ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
СЛОБОЖАНСЬКИЙ УКЛІН КОБЗАРЕВІ
Широкій аудиторії надто мало відомо про позитивну роль Слобожанщини, Харкова, його «старої гвардії» — Г. Сковороди, А. Метлинського, І. Срезневського, Я. Щоголіва, Г. Квітки-Основ’яненко, П. Гулака-Артемовського, інших діячів в становленні Тараса Шевченка — поета, мислителя, у подальшому його житті, творчості, увічненні пам’яті про нього. Спробую окремі факти розглянути під кутом взаємозбагачення і взаємодопомоги поета і слобожан.

Чому Шевченко не побував у Харкові?
Ще в дитинстві Тарас захоплювався творчістю Г. Сковороди: «...Хрестами й візерунками з квітами кругом листочки обведу та й списую Сковороду...» Чому Тарасові Григоровичу не довелось побувати в Харкові, хоч він про це мріяв? 17 лютого 1841 року він писав Квітці з Петербурга: «Тойді запряжу коні — та прямісінько в Харків...» Таку поїздку мріяв здійснити після закінчення Петербурзької академії мистецтв. Не вийшло. Далі — солдатчина, проблеми зі здоров’ям, інші негаразди змусили його влітку 1859 року побувати на хуторі Лихвин (Сумська область, яка тоді належала до Харківської губернії). Начувся він, що сумські лікарі і травники допомагають у лікуванні «грудної жаби», інших напастей, які «заробив» поет під час царського заслання на о. Мангишлак. Справді, навіть під час короткого, чотириденного перебування на Сумщині, йому трохи полегшало, але для того, щоб і далі лікуватися, ескулапи радили назавжди перебратись зі сльотавого холодного Петербурга на Україну, де дихалось вільніше. Можливо, через проблеми зі здоров’ям Тарас Григорович того ж року здійснив другу подорож до Харківської губернії, побував у Сумах, Межиріччі, Лебедині, а до Харкова (якихось півтораста верст) знову не добрався. Завадили недокінчені справи в Петербурзі, мрії збудувати хату на батьківській землі, посадити там садочок з краєвидом на Дніпро...
Лебединські друзі й шанувальники поета, котрі захоплювались його поезією, художніми творами, запросили на традиційну кашу на березі мальовничого Псла, невимушено поспілкувались. На згадку про ту зустріч збереглась картина «Пікнік» місцевого художника, своєрідний спогад сумських побратимів про зустріч з поетом. Згодом Тарас Григорович увічнив краєвиди, які його там полонили, кількома пейзажами у своєму альбомі.
Ось один з тих споминів: верби над водою, схил гори, дивлячись на них, поет, ймовірно, мріяв про щасливе майбутнє своєї України, котра бачилась йому в образі гарної дівчини з рушниками. Тим подіям присвячено й вірш «Ой на горі ромен цвіте». До речі, в Лебедині до війни був гарний історико-краєзнавчий музей, де зберігалось чимало матеріалів, спогадів сучасників про перебування Кобзаря на Лебединщині. Проте під час окупації їх втрачено. Нині працівники Лебединського районного відділу культури намагаються бодай частково віднайти шевченкові реліквії, але це не просто.
Тодішня слобожанська еліта, яка спілкувалась із Шевченком, то — переважно високоосвічені випускники Харківського університету. А П. Гулак-Артемовський чимало років очолював цей заклад, був творцем перших романтичних українських балад, оригінальних байок, чудових бурлескних переспівів з Горація. Його Шевченко особливо шанував. Про це можна довідатись з листа Кобзаря до Квітки-Основ’яненка, котрому він надіслав перші три примірники поеми «Гайдамаки» з приписом: «Поцілуйте любого Гулака-Артемовського і отдайте йому книжечку (мається на увазі «Гайдамаки»), а другу отдайте Корсуну. «До слова, Олексій Корсун — слобожанський поет і видавець. Разом з Костомаровим опублікував першу книжку альманаху «Сніп» українською мовою, а в другій побачила світ шевченкова поема «Мар’яна-черниця». Корсун поширював у Харкові й губернії передплатні квитки на твори поета, особливо серед простого люду за не надто високу ціну, за що Шевченко був йому вдячний.
Повертаючись до взаємин Шевченка з Квіткою-Основ’яненком, зазначу, що то була сердечна синівська дружба молодого Тараса з «батьком» (так він шанобливо називав Квітку). Шевченко подарував йому й один з перших примірників «Кобзаря», а той надіслав йому до Петербурга український дівочий одяг для натурниці (поет якраз малював ілюстрації до повістей Квітки «Знахар» і «Панна Сотниківна»).
Ще слід згадати про дружбу Шевченка з Миколою Костомаровим, який захистив у Харківському університеті магістерську дисертацію. Їх об’єднала ідея слов’янської єдності, котра й нині є актуальною.

