ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
КАРСТОВІ ПЕЧЕРИ УКРАЇНИ: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА
Історія з географією
Утворення печер спричиняють різні хімічні й фізичні процеси. Найпоширенішими є карстові печери, що виникли у результаті розкладу вапняків чи гіпсу. Інший тип печер — тектонічні — утворюються внаслідок рухів поверхні земної кори. У печерах умови існування є практично незмінними, тому що зовнішня температура і зміна вологості не має тут жодного впливу на мікроклімат. Завдяки стабільним умовам у них збереглися до наших днів деякі представники стародавньої фауни. Ці види становлять значний інтерес для дослідження еволюційних процесів.

Наразі в Україні відкрито за тисячу печер і ґротів. Переважна більшість із них знаходиться у двох районах країни. Близько 900 печер — на території Кримського півострова та близько 100 — на Поділлі (переважно на Тернопіллі). Багато кримських підземель розміщено у межах трьох гірських комплексів — Чатир-Дагу, Карабі-Яйли та Ай-Петринської Яйли. Найвідоміша печера Криму — Мармурова на Чатир-Дагу. Вона особлива тим, що найкраще з усіх природних підземель України обладнана для екскурсій і відповідно найбільше відвідувана туристами. Протяжність розвіданих ходів печери становить понад два кілометри, більше половини з них — екскурсійний маршрут.
До спелеокомплексу Мармурової входить обладнана для відвідування печера Еміне-Баїр-Хосар (вона ж — печера Мамонтів), де знайдено і виставлено для оглядин туристів рештки давніх тварин — мамонта, печерного ведмедя, шерстистого носорога. До цього комплексу належать необладнані печери: Тисячоголова, Холодна та Триочка.
Найдовша в Криму і унікально красива печера Кизил-Коба (Червона), що у верхів’ї кримської річки Салгіра. Всередині самої печери (завдовжки понад 20 км) також тече річка. У 12 місцях вода повністю перекриває ходи підземелля, і до наступної зали доводиться пробиратися під водою. Печера відкрита для відвідувачів, їм тут навіть влаштовують екскурсії з доланнями сифонів.
Ще однією унікальною печерою Криму є Солдатська Шахта — найглибша карстова шахта в Україні. Наразі найнижча її розвідана точка — на глибині 517 м нижче від рівня входу. Для пересічного туриста Солдатська Шахта практично недоступна, адже для її проходження потрібно використовувати спеціальне обладнання. Печера переривається глибокими колодязями і сифонами.
Поділля відзначається великою концентрацією печер. Лише в одному Борщівському районі їх понад 30. Саме тут починається найбільша в світі гіпсова печера — Оптимістична. Зараз на карту нанесено до 230 км її підземних ходів. Кожне нове дослідження, яке проводять переважно першовідкривачі Оптимістичної — львівський спелеоклуб «Циклоп» — додає печері кількасот або кілька тисяч метрів довжини. Це підземелля відвідують лише спелеологи-професіонали, адже для любителів її лабіринти надто складні.
Печера Озерна, вдвічі менша за Оптимістичну, знаходиться трохи північніше, в тому таки Борщівському районі. На карту нанесено близько 116 км тунелів, третину з яких займають підземні озера — основна її прикраса. В одному із залів підземелля, як і в Оптимістичній, обладнано базовий спелеотабір. Для пересічних туристів Озерна закрита. Тернопільщина характеризується не тільки високим скупченням печер, а й тим, наскільки тут спелеологи опікуються підземеллями. Найбільші й найцікавіші з них оголошено заповідними зонами, вони закриті для сторонніх. Туристів здебільшого водять у Вертебу, Кришталеву та Млинки.

