ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
НОВІТНЄ РАБСТВО
Торгівля людьми розглядається як порушення прав людини, за яке мають нести відповідальність держави. Важливою віхою у ствердженні такої концепції стала Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні 1993 року. На сучасних особливостях новітнього рабства в нашій країні зосереджувалися представники Української Гельсінської спілки з прав людини під час презентації щорічного звіту.

ЛЮДОЛОВИ ЗМІНЮЮТЬ ТАКТИКУ, А ПРОТИДІЇ З БОКУ ДЕРЖАВИ БРАКУЄ ЦІЛЕСПРЯМОВАНОСТІ
У групі ризику — і чоловіки
Торгівля людьми пристосовує свої форми і методи відповідно до нових умов. Змінюються способи, за якими діють злочинні угруповання, схеми вербування. До групи ризику потрапляють і чоловіки, людолови стають вимогливішими до «якості товару», зростає кількість потерпілих, яких використовують не в секс-бізнесі, а експлуатують на нелегальних фабриках і в домашньому господарстві. Вербувальники шукають потенційних жертв переважно в сільській місцевості. Збільшуються масштаби внутрішньої торгівлі, акцент робиться на втягненні до проституції й порнобізнесу дітей.
Найбільше ризикують стати новітніми рабами ті, хто прямує за кордон для нелегального працевлаштування, користуючись послугами посередника, котрий фінансує оформлення візи, закордонного паспорта, транспортні витрати. Потрапивши таким чином у боргову пастку, люди не можуть добровільно залишити роботу.
Оцінити масштабність проблеми неможливо через брак інформації. Єдиної статистичної бази даних про кількість жертв торгівлі людьми немає. За даними Департаменту МВС з боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, 2005 року було виявлено та повернуто до України 446 жертв (серед них — 39 дітей), 2006-го — 393 особи (52 дитини), майже стілки ж — за перші дев'ять місяців 2007 року. Проте слід зауважити, що правоохоронці мають дані про кількість потерпілих, яких зареєстровано під час розслідування злочинів, а це лише частина жертв работорговців. Свій підрахунок ведуть Міжнародна організація міграції (МОМ) і неурядові громадські організації. Так, громадський рух «Віра. Надія. Любов», що діє на Одещині, за цей же час виявив 311 постраждалих.
Українських рабів продають здебільшого до Росії, Туреччини, Польщі, Чехії, Італії та Об'єднаних Арабських Еміратів.
Торгівля людьми не тільки сама по собі є порушенням прав людини, а й створює умови для порушення прав членів їхніх сімей. Зокрема, права на приватність, охорону здоров'я, захист, справедливий розгляд справи, свободу від насильства та жорстокого поводження. Протидія цьому явищу зіштовхується з багатьма труднощами. На державному рівні важливою проблемою є брак координації та цілеспрямованості діяльності урядових структур, які до того ж не мають досвіду в цій сфері.

