ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
БЕЗЗАХИСНА ВЛАСНІСТЬ
Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності — так зазначено в ст. 13 Конституції України. Перешкодою на шляху реалізації цих положень є недосконалість судової системи, недоліки в регулюванні житлових і земельних відносин, відсутність реєстрації права власності на багато об’єктів. Ці проблеми виокремлюють у своєму звіті експерти Української Гельсінської спілки з прав людини.

РЕЙДЕРИ ЗЛОВЖИВАЮТЬ ПРАВОМ, ДЕРЖАВА БІЛЬШОЮ МІРОЮ ЗАХИЩАЄ БОРЖНИКА, А НЕ СТЯГУВАЧА, ЗАМІСТЬ ПРОЗОРИХ ЗЕМЕЛЬНИХ АУКЦІОНІВ ДІЄ ТІНЬОВИЙ РИНОК
«Індульгенція» на невиконання судових рішень
У рейтингу захищеності права власності Україна, за оцінкою Світового банку, посідає одну з останніх сходинок. Рейдерські захоплення підприємств набули загрозливих масштабів. Причина тому — суперечності в законодавчій базі, що регулює приватизаційні процеси, відсутність комплексного закону про акціонерні товариства. До слова, Верховний Суд, затвердивши рекомендації по боротьбі з недружніми поглинаннями, акцентував увагу на тому, що незаконні захоплення підприємств здійснюються за рахунок зловживання правом — законними засобами, використовуючи недосконалість та суперечність законодавства, його колізії. Суд, з одного боку,— це механізм захисту власності, з іншого — засіб, який активно використовують рейдери у протиправних діях, тому вдосконалення і очищення судової системи від корупції є надактуальним.
Неефективною є система виконання судових рішень щодо захисту права власності. Серед конгломерату проблем, які виокремлюють правозахисники, чи не найважливішою є стягнення коштів із держави та бюджетних установ (на це найчастіше скаржаться наші співвітчизники до Європейського суду з прав людини). Ухвалений 2001 року Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» ускладнює проходження виконавчих документів, сума за якими перевищує шість мільярдів гривень. Своєрідну «індульгенцію» на невиконання судових рішень нині, крім згадуваного, надають такі закони: «Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії «Укррудпром», «Про трубопровідний транспорт», «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні», «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». У результаті на початок нинішнього року зупинено майже 170 тисяч виконавчих проваджень на суму понад 18 мільярдів гривень.
Між тим практика законодавчого запровадження мораторіїв суперечить ст. 124 Конституції, де зазначено: судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території. А згідно зі ст. 13 усі суб’єкти права власності рівні перед законом, тобто надання будь-яких переваг окремим власникам є порушенням Конституції. Парадокс, але навіть на законодавчому рівні держава більшою мірою захищає боржника, а не стягувача, і відкриває першому законні можливості для ухилення від виконання судових рішень.
Ще одна ланка в ланцюгу порушень права власності — процедура реалізації майна боржників. Його ринкова вартість часто занижується, затягуються терміни, інколи кошти від реалізації не перераховуються. Торік було реалізовано менш як 30% майна, переданого спеціалізованим організаціям державними виконавцями.

Безкарність злодієві гарантує закон
Невтішною є ситуація із покаранням порушників права власності. Найменш захищеними є малозабезпечені верстви населення, для яких дрібні крадіжки є відчутною втратою. Нині якщо сума збитку становить менш ніж 772 гривні, крадіжка кваліфікується як адміністративне порушення, не тягне за собою кримінальної відповідальності. Покаранням за таке діяння зазвичай є незначний штраф. Проте згадана вище сума збитку в багатьох випадках значно перевищує зарплату деяких категорій працівників, розмір стипендії студентів і мінімальної пенсії за віком.
До слова, у ст. 185 Кримінального кодексу виокремлено кілька видів крадіжок: зі зломом, така, що скоєна повторно або за попередньою змовою групою осіб. Для Адміністративного кодексу всі ці обтяжуючі відповідальність обставини не мають значення.
Верховний Суд України розіслав на місця таке роз’яснення стосовно квартирних крадіжок: якщо злодія упіймали, але сума вкраденого не дотягує до потрібної кваліфікації, його слід судити за ст. 162 Кримінального кодексу — «Незаконне проникнення в житло». Однак навіть не всі старші офіцери міліції знають про існування такої статті.
Питання компенсації матеріальної шкоди жертвам дрібних крадіжок залишилося невирішеним, адже зловмисник часто встигає продати крадені речі й витратити гроші. Якщо порушено кримінальну справу, питання про компенсацію вирішується паралельно з покаранням винного: слідчий виносить постанову про визнання потерпілого цивільним позивачем, а суддя при винесенні вироку оголошує рішення про задоволення цивільного позову або відмову.
Інша річ — адміністративна справа: держава клопочеться лише про покарання правопорушника, а захистом своїх матеріальних прав потерпілий має займатися сам — у приватному порядку подавати позовну заяву.
Аби виправити ситуацію, за якої злочинці можуть відбирати у громадян їхнє майно і при цьому не нести жодної відповідальності, парламентарі Володимир Малишев і Геннадій Москаль подали законопроект, у якому запропоновано змінити спосіб розрахунку межі, за якою настає кримінальна відповідальність. При цьому враховують те, що для кожного потерпілого одна і та сама річ має різне значення залежно від його доходів. Автори наполягають на впровадженні додаткового критерію кваліфікації крадіжки — якщо вартість викраденого майна перевищує 10% місячного доходу потерпілого. Це визначатиметься відповідно до наданих потерпілим довідок про доходи (заробітну плату, розмір пенсії, стипендії). На думку законодавців, таким чином можна досягти соціальної справедливості, коли за викрадання майна особи, котра отримує пенсію у розмірі 470 гривень, кримінальна відповідальність наступатиме, якщо злодій завдав їй збитку на суму понад 47 гривень. На жаль, ці пропозиції залишаються на стадії проекту, а проблема забезпечення дієвого захисту майнових прав громадян, невідворотності й адекватності відповідальності є невирішеною.

Мораторій і суспільна потреба
Одним із важливих моментів є обґрунтованість і правомірність установлених державою обмежень права власності.
Невтішним є стан справ із визначенням обмежень щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками та нерухомістю, а також правовим регулюванням вилучення цих об’єктів з мотивів суспільної необхідності. Законодавчого акта, який би врегульовував проблему викуплення земельних ділянок приватних власників для суспільних потреб, наразі немає, попри те, що 2007 року робилися спроби унормувати це питання.
Не сприяє захищеності права власності й продовження дії мораторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Такий крок мотивують відсутністю законодавчого врегулювання ринку землі. При цьому обмежуються права власників землі, які не мають змоги ефективно розпоряджатися своїм майном. Водночас активно діє тіньовий земельний ринок. Селянські паї розпродають майже за безцінь, шахраї, прикриваючись рішеннями судів, скуповують документи на ділянки, місцеві ради змінюють цільове призначення земель для подальшого їхнього перепродажу. В містах про земельні аукціони майже не йдеться. Спритні фірми за копійки отримують наділи під забудову в довгострокову оренду, вочевидь, з подальшим правом викупу.
Тривогу викликає процедура вилучення житла через суспільну потребу (наприклад, під час реконструкції кварталів застарілого житлового фонду) в тому вигляді, як вона окреслена в проекті Житлового кодексу України. Адже згідно з Конституцією примусове відчуження приватної власності можливе лише як виняток за умови не потреби, а суспільної необхідності, а також попереднього повного відшкодування її вартості.
Не менш важливою проблемою є застарілість нормативних документів, які обмежують права власності на деякі види майна. Нині перелік речей, що не можуть бути об’єктами права власності, встановлено постановою Верховної Ради України від 1992 року, яка залишає за межами регулювання чимало важливих питань, зазначають правозахисники. Закону, що регламентував би цю сферу однозначно і комплексно, немає.
також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• ЛІКИ ВІД РЕЦИДИВУ
• ЯК РЕФОРМУВАТИМУТЬ КРИМІНАЛЬНУ ЮСТИЦІЮ

назад »»»