ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
ОЛЬГА СУМСЬКА: «СПЛЕЛИСЯ ВСІ ГЕНИ РОДИНИ»
Заслужена артистка України Ольга Сумська народилася у Львові 22 серпня 1966 року. Протягом десяти рокiв радувала своєю присутнiстю в ролі телеведучої глядачiв каналу «1+1». Акторка повернулася на телевiзiйнi екрани зi своєю новою програмою «Світ кіно з Ольгою Сумською», проте на іншому вітчизняному каналі. Окрiм кiно i театру, одна з провідних акторок України має ще й свою радiопрограму. Не забуває при цьому придiляти увагу родинi. Про усе це ми говорили з Ольгою В’ячеславівною.

— Ольго В’ячеславiвно, глядачi уже встигли помiтити, що Ви перестали з’являтися в ефiрi каналу «1+1». Невже попрощалися з телебаченням?
— Пiсля десятирічної роботи мене попросили написати заяву про звільнення. Нiхто нiчого не пояснив. Коли пiшла з каналу, то говорили, що «Кіноімперія з Ольгою Сумською» перестала iснувати. Але це не так. Програма живе, але поки що її можуть дивитися лише кияни. Для мене дуже важливо, що мою роботу оцiнили навiть молодi люди. Мені не часто кажуть: «Ми охоче дивилися Вашу програму. Звикли бачити i чути перед фiльмом Ваш професiйний вступ. Бренд залишився, а де ж Ви?»
Невже на наших каналах є багато інтелектуальних, iнтелiгентних програм? Нi, i не ми вирiшуємо, що буде на екранах. Нині ситуацiю дуже складно змiнити. Наша країна перебуває в станi становлення. Люди тiльки-но розправляють крила, тому поки що триває збагачення власникiв каналiв. Вони забувають про почуття стилю, про духовний розвиток, не пропонують соцiальних i публiцистичних програм. На екранах стiльки розважального i зовсім немає йому альтернативи. На росiйських каналах — різноманітні програми, це хоча б почасти рятує населення вiд отупiння.
— Над чим останнім часом Ви працювали?
— Порадую глядачів чотирма фiльмами. Я знялася у восьмисерійном фiльмi «Ділки-2» Дмитра Черкасова. Завершилася робота над чотирисерійною картиною «Нiчна змiна» Анатолiя Матешка. Незабутнi лiтнi днi провела пiд Львовом пiд час зйомок фiльму «Мушкетери повертаються». Працювала над картиною, про яку ви, напевно, уже чули — «Днi надiї» Олександра Ітигілова.
— Ви iз сестрою Наталею — акторки. Мiж вами нiколи не виникало конкуренцiї?
— Нещодавно дебютував спектакль за участi моєї сестри Наталки, мова про роль Кайдашихи у виставі «Кайдашева сiм’я». Нiякої конкуренцiї не може бути. Коли сиджу в залi i бачу такий рiвень майстерностi, такi перлини акторства, просто не можу стримати свого захоплення. Навпаки, мрiю щось спiльно з Наталкою створити. Це — найсильнiше моє бажання, поклик душi.
Ми обидвi — характернi, обидвi — Сумські, але при цьому рiзнi. Нас дуже часто плутають. До мене можуть звертатися, гадаючи, що розмовляють з Наталкою, а з нею — як зі мною. Інодi виникають кумедні ситуацiї. Менi захоплено кажуть: «Наталю, як ми Вас любимо! Дивимося вашу програму! Це разюче!» Я вислуховую, не перериваючи спiврозмовників, а потiм передаю цi теплi слова сестрi по телефону. Наталці доводиться вислухувувати про те, як публiка любить Роксолану. Вона теж не зізнається в тому, що вона не Оля, а Наталка.
— З чим у Вас асоціюються спогади про власне дитинство?
— Коли згадую дитинство, одразу виникає асоціація із пиріжками з вишнями. Таткова мама Параскева Сидорівна, велика жінка кілограмів 120, деякий час працювала кухарем. Вона могла з будь-яких продуктів приготувати щось смачне. Коли в травні закінчувався навчальний рік, мене відвозили до неї в село Верблюжки під Кіровоградом. Ось там всі Сумські народилися, звідти пішло наше прізвище. Ми жартома називали село другою столицею України. Бабуся Параскева дуже смачно готувала пиріжки з вишнями. Власне, запам’ятався солодкий сік, який витікав з вишень. Він так смачно розтікався по всьому пиріжку. Найсмачніша страва, яка згадується з дитинства — це пиріжок з вишнями та молочко з-під корови.
— Де нині Ваша мама мешкає?
— Окремо від нас. Ми всi маємо свої квартири. Було б чудово, коли б був великий будинок, у якому ми б жили усі разом. Я про це мрiю. Пiсля смертi батька вмовляю маму: «Ненько, ти повинна жити зі мною...». Але мама не хоче, залишається в квартирi з картинами нашого батька. Народний артист В’ячеслав Сумський був унiкальним живописцем, багатьом дарував свої картини. Мама хоче залишитися у своєму помешканні. Люди похилого вiку мають на це право.
— Ви вже сама мама двох доньок. Якi риси характеру вони успадкували вiд Вас?
— Молодша донька дуже експресивна й емоцiйна. Це — моя риса. Старша донька бiльш стримана, не така емоцiйна. Вона вже студентка. Ми її протягом року готували до вступу в театральний вуз. Була дуже серйозна програма. Дочку брали в Москву в Щукінське училище, але в останнiй момент вона передумала. Протягом мiсяця пiдготувала iншу програму i зупинила свій вибiр на професiї мистецтвознавця. Цей самостiйний крок мене вразив i потішив. Свого часу менi не вистачило рiшучостi, щоб пiсля школи поїхати поступати в Москву. Тепер трохи шкодую, тому що в Росiї i ринок ширший, i театрiв бiльше, i режисери цiкавiші. Утім, я задоволена тим, що маю.
Дуже рада за старшу дочку, вона обдумує свої кроки, стримана i серйозна дiвчинка. Протягом чотирьох рокiв вона одержить бiльше знань, нiж у театральному вузi. Може, молодша стане акторкою, продовжить театральну династію. Час покаже. Є ще надія.
— Молодша донька проявляє інтерес до сцени?
— Надзвичайний. Вона — дуже активна дівчина: вигадує свої сценки, невеличкі драматичні уривки. Викладає усі ляльки, які є, та каже: «Мамо, тато, сідайте. Виступає народна артистка Аня Борисюк!» І розпочинається невеличка вистава. Нерідко донька каже мені: «Мамо, не читай мені казок, я сама тобі розповідатиму». Вона дівчинка самостійна. Наталочка, моя сестра, зауважила: «У ній сплелися всі гени родини...» Висновки ще передчасні, але, за відчуттям, вона — акторське дитя, це безперечно.
— Хто відводить доньку в садочок?
— Повірте, ці питання в нас вирішуються, як і в усіх людей. Хто вільний, той і відводить. Мені допомагає моя тітонька. Не стало моєї «золотої» няні — свекрухи. Маму я вже не обтяжую своїми проблемами, вона й так виростила багатьох онуків. Їй тепер, після втрати батька, особливо нелегко. Мені допомагає наша тітонька з родини Сумських — Нестеренко. До речі, моя бабця Нестеренко мала шістнадцятеро дітