ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЦЕ ЦІКАВО
ОДЕСЬКА ОДІССЕЯ
Одіссея журналіста й історика Ігоря Мельника почалася понад двадцять років тому. Тільки герої Гомера прямували до Колхіди по «золоте руно», а одеський романтик захопився дослідженням мореплавства, занурившись у глибини минулого на дві тисячі років. Та найбільше доктора історичних наук зацікавив козацький період. Пан Ігор, з яким я познайомилася на засіданні Ради українського козацтва при Президентові України, цитує мені витяги з різних фоліантів, уважно простудійованих ученим.

«З козаків можна зібрати 14000-15000 добірного, добре озброєного війська, жадного більше слави, як наживи... Добрі вони до війни пішої й кінної... дають собі добру раду на морі. Мають усякі човни, й на них їздять у походи на чорноморські землі» (1584 р.).
А ось що розповідається про звитягу наших пращурів у «Описі Чорного моря і Татарії», опублікованому в Санкт-Петербурзі 1910-го. Йдеться про першу половину ХVII ст.:
«Чорне море завжди було сердитим, але тепер воно значно чорніше й страшніше з причини численних чайок, котрі все літо спустошують море й сушу... Козаки такі відважні стали, що не лише за рівних сил, але й 20 чайок не побояться 30 галер падишаха... Козаки наводять страх не тільки в Татарії і всьому Чорному морі, а й у Константинополі... Козакам потрібно мати великий навик і левине серце...».
Про будову тогочасних козацьких суден написав також англійський дипломат Ріо («Історія Оттоманської імперії»): «Козацькі вітрильники — довгі й легкі, мають з кожного борту по десять весел і по два чоловіки при кожному веслі. Ніс і кермо збудовані майже однаково: тому вони ставлять кермо на носі або на кормі, щоб не обертатися кораблем, і таким чином виграють час...
Кожен козак брав із собою дві рушниці або пістолі, три кілограми пороху, свинець і шаблю... Сухий провіант складався з товчених сухарів, сушеної риби, сушеного баранячого м’яса і саламахи».
За «Описом України» знаменитого Гійома де Боплана, козацькі човни мали «довжину 60, ширину 10–20, а глибину 8 футів, з двома кермами». Видовбували їх з дерева білої верби або липового. З боків від носа до керма прив’язували товсті перевесла з очерету, обкручені глодом. Мали й вітрила, тож пливли вони «скорше від турецьких галер». У похід горілки не брали взагалі. Хто порушував закон, викидали за борт. Турки пильно стерегли гирло Дніпра, але то була марна справа — вони пливли так тісно, що мало не зачіпали один одного. За 36–40 годин від гирла Дніпра діставалися берегів Анатолії.
Цікаво, що кожен екіпаж, який складався з 50–70 козарлюг, сам будував собі чайку. На це витрачали десь півмісяця. Ось таких до сотні суден виходило у відкрите море, наводячи смертельний жах на «невірних». До складу козацького війська входили православні люди різних національностей, і всі вони жили дружно, браталися, навіть тоді, коли їхні держави на той час воювали між собою.
Ігор Мельник не тільки дослідив історію мореплавства Новоросійського краю, яка налічує кілька багатотомних видань, і написав до двох десятків книг та захистив докторську дисертацію, а й разом із однодумцями створив Громадський центр дослідження історії мореплавства, де зібрано колекцію з понад трьох сотень цінних експонатів. Серед них — моделі тогочасних суден, старовинні кераміка, цвяхи, морські карти, картини... Є навіть вісім повномасштабних моделей човнів розміром від 2 до 14 метрів. Раритети експонували не лише в Одесі, а й Австрії, Німеччині, Голландії, Франції, Італії. Центром реконструйовано десять суден і човнів різних епох, на яких здійснено 15 експедицій Чорним, Середземним, Мармуровим морями, Атлантичним океаном та річками Європи — Дунаєм, Майном, Рейном. Скажімо, на сучасній сестрі давньогрецької галери «Івлія» з 1989 до 1997 року зробили шість вояжів, пройшовши від Одеси через Чорне, Мармурове, Середземноморське моря та Біскайську затоку до французького міста Бреста. А на двійникові середньовічного торговельного судна «Одеса», відтвореного 1993-го, чотири роки звіряли шляхи, якими кілька століть тому Майном, Дунаєм і Рейном возили до Європи сонячний камінь бурштин. 1999 р. одеські умільці дали життя прообразу фінікійського судна, спустивши на воду «Мелькарт». Зробили на ньому три вояжі, перетнувши Біскайську затоку, і пройшли маршрутами карфагенця Гамількона вздовж берегів Франції, Іспанії та Португалії.