Компенсацію збитків отримати майже неможливо
Проект Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006–2010 роки був розроблений зацікавленими міністерствами та відомствами, громадськими організаціями усередині 2005-го, однак Кабмін ухвалив його лише на початку 2007 року. Це ще було б півбіди, якби під час узгодження з програми не зникли важливі заходи стосовно допомоги потерпілим і моніторингу всієї діяльності. У вересні 2007 р. уряд схвалив створення Міжвідомчої ради з питань сім'ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми, водночас припинивши діяльність попередньої Міжвідомчої координаційної ради з протидії торгівлі людьми, заснованої 2002-го. Новий дорадчо-консультаційний орган виявився недієздатним. Єдине його зібрання продемонструвало неузгодженість дій, а також те, що його керівництво не знає, що робити і до яких результатів прагнути.
Верховний Суд України, починаючи з 2004 року, збирає дані про всі судові справи щодо торгівлі людьми, аби узагальнити й оцінити судову практику. За результатами планувалося підготувати постанову пленуму Верховного Суду з рекомендаціями для судів і правоохоронних органів (слідства та прокуратури) з процесуальних питань у справах про торгівлю людьми й тлумаченням відповідних законодавчих положень. Проект постанови належало підготувати до листопада 2007 року, але це залишилося наміром.
Досі в Україні немає закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми чинного законодавства проти шахрайства. Такий злочин, як торгівля людьми, важко довести, а, отже, покарати винних. Украй рідко до потерпілих застосовується Закон «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».
Непростою проблемою є компенсація збитків тим, хто потрапив у тенета людоловів. Її можуть вимагати лише особи, що визнані потерпілими від злочину. За словами правоохоронців, під час слідства жертв торгівлі людьми інформують про їхнє право подавати заяви про відшкодування моральних і матеріальних збитків. Одначе представники інших відомств заявляють, що в більшості випадків потерпілим не повідомляють про таку можливість.
У цієї категорії виникають труднощі з отриманням кваліфікованої юридичної допомоги, оскільки іноді адвокатам не вистачає часу для надання клієнтам якісних порад.
Серед інших причин того, що новітні раби не звертаються за відшкодуванням, — невпевненість у задоволенні такого позову та страх помсти з боку злочинців. Навіть якщо таку заяву подано, шанси отримати компенсацію мізерні через те, що більшість торгівців людьми не має активів чи зареєстрованої на них власності. Що стосується моральної шкоди, то її важко вирахувати без кваліфікованої допомоги. Навіть за умови її отримання перепоною стає сам суд, бо процедура судового розгляду є надто тривалою, і слідчі мають доводити, що потерпілі зазнали страждань і моральної шкоди. Загалом існуючий механізм отримання компенсацій є надмірно ускладненим.
Міністерство юстиції мало намір розробити і подати до Верховної Ради законопроект про компенсації, яким пропонувалося створити компенсаційний фонд для жертв злочинів, пов'язаних із насильством, що дозволило б їм отримувати компенсацію як державну соціальну допомогу. Поки що ця ініціатива не реалізована.

Допомагають жертвам переважно міжнародні організації
Викликає тривогу стан надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми.
Спочатку їх потрібно ідентифікувати, однак складний, специфічний характер злочину зумовлює значну тривалість цього процесу. Ним займаються правоохоронні органи, а також неурядові громадські організації. У деяких регіонах лише 5-7% виявлених ними потерпілих звертаються до правоохоронців. Правозахисники наводять приклад механізму ідентифікації серед депортованих через морський порт Одеси. Працівники тамтешніх правоохоронних органів заздалегідь отримують списки осіб, висланих із Туреччини. Міграційні установи тієї країни позначають імена жінок, депортованих за проституцію. З ними зустрічається працівник обласного управління СБУ. Ймовірних жертв направляють до обласного управління МВС із протидії торгівлі людьми. Якщо Служба безпеки та міліція доходять висновку, що особа стала жертвою людоловів, її скеровують до громадського руху «Віра. Надія. Любов». Наступного дня ця організація повідомляє міліції, чи має особа бажання спілкуватися з правоохоронними органами. Часто серед депортованих є громадяни, які постраждали від торгівлі людьми в Туреччині, але офіційно тамтешні компетентні органи не ідентифікували їх як жертв.
Поглиблює проблему і те, що Україна все частіше виступає не лише як держава походження потерпілих, а й транзиту та призначення. Про це свідчать останні статистичні дані МОМ. Управління ООН розміщує нашу державу в середині рейтингу країн призначення. Однак чинні положення державної програми протидії торгівлі людьми спрямовані на українських громадян, будь-які спеціальні положення щодо постраждалих з інших країн (зазвичай — це вихідці з Молдови та Узбекистану), забезпечення їхнього захисту під час перебування на українській території відсутні.
Систему надання допомоги жертвам торгівлі людьми фінансують переважно міжнародні організації, зокрема МОМ. Її кошти підтримують 95% усіх програм допомоги цій категорії в Україні. МОМ заснувала і фінансує Київський медичний реабілітаційний центр для жертв торгівлі людьми. Він надає підтримку на засадах конфіденційності, приймає потерпілих з усіх областей.
Як здолати сучасну работоргівлю? Правозахисники рекомендують розробити законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, запровадивши відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності, котрі займаються працевлаштуванням за кордоном і наданням послуг з організації туристичних подорожей у разі, якщо їхні дії спрямовані на торгівлю людьми. Ситуацію поліпшило б запровадження щорічних парламентських слухань з виконання Державної програми протидії торгівлі людьми. Давно назріла потреба вести статистичну базу потерпілих.
Украй необхідно посилити механізми перевірки та здійснювати нагляд за дотриманням прав усиновлених українських дітей за кордоном.

Ніна КЛИМКОВСЬКА

також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО

назад »»»