Мекка спелеологів
Печери називають восьмим дивом світу, царством одвічної темноти. Володіння таємничого й непізнаного відкриються тим, хто наважиться на подорож підземними лабіринтами, створеними природою. У глибоких долинах Дністра й Збруча на поверхню виходять відкладення силурійського періоду, їхня глибина коливається в межах 390-500 м. Дністровський розріз силуру та раннього девону за безперервністю, багатством i рiзноманiтнiстю залягання порід вважається одним iз найкращих у світі.
Історія Борщiвщини містить чимало таємниць та загадок. Найбільшою з них є природний витвір — гіпсові печери. Свого часу вони були надійним укриттям для людей, нині — це мекка спелеологів, археологів, палеонтологів, а особливо туристів. Причому для цього не потрібно їхати до далекого «Нового Афону». Лабіринти печер сягають у довжину вiд кількох кілометрів до 200. Незабутні враження залишають візерунки на стінах печер, кам’яні форми, скупчення кристалів, трубчасті кальцитові сталактити, сталагміти та сталагнати. На найбільшу увагу заслуговують печери «Млинки», «Вертеба», «Озерна», «Оптимістична» й «Кришталева». На території області відкрито більш як 100 печер, щороку кадастр поповнюється новими. За оцінками спецiалiстiв, на Західному Поділлі розвідано лише п’яту частину підземних пустот. Легко підрахувати — приблизно 400 тернопільських печер чекають на своїх «колумбiв»-спелеологів.
Печера «Кришталева» розташована в селі Кривче на вузькому вододільному плато між річкою Циганкою та Семеновим потоком. Її вважають найкрасивішою в Україні. Загальна довжина ходів сягає 23 км. Крім лабіринту коридорів, є великі зали і галереї, стіни яких вкриті білосніжними або різнокольоровими кристалами вторинного гіпсу. «Кришталева» практично суха і для подорожей нею не потрібні гідрокостюм чи спеціальне спорядження, вона добре вивчена та обладнана для відвідування туристами. Наразі це — єдина печера на Тернопіллі, де організовано екскурсійний маршрут, є освітлення.
«Оптимістична» — найбільша у світі карстова печера в гіпсах. Її 1966 року відкрив львівський спелеоклуб «Циклоп» під орудою М. Савчина. Нині в печері десять районів, які відрізняються один від одного кількістю й видами ходів, кольором і структурою гіпсів, числом кристалів, їхніми розмірами, формою та відтінками. Найдовші кристали сягають до 80 см у довжину. Коридори в печері невеликі. Температура стала і дорівнює +11 °С, а відносна вологість коливається в межах 84–100%. Мандрівки печерою рекомендують лише досвідченим спелеологам. Особливістю «Оптимістичної» є те, що тут підвищені іонізація повітря та води, а нещодавно виявлено мінеральний болотний мул і воду.
«Озерна», або «Голубі озера» є другою за довжиною (після «Оптимістичної») печерою в Україні. Загальна довжина ходів — 117 км. Її відкрито 1940 року. Це — єдина печера в Тернопільській області, де є підземні озера та водоймища. Стала температура +8–10 °С, а відносна вологість — 92–100%. У печері багато обвальних нагромаджень. Чарівністю вражає район печери «Зимова казка», каміння та підлога якого встелені білими кристалами, схожими на сніг. Система ходів утворює дві великі формації — Ближню і Дальню, які використовують для мандрівок досвідчені туристи.
Печеру «Млинки» в Чортківському районі відкрили 1960-го. Загальна довжина ходів — 23 км. У печері є невелике озеро. Мешканцями «Млинків» є велика колонія кажанів.
Перебуваючи на Тернопільщині, не забудьте звернути увагу на «Вертебу» в Борівському районі. Перші свідчення про гіпсову печеру поблизу села Бiльче-Золоте датуються 1822 роком. У «Вертебi» цікавий i своєрідний лабіринт «Камінна Соломка», де поверхня стелі вкрита густими «заростями» трубоподібних кальцитових сталактитів, довжина яких 10–12 см. Печера була прихистком як для трипільських племен, свідченням чого є зразки кераміки, так i поколінь вигнанців i переслідуваних. «Вертеба» є відділенням Борщівського краєзнавчого музею. Вона добре пристосована для відвідування: тут розчищено ходи, обладнано діораму з трипільського життя, відновлено надписи й таблички, проте без світла й провідника у восьмикiлометровий лабіринт спускатися не варто.

Мешканці вічної темряви
Підземними лабіринтами славиться не лише Тернопільщина, а й Закарпаття. Тут розвідані карстові печери біля с. Княгиня (Велико-Березнянський район); карстова печера з прозорими стінами (поблизу с. Мала Уголька Тячівського району, неподалік височини Погар). Їхні стіни вкрито молочно-білим прозорим кальцитом із зеленкуватими натеками, які за формою нагадують казкові кам’яні квіти. Має наукове і естетичне значення. А в карстовій «Перлиновій печері» (поблизу Малої Угольки, на вододілі річок Малої та Великої Угольок), закладеній у юрських мармуризованих вапняках, крім сталактитів, на стінах утворилися численні кальцитові кульки, які блиском і красою нагадують перлини.
Як відомо, спелеологія — наука, що займається вивченням печер, їхнім походженням, морфологією, макрокліматом та умовами існування організмів. Природні печери, як штучні штольні й шахти, видаються на перший погляд непридатними для життя. Там панує вічна темрява, велика вологість, низька температура повітря. Але є група живих організмів, які добре пристосувались до таких умов. Організми, які цілий рік живуть у печерах, називають троглобіонтами. До них належать ракоподібні, молюски, малощетинкові й круглі черви, а також жуки. Набагато рідше там зустрічаються такі хребетні, як риби й земноводні. Найвідомішим представником печерних мешканців є протей — земноводна тварина, яка водиться у підземних річках. Утворення печер спричиняють різні хімічні й фізичні процеси.
Найпоширенішими є карстові печери, що виникли в результаті розкладу вапняків чи гіпсу. Інший тип (тектонічні печери) з’являються внаслідок рухів поверхні земної кори. Умови існування є практично незмінними, тому що зовнішня температура і вологість не мають жодного впливу на тутешній мікроклімат. Завдяки цьому в печерах до наших днів збереглися деякі представники стародавньої фауни, які становлять науковий інтерес. Більшість троглобіонтів є поширеними лише на певній невеликій території, а інколи зустрічаються в одній печерній системі.

Не для баламутів
У Заставнівському районі Буковини біля с. Баламутівка є найвизначніша геологічна пам’ятка природи державного значення — печера «Баламутівська». Тут виявлено наскельні малюнки первісної людини, які відображають вірування людей кам’яного віку. Туристів вабить і «Дуча» — карстова печера, типова порожнина берегової смуги Дністровської лінії. Довжина пройденої частини печери — 114 м. На її стінах цікаві утвори з гіпсу. Печера закартографована й вивчається спелеологами. Не бракує охочих потрапити і в «Довгий Яр» — унікальну триповерхову печеру, лабіринт виняткової краси (с. Погорілівка).
Багатим на знахідки спелеологів є Новоселицький район. У «Буковинці», карстовій триповерховій лабіринтній печері поблизу с. Станівці, розвідано близько 3,7 км ходів і галерей. Тут багато різних натічних утворень і вторинних кристалів. За довжиною восьме місце в світі займає сталактитова, триповерхова (в околицях с. Подвірного) печера «Попелюшка». В ній є лабіринт підземних ходів, середня ширина яких — 3–4 м, висота — 2–4 м, а також кілька залів завширшки 10–12 м, а довжина сягає 170 м.

«Білі плями» глибинних лабіринтів
Івано-Франківська та Львівська області, звісно, не можуть позмагатись із Тернопіллям за кількістю підземних природних галерей. Проте й сюди часто навідуються спелеологи. Приміром, на Івано-Франківщині є карстові печери «Мокра», «Локітка» та печери неподалік сіл Соколівка, Озерни, Жидачів, Хотимир (Тлумацький район). Цікавими є «Довбушева діра» у с. Космач, печера Олекси Довбуша у с. Старі Кути, підземелля в с. Шешори, Середній Березів (Косівський район).
На Львівщині також є привабливі підземні лабіринти. Приміром, печера «Медова» — на східній околиці Львова у піднятті ратин (387 м), відома з ХІІІ ст.; печера «Страдчанська» — на північно-західній околиці с. Страдча Яворівського району. Печера горизонтальна, спрямована в глибину підняття. В ній виокремлюються три основні частини: прямокутний зал (4 х 8 м, висота 2,5 м) із циліндричним склепінням; круглий зал (у діаметрі близько 3 м) з нішами; розгалужені в двох напрямках коридори.
Наразі недосліджені печери є поблизу гори Ключ, що недалеко від с. Струч (Стрийський район), печери Олекси Довбуша у с. Розгірче на межі Сколівського та Стрийського районів. Найдоступнішим для туристів підземним царством можна вважати дивовижне підземелля, відкрите для щоденних екскурсій в салоні «Равлик», що пропонує маршрути підземним Львовом.

Підземні вітряки
Нещодавно на базі Вінницького національного технічного університету відбулася всеукраїнська науково-технічна конференція на тему «Альтернативні, екологічно чисті та відновлювальні джерела енергії». Серед інших варіантів енергозбереження цікавим був проект, запропонований ректором ВНТУ Борисом Мокіним. Його ідея полягає у створенні потужних повітряно-акумулюючих електростанцій на заміну теплових. Базою для них слугуватимуть карстові печери, куди можна закачувати і зберігати повітря. Принцип використання печер полягає в створенні на їхніх входах повітряних акумулюючих електростанцій. Таких собі повітряних вітряків, і коли вночі в електричних мережах є надлишок електроенергії, то вони працюють як електричні пневмокомпресори, що закачують повітря в печери. А коли вдень в електромережах електроенергії недостатньо, то ці «агрегати» працюють як електричні турбогенератори, на лопатки яких надходить стиснене повітря із печер.
Можливо, карстові печери тримають в таємниці ще чимало наукових відкриттів.

Сергій ЛИЗАНЧУК, м. Івано-Франківськ
також у паперовій версії читайте:

назад »»»