Окрема сторінка в дослідженнях одеситів — човен «Одіссей» 2003 року народження. В його основі лежить дві дубові колоди завдовжки 10 метрів. Улітку 2005-го на ньому здійснили морський похід «Мандрівка в Трою». Хоча зовні він не схожий на козацькі чайки, принцип побудови, конструкція та морехідні властивості має подібні. Нинішнього літа новітні Енеї, точніше Ігор Мельник разом із козацькою дружиною «Південного козацького округу» на чолі з отаманом Володимиром Солодких, попрямували до Німеччини та Австрії. З особливим теплом Ігор Мельник згадує візит до Регенсбурга, котрий став містом-побратимом Одеси.
— В Австрії нас також зустрічали гостинно, продовжує він.— Щоправда, ледь не сталася пригода: з «Одіссеєм» мало не зіткнулося пасажирське судно, яке під час проїзду під металевим мостом утратило орієнтир на радарі. Хвалити Бога, обійшлося. Коли вийшли на чисту воду, зуміли зманеврувати й розминулися в кількох метрах. Загалом відчувалася цікавість до України. В Австрії знають історію українських козаків. Збереглися численні документи, які свідчать, що австрійські імператори запрошували на військову службу наших земляків. Тож є що досліджувати.
Книжки Ігоря Мельника читають шанувальники творчості автора. Ось-ось має побачити світ великий том «Мандрівки в минуле» — твір-підсумок багатьох досліджень і експедицій, куди увійдуть щоденники журналіста, експериментальні дані, які мають бути використані у відтворенні козацького човна «Гетьман». Своїми напрацюваннями одеський ентузіаст разом із однодумцями-козаками хочуть поділитися з багатьма любителями старовини, і не тільки співвітчизниками, а й закордонними гостями. Он скільки їх щороку відвідують Одесу! То цілком реальний задум. Адже колись наші пращури поблизу сучасного Овідіополя, що розташований за якихось два десятки кілометрів від Одеси, на Дністровському лимані збудували Адіжерське адміралтейство та козацький кіш для охорони кордонів. Твердині довго слугували чорноморцям. Навіть після того, як Катерина ІІ зруйнувала Запорозьку Січ і перебазувала козацький флот на Кубань і Таманський півострів, для охорони кордонів там залишалося «28 одиниць-човнів, шість баркасів і трофейне судно — піад». Були там і корабельні майстри. У листі до Петра Зубова, датованому 1793 роком, Олександр Суворов згадував про будівництво 50 човнів саме на Дністровському лимані.
У планах нинішніх козаків та Ігоря Мельника — відтворення козацького адміралтейства з розташуванням там морського музею, для якого мають безцінні експонати, зокрема, моделі човнів, аналогів яким немає у світі. А ще хочуть відтворити морське козацьке укріплення ХVIII ст., змайструвати козацький струг, чайку, баркас. З часом там зможуть працювати історико-краєзнавчий, науково-методичний центр, а влітку — наметове містечко для козачат. Згодом, мріє Ігор Мельник, можна буде створити туристичний маршрут «Історія козацтва нижнього Подністров’я». Скажімо, до Євро-2012... Коли б почули про такі задуми чиновники, то сказали б, що це не реально, бо не встигнеш за такий короткий час. Але ж то чиновники, а тут одержимі ідеєю показати красу й звитягу наших прапращурів, якими можна і треба пишатися. Затримка лише за клаптиком землі у плавнях поблизу Овідіополя. Тільки чотири гектари заболоченої території просять одеські ентузіасти, щоб створити унікальний історичний куточок. Задля цього й приїжджали до столиці.

Віра КУЛЬОВА
також у паперовій версії читайте:

• СОН У ЖИТТІ ГЕНІЇВ І РЕШТИ
• ЛЮДИНА ЯК ФАКТОР КОРОЗІЇ
• УПЕРЕД, НА ЗАПАХ!

назад »»»