ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
«ПРОВЕРКА, ОНА ДЛЯ ВСЕХ — ПРОВЕРКА...»
УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТИКИ, НЕ ЗМИГНУВШИ ОКОМ, ЗНОВУ НАКРЕСЛИЛИ ДЛЯ КРАЇНИ ЧЕРГОВУ ПОРЦІЮ ВИКЛИКІВ

Герой відомого фільму Ельдара Рязанова «Про бідного гусара замовте слово» — актор Бубенцов, що його чудово зіграв Євген Леонов — наприкінці кінострічки зронив знакову фразу: «Проверка, она для всех — проверка». Шкода, цього тижня такого колоритного персонажа не знайшлося у стінах українського парламенту. Бо так вітчизняним законотворцям (принаймні, переважній їх частині) фактично нікому пояснити, що в гонитві за владою і у вирі взаємних звинувачень вони надто загралися. Самі вони усвідомити цього вже, здається, не зможуть.

Кажуть, що склеєна посудина, хоч як її не оберігай, неодмінно розпадеться знову. А «тріщина» (причому надзвичайно глибока) у взаєминах між чинними лідерами держави — Президентом і Прем'єр-міністром — утворилася не сьогодні, а три роки тому. Та й узагалі, день 2 вересня 2008 року став таким собі потрійним дежавю. Ось у чому це виявилося.

Усе це колись уже було...
По-перше, аналогія утворилася із вереснем 2005-го. Тоді, як і тепер, стосунки між Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко досягли максимального напруження. Тоді, як і тепер, лунали взаємні звинувачення. Спершу Олександр Зінченко (нинішній депутат Київради від БЮТ) звинуватив оточення Президента в корупції й гучно пішов із посади керівника президентського Секретаріату. У відповідь глава держави відправив у відставку секретаря РНБО Петра Порошенка та Кабінет Міністрів Юлії Тимошенко.
Нині у конфлікті знову замішаний президентський Секретаріат. Його керівник Віктор Балога значно перевершив одного зі своїх попередників. На відміну від Зінченка він критикує не Віктора Ющенка, а його урядову опонентку. Зате робить це із просто-таки заздрісною регулярністю. Та ще й епітети добирає такі, що Зінченкові зразка 2005-го вони й наснитися не могли. Апогеєм, вочевидь, стало припущення про можливий замах на Балогу, що його, буцімто, планувала Тимошенко...
Утім, у цієї аналогії номер один із не таким далеким минулим є суттєва відмінність. У 2005 році Віктор Ющенко мав повноваження відправити Юлію Тимошенко у відставку. Зараз він прямо цього зробити не може. Дати прем'єрці «копняка» можна лише у разі розпуску Верховної Ради. Глава держави позавчора заявив, що готовий до такого кроку, якщо нової коаліції не буде створено. Однак про це — трішечки далі.
Друга аналогія подій від 2 вересня датується 6 липня 2006 року. Саме тоді парламент попереднього скликання обрав собі голову. Ним став лідер соціалістів Олександр Мороз. Декларувавши перед тим певні устремління до співпраці з «Нашою Україною» та БЮТ, аксакал вітчизняної політики несподівано «дрейфонув» у інший бік. І віддав перевагу так званій антикризовій коаліції у складі Партії регіонів, КПУ й СПУ.
Схожість тих подій на нинішні ще й у тому, що саме на 6 липня припадали надії на примирення в українському політикумі. «Регіонали», що довго блокували трибуну, нарешті погодилися її розблокувати, потенційні влада та опозиція мало не по пунктах розписали майбутні принципи співпраці... Аж виявилося, що ролі у тій п'єсі просто-таки кардинально помінялися.
Цього понеділка очікували чого завгодно, але тільки не «брудершафту» між «регіоналами» та БЮТ. Йшлося, зокрема, про виступ Президента у Верховній Раді. Робилося чимало прогнозів про те, як Віктор Балога «добиватиме» коаліцію задля можливої співпраці в майбутньому з тими самими «регіоналами». Дискутувалося питання, як Юлії Тимошенко вигідніше йти у відставку — після власного демаршу, чи дочекавшись відповідного голосування у ВР. Однак нині бютівці виявилися хитрішими за своїх опонентів.