Кореспонденти поета
Тарас Григорович активно листувався з П. Корольовим — викладачем фізики й математики 2-ої харківської гімназії. Він, як і О. Корсун, поширював передплатні квитки на Тарасові твори, зібрані гроші пересилав авторові до Петербурга. Варто добре слово сказати й про слобожанського художника Михайла Башилова, одного з перших ілюстраторів кобзаревих творів, братів Ковалевських — Євграфа та Єгора, перший сприяв виданню «Кобзаря», другий — піклувався про звільнення з кріпацтва родичів Тарасових. Свободолюбні ідеї, полум’яне слово Кобзаря проникали в усі верстви населення Слобожанщини, мали великий вплив на громадськість, особливо на університетську молодь. У столиці Слобожанщини активно діяло товариство «Українська громада». У 1856 році студенти університету заснували Харківсько-Київську організацію, що боролась проти царату, видавала рукописні журнали «Свободное слово» і «Гласность», популяризували творчість Шевченка, широко використовували для агітації заборонену поему «Сон». У гуртках молоді активно працювала харківська письменниця Христина Алчевська, котра 1862 року відкрила в місті безплатну жіночу недільну школу, в котрій поширювала кобзареві прогресивні твори. У садибі Алчевських у 1899 році споруджено одне з перших у світі мармурове погруддя. Т. Шевченка (скульптор В. Беклемішев). Вихованець Харківського університету В. Гнилосиров писав до Шевченка, просив допомоги в організації роботи недільних шкіл. Така поміч з боку Кобзаря надходила у вигляді «Букварів», інших необхідних підручників, наочних посібників. Потім, ставши директором школи в Каневі, Гнилосиров зі своїми учнями ретельно доглядав могилу поета.
Шевченко високо поціновував моїх земляків як надійних друзів. Так поет Василь Мова, активно виступав на захист Шевченка, переслідуваного царатом, написав гнівного вірша «У роковини смерті Т. Г. Шевченка», якого зміг надрукувати лише за кордоном.
Далі почалось сходження Шевченка в безсмертя. На цьому шляху 9 березня 1861 року надійшла в Петербург з Харкова депеша — поздоровлення й найліпші вітання з Днем янгола. Це був останній прижиттєвий слобожанський уклін Кобзареві. І він благословив наш край на святі справи, тихо промовив: «Спасибі...».
Шевченкіана невичерпна, щораз поповнюється новими фактами, прикладами. Наприклад, науковець М. Семенюк зібрав унікальну колекцію видань Кобзаря. Краєзнавець М. Саппа (фізик за фахом) знайшов харків’ян, які листувались або зустрічались з поетом, студентські гуртки, де лунало полум’яне Тарасове слово. У відділі «Україніка» бібліотеки імені В. Короленка демонструються численні видання Шевченка різних часів, альманах «Молодик» з першими творами Кобзаря.
У Харкові успішно працює один з найкращих в Україні український драматичний театр імені Т. Г. Шевченка (де шевченкіана посідає чільне місце), у центрі міста споруджено чи не найкращий у світі пам’ятник поетові.
Успішно йде на сцені Харківського театру опери й балету опера «Поет», присвячена Кобзареві. Незвичайною є її історія. У 1999 році, до 185-річчя від дня народження Тараса Григоровича, її партитуру в Київській національній опері опрацьовував видатний диригент Степан Турчак, але, на жаль, передчасно помер, не докінчивши почату справу. Задум С. Турчака довершили і здійснили харків’яни. В опері постають найважливіші моменти життя і творчості Шевченка. Режисер-постановник опери, заслужений діяч мистецтв України Леонід Колесов так ладно «скроїв» спектакль, що солісти і масові сцени виглядають органічно, драматично і правдиво. Опера стала творчим пам’ятником диригентові-постановнику вистави, заслуженому артистові України Леоніду Джурмію, життя якого обірвалось незадовго до прем’єри. Артист Д. Маклюк розкрив багатогранний образ Кобзаря.

Віталій СТЕГНІЙ
також у паперовій версії читайте:

• ШЛЯХ ЗАКІНЧИВ НА СОЛОВКАХ
• СУРМАЧА НЕ ЗАБУТО...
• ВИЯВЛЕНО ЕЛІТНЕ ПОХОВАННЯ
• ВОДОПРОВОДУ ДВІ ТИСЯЧІ РОКІВ

назад »»»