роки та прогноз до 2015 року».
Крім того, враховуючи трансприкордонний вплив повеней, була організована перевірка з угорськими, польськими та словацькими колегами реалізації міжурядових домовленостей з проблем водогосподарства на прикордонних територіях. Аудитори цих країн змушені констатувати, що стан фінансування і виконання заходів щодо зведення протиповеневих споруд, їхньої експлуатації не забезпечили ефективне вирішення проблеми.
За наслідками міжнародного аудиту було визнано, що уряди України, які змінювалися майже щороку, не забезпечили координацію міністерств і відомств, органів місцевої влади для комплексного захисту населення від повеней. Як наслідок, сталося те, що неминуче мало статися. Коли ми нездатні управляти подіями, вони починають керувати нами. Це — незаперечна істина. Стосовно повеней можна зробити невтішний висновок: вони стають у нас перманентним національним стихійним лихом.
Чи можна їм запобігти надалі? Так, але для цього потрібно прислухатися до екологів. Вони не без підстав вважають, що однією з найдошкульніших причин повеней на Західній Україні стали нищівні, задля суто сьогоденного прибутку, вирубування споконвічних карпатських лісів, а також руйнування берегів річок через несанкціоноване вивезення з них гальки для будівельних робіт. Це усвідомлюють всі, але «крайніх», як у нас заведено, немає. Одначе природа не терпить безвідповідальності. Вона неминуче карає нас за нехтування її законами.
Тимчасовими підпірними стінками й аварійним укріпленням берегів протистояти стихії вже неможливо. Потрібні потужні протиповеневі водосховища. Такі, як були споруджені ще минулого століття і витримали останню повінь. Це добре усвідомили наші сусіди, але їхній досвід не став для нас гідним прикладом. Заощаджувати на цьому вкрай небезпечно. Ми почали втрачати території своєї держави через невиконання захисних заходів на річках Тиса і Західний Буг. Нині тисячі гектарів із цієї причини «відійшли» до Румунії й Угорщини. І цей процес поки що триває.
Незасвоєні уроки Чорнобиля
Серед тих, хто повною мірою усвідомлював можливі жахливі наслідки останньої повені, — працівники державної установи «Інститут гігієни та медичної екології АМН України». Тому вони одними з перших перерахували свій одноденний заробіток у фонд допомоги потерпілим і вирішили це робити щомісяця до ліквідації її наслідків. Водночас зібрали необхідні теплі речі, ковдри, взуття і відправили у райони, що постраждали.
— Ми вважали це, — зазначив Андрій Сердюк, — своїм моральним обов’язком як громадяни України. А як фахівці, терміново, спираючись на накопичений досвід, розробили конкретні рекомендації для унеможливлення ускладнення санітарно-епідемічної ситуації.
Ці рекомендації безпосередньо стосувалися проведення відповідних протиепідемічних і дезінфекційних заходів на всіх об’єктах водопостачання, у каналізаційно-очисних спорудах, туалетах, на кладовищах, скотомогильниках, сміттєзвалищах, підтоплених лікувальних і дитячих закладах, підприємствах громадського харчування й торгівлі тощо.
Вони були розроблені окремо для органів виконавчої влади, санітарно-епідеміологічних служб і населення. Під егідою Міністерства охорони здоров’я у перші дні повені було проведено позачергову сесію Державного департаменту санепідемслужб, у якій взяли участь її місцеві працівники, представники влади, органів охорони здоров’я та профільних інститутів. У її роботі, звичайно, взяли участь наші фахівці — заступник директора інституту з наукової частини, доктор медичних наук Надія Полька та завідувачі лабораторіями.
— Ці суто організаційні подробиці, — вів далі А. Сердюк, — наводжу тому, що вони свідчать про адекватну реакцію на ситуацію наших медиків, які оперативно за допомогою засобів масової інформації провели відповідну роз’яснювальну роботу з населенням зони лиха і, як кажуть, дійшли до кожної хати. Були розгорнуті відповідні консультаційні та медичні пункти з метою допомоги потерпілим від повені.
Світова практика переконує, що термінові, рішучі дії медиків сприяють запобіганню інфекційних епідемій. Адже на підтоплених територіях, як відомо, швидко поширюються хвороботворні мікроби — збудники туберкульозу, лептоспірозу, черевного тифу, сибірки, вірусних гепатитів тощо. У тому, що ці тяжкі хвороби не уразили людей зараз, є, безумовно, заслуга працівників санітарно-епідеміологічних служб, медиків і науковців.
У цій справі не має бути дрібниць. Тут слід дотримуватися елементарних правил гігієни. Аксіомою став вислів відомого вченого-епідеміолога, засновника нашого інституту Олександра Марзєєва про те, що гігієна має врятувати людство. Тому ми знову і знову нагадуємо такі прості речі, як необхідність вживати лише якісну воду, кип’ятити її, мити нею руки, овочі, фрукти.
Після того, як вода зійшла, актуальними й обов’язковими стали заходи із рекультивації земель, дезінфекції розмитих водою туалетів, цвинтарів, скотомогильників, а також проведення дератизації в місцях можливого скупчення гризунів. Усе це, звичайно, слід робити під контролем санітарно-епідеміологічних і ветеринарних служб, ретельно дотримуючись технологічних правил і рекомендацій.