Нарешті, третє дежавю — це голосування за закон про Кабінет Міністрів. Торік 12 січня БЮТ уже був підставив плече Партії регіонів, допомігши тодішнім коаліціянтам подолати вето Президента. Власне, після того Віктор Ющенко, мабуть, уперше серйозно задумався про можливість розпуску попередньої Верховної Ради. Остаточно це бажання в нього визріло після натяків «антикризовиків» наростити свої м'язи до формату конституційної більшості.
Редакція закону про Кабмін від 12 січня 2007-го існувала аж до нинішньої весни. Виконуючи коаліційну угоду, БЮТ і «Наша Україна — Народна самооборона» з величезними потугами ухвалили зміни до цього документа незадовго до завершення роботи попередньої парламентської сесії. Треба зауважити, незворотні процеси руйнації коаліції розпочалися саме після цього. Йдеться про вихід із більшості депутатів Бута та Рибакова на початку червня. До слова, наразі як бютівці на чолі з Прем'єром, так і «нашоукраїнці» на чолі з главою держави звинувачують один одного в тому, що протилежна сторона зруйнувала коаліцію. Так от, варто було б нагадати обом: пани Бут і Рибаков представляли: перший «НУ— НС», другий — БЮТ. Можливо, це збіг обставин, але він знаковий. Як коаліційний уряд, згідно з угодою, формувався у співвідношенні 50 на 50, так і провина за розвал більшості у відсотковому вимірі — аналогічна.

«А вы, друзья, как ни садитесь...»
Тепер уважніше погляньмо на чотири резонансні закони, що їх ухвалив парламент 2 вересня, а Президент уже наступного дня назвав утвердженням диктатури Прем'єр-міністра та антиконституційним переворотом. І пообіцяв накласти на документи вето. (Щоправда, не зрозуміло, яка з того може бути користь, адже закони ухвалювали голосами понад 360 депутатів, тож, якщо партнерство між ПР і БЮТ раптово не зникне, вето можна буде легко подолати).
Варто наголосити, що правом вето Віктор Ющенко зможе скористатися лише стосовно трьох документів, а саме: змін до законів про Конституційний Суд, про СБУ та про Кабінет Міністрів. Четвертий бестселер — закон про тимчасові слідчі комісії — вочевидь, приречений набрати чинності. Адже новоспечені союзники саме 2 вересня подолали вето на нього 361 голосом.
Цей документ є найцікавішим. Річ у тім, що його ухваленню тривалий час противився попередник Віктора Ющенка — Леонід Кучма. На думку спостерігачів, головною причиною такої нелюбові є відкриття бодай теоретичної можливості для виголошення імпічменту главі держави. Згідно зі ст. 111 Конституції, ця процедура вельми громіздка й так, а за відсутності закону про ТСК була неможливою взагалі.
Коротко нагадаємо, у чому суть. Для ініціювання «імпічментного» питання достатньо простої більшості, тобто 226 голосів. А для проведення спеціального парламентського розслідування Основним законом передбачається створення спеціальної тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради. До її складу мають бути включені спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Після роботи комісії парламент мусить заслухати її звіт. Якщо спеціальні слідчі справді «накопали» щось проти глави держави, парламент має вдруге проголосувати за імпічмент, тепер уже двома третинами від конституційного складу (тобто трьома сотнями голосів). Проте й цього недостатньо для виголошення недовіри. Адже висновки парламентських спеціальних слідчих ще повинні підтвердити у Верховному Суді. А в Конституційному органі служителів Феміди мають підтвердити, що вся процедура проходила бездоганно. Коли ці два висновки з найповажніших судових інстанцій є, парламент може голосувати за імпічмент утретє. Це вже остаточно. Але для позитивного рішення потрібно три чверті від конституційного складу — 338 голосів.
Після нинішнього подолання вето у цій тривалій процедурі нічого не змінилося. Хоча другий з ухвалених документів — зміни до закону про Конституційний Суд — дещо спрощує механізм проходження, зокрема, й цього питання. Тож якщо у стосунках глави держави та щонайменше 338 депутатів коса найде на камінь, говорити про перемогу парламентарів справді можна буде. Бо звинуватити Президента у будь-чому можна хоч завтра. Наприклад, «регіоналам» і комуністам «державна зрада» ввижається навіть у заходженні до Севастополя американського судна. А БЮТ, обурений аналогічними звинуваченнями своєї лідерки з боку Секретаріату, може скромно підтримати будь-кого.
Занепокоєння викликає й те, що ухвалений текст закону про ТСК надає депутатським комісіям надто великі слідчі права. Що, будемо відверті, не притаманно законодавчій гілці влади.
Третім документом, котрий зазнав змін, став, як було сказано, закон про Кабінет Міністрів. Фактично це — повернення до торішнього варіанта, де у глави держави, по суті, забирають право впливати на призначення міністрів закордонних справ і оборони. Це вже суперечить Основному закону. Щоправда, відповідного висновку КС щодо цього немає. Новим-старим законом скасовано вимогу свого попередника про обов'язковість виконання Кабінетом Міністрів рішень РНБО. Положення справді суперечливе. З одного боку, Радбез — такий самий конституційний орган, як і уряд, причому має солідні повноваження. З іншого — Президент та його Секретаріат надто активно використовували Раду безпеки та оборони для нападів на Прем'єра. Причому не лише на Юлію Тимошенко, а й на її попередника Віктора Януковича.
Нарешті, четвертий принциповий документ, милий серцю бютівських і «регіональних» нардепів, стосується фактичного перепідпорядкування парламенту Служби безпеки. Ця проблема також «зашкарубла». СБУ впродовж багатьох років хто тільки не звинувачував у використанні «на благо» Президента.
Нинішній в. о. керівника цієї структури Валентин Наливайченко перебуває, так би мовити, у неповноцінному статусі дуже довго — близько двох років. Але й тут депутати лукавлять, заявляючи, що Віктор Ющенко, буцімто, не намагався прибрати у керівника служби префікс «в. о.». Ще на початку минулого року Ющенко пропонував парламентові кандидатуру Віктора Короля. Тодішня «антикризова» коаліція майже в один голос визнала професійність цієї людини, але... підтримати його не схотіла. Бо протистояння з Президентом тоді усе наростало. Та й тепер — відшукав же новообраний перший віце-спікер Лавринович президентське подання на Наливайченка. Хоча цифра «0» при голосуванні свідчить про багато. Передовсім про те, що з перепідпорядкуванням Верховній Раді спецслужба не позбулася політики. Швидше навпаки.

«На холмах Грузии»
На думку низки спостерігачів, така поведінка БЮТ — це не стільки бажання працювати з Партією регіонів, скільки спроба помститися двом Вікторам — Ющенку та Балозі — за постійні приниження. Припустимо, що це так і є. Однак час для такої помсти обраний невдало. Бо ж синхронне голосування з ПР і КПУ в БЮТ відбулося через кілька годин після того, як ці дві політичні сили дали понад 160 голосів за (увага!) визнання незалежності Осетії й Абхазії. З комуністами все зрозуміло. Вони завжди були п'ятою колоною в Україні. Але ж «регіонали» таким відвертим потуранням Кремлю ставлять під загрозу нашу державність.
Більше того, парламент не спромігся ухвалити жодної постанови з грузинського питання. Це також видається невипадковим. Тут пригадується і тривале мовчання Юлії Тимошенко щодо цього, і невиразні коментарі колись бадьорих і рішучих бютівців, як, наприклад, Микола Томенко, щодо цього... Та найгірше в тому, що після усього, що сталося 2 вересня, закрадається сумнів: чи не заручилися бютівці підтримкою «регіоналів» і комуністів у антиющенківських питаннях в обмін на неголосування за постанову, котра засуджувала б Росію в її агресії? Адже до результативного голосування за варіант В'ячеслава Кириленка не вистачило якраз 156 «багнетів» з БЮТ. А «пояснень» на кшталт: так нехай би «Наша Україна» підтримала наш варіант меншою мірою несерйозні. Зрештою, проект «нашоукраїнського» Кириленка був раніше зареєстрований. Відповідно його першим ставили на голосування.
Натомість, керівник фракції БЮТ Іван Кириленко, ніби знущаючись, подав ще й варіант постанови про створення спеціальної комісії, яка, за його словами, має у разі неухвалення жодного рішення напрацювати єдиний спільний проект постанови від усього парламенту. Вибачте, але як це можливо, коли КПУ та «регіонали» пропонують засуджувати Грузію і визнавати незалежність частини її території, а «Наша Україна» виступає за засудження Росії й цілісність Грузії? Більше того, комуніст Кілінкаров, представляючи свій проект постанови з приводу визнання Абхазії й Осетії, добалакався до того, що, мовляв, добре було, коли «национально озабоченные идиоты» (це дослівно) сиділи в таборах, а не у парламенті. Цікаво, про яку спільну постанову з такими людьми говорив керівник бютівської фракції?

Знову на вибори?
Чого ж можна очікувати далі? У політичних кулуарах активно обговорюється тема ще одних дострокових виборів до Верховної Ради. Віктор Ющенко у своєму позавчорашньому телезверненні також наголосив: він вважає коаліцію розваленою і тепер, якщо протягом установленого Конституцією терміну у Верховній Раді не буде оголошено про нову більшість, він скористається своїм правом і розпустить парламент. Благо, і річний термін від часу попереднього дострокового волевиявлення якраз спливає.
Щоправда, Президент не уточнив, коли він має намір скористатися згаданим правом. Залишається теоретична можливість того, що Верховна Рада шостого скликання проіснує, так би мовити, у безкоаліційному статусі ще якийсь час. Скажімо, до наступних президентських виборів, котрі, нагадаємо, також не за горами. Нині навіть важко прогнозувати, на кого може розраховувати чинний Президент? На «Єдиний центр», котрий, хоча й став виглядати дещо привабливіше після кроку БЮТ, усе одно залишається винним не менше за нього у розвалі? Чи на цілком деморалізовану «Нашу Україну», від якої почала явний дрейф у бік БЮТ луценківська «Народна самооборона»?
Позиції блоку Тимошенко також не є бездоганними. Як би його активісти не переконували суспільство у тому, що синхронні голосування з ПР — це лише тактичні завдання, та ще й «на виконання державних інтересів», чимало колишніх виборців цього кроку не зрозуміють. І, швидше, не перекинуться до «Нашої України» (чи кого там ще?), а махнуть на усе це рукою.
За великим рахунком, найбільше варіантів для маневру лишається у «регіоналів». Їм своє нинішнє синхронне голосування з БЮТ буде легше пояснити. Мовляв, це ВОНИ пристали на нашу позицію. Бо ми давно виступали і за посилення парламентаризму, і за зменшення президентських повноважень, і за ухвалення закону про ТСК...
Теоретично нині обговорюються й інші варіанти. Скажімо, офіційне оформлення «союзу» між ПР і БЮТ. Співіснувати їм в одному «барлозі» буде не легше, ніж демократичній коаліції при Балозі, але... Має рацію Арсеній Яценюк, котрий говорить, що українські стратеги можуть максимально прорахувати ситуацію лише на кілька днів уперед. Тож діятиме принцип: підпишемо, а там розберемося.
Інший варіант — це формування чогось «великого і світлого» між ПР і «Нашою Україною». Зараз вірогідність цього варіанта значно менша, ніж, скажімо, влітку. Однак, як знати... Українська політика — річ непередбачувана. Можливо, тепер «нашоукраїнці» у такий спосіб спробують насолити своїм колишнім колегам по коаліції. Та мало, що там ще. Все ж таки мав рацію актор Бубенцов: «Проверка, она для всех — проверка»...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»