Здавалося б, давно відомо, наприклад, як звільняти колодязі від нанесеного бруду, нечистот, спорожнити та продезінфікувати в них воду за допомогою хлорпатронів. Але, на жаль, не всі знають, яких саме заходів безпеки слід при цьому дотримуватися. Доводиться нагадувати, що перед тим, як людина спускатиметься у колодязь, слід обов’язково перевіряти, чи не накопичився у ньому чадний газ. Для цього досить спустити на його дно відро із запаленою свічкою. Якщо вона гасне, то працювати можна тільки у протигазі. Таких прикладів можна навести чимало.
Віддаючи належне зробленому, не можна водночас заспокоюватися, адже період виживання мікробів не завершився, а інкубаційний для деяких хвороб поки триває. Необхідно акцентувати увагу й на допущених значних недоліках. Ніде правди діти, знову далася взнаки розгубленість місцевих органів влади, які не скрізь спромоглися оперативно евакуювати населення, забезпечити його житлом, якісною питною водою й продуктами харчування. Особливу тривогу викликало те, що надто повільно вирішувалося питання оздоровлення дітей, а сьогодні — навчання.
На черзі — завершення відновлювальних робіт, надання соціальної та медико-психологічної допомоги. І, певна річ, ретельна підготовка до періоду віддалених й очікуваних епідемічних наслідків.
Відвідавши постраждалі регіони, Президент України Віктор Ющенко порівняв цю трагедію з Чорнобильською. І не без підстав. Вони справді схожі не тільки в плані масштабів цих катастроф, а й з огляду на організацію ліквідації їхніх наслідків уже з перших днів.
Пригадую, як відразу після аварії на ЧАЕС виникла нагальна потреба у препаратах, які б мінімізували вплив радіоактивного йоду на здоров’я людей. Доводилося їх збирати по всій країні. На атомній станції таких препаратів просто не було. Тоді й виник присмак заліза на губах, який досі залишається в пам’яті ліквідаторів і потерпілих від тієї трагедії.
Сталися затримки й з евакуацією населення та оздоровлення дітей через незгоду з цим у Москві. Потім ця справа все-таки була відповідно налагоджена. Із зони лиха вивезли понад 700 тисяч дітей, звели нові оселі та виділили квартири для десятків тисяч постраждалих людей. На карті України з’явилося нове місто Славутич.
Досвід Чорнобиля з його мінусами і плюсами не став, на жаль, у нагоді під час ліквідації наслідків останньої повені, від яких нині потерпають мешканці підтоплених територій. Уроки Чорнобиля виявилися незасвоєними. Тому й підтримую пропозиції В. Симоненка про розроблення, зокрема, цільової програми «Навколишнє середовище України» як відповідного державного акта. Досвід у цій справі у нас є. Ми були учасниками підготовки діючих нині державних програм і законодавчих актів, спрямованих на поліпшення довкілля і збереження здоров’я населення.
На превеликий жаль, програми і закони не завжди, м’яко кажучи, виконують. Гроші, які б мали піти на вирішення нагальних екологічних проблем зазвичай витрачають на подолання катастроф, а не на їхнє запобігання. Остання повінь ще раз підтвердила мудре народне прислів’я: у біді броду не буває. Це означає, що треба шукати не розрізнені та небезпечні манівці, а виходити на магістральні шляхи спільного прогнозування й убезпечення трагічних екологічних наслідків.
Отриманий черговий трагічний досвід медичного забезпечення під час ліквідації наслідків цієї надзвичайної ситуації вкотре активізує проблеми нагальної необхідності створення дієвої Державної служби медицини катастроф, підвищення готовності та рівня взаємодії органів управління медичних закладів Міністерства охорони здоров’я, Міністерства оборони, Міністерства надзвичайних ситуацій, інших міністерств та відомств для гарантування національної безпеки у медичній сфері. Щоб знову й знову не наступати на одні й ті самі граблі, необхідно робити оперативні висновки з того, що сталося, забезпечити прогнозування, а відтак і запобігання природних катастроф.

P. S. Коли цей матеріал був готовий до друку, стало відомо про зловживання державними дотаціями, виділеними для ліквідації наслідків повені. Президент України доручив Генеральній прокуратурі та Рахунковій палаті взяти під контроль використання бюджетних коштів, спрямованих на ці роботи.
Аудитори палати вже мають чималий досвід подібних перевірок, зокрема, й щодо ефективності виконання заходів зі спорудження на території ЧАЕС екологічно небезпечної зони за рахунок коштів державного бюджету України та держав-донорів міжнародного Чорнобильського фонду «Укриття».
Пропозиції Рахункової палати з цього приводу залишаються актуальними й донині. Так само, як рекомендації Інституту гігієни та медичної екології з приводу попередження ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, загроза якої виникла після останньої повені й ще довго залишатиметься незагоєною раною для нашого суспільства.

Олександр ПОБІГАЙ
також у паперовій версії читайте:

назад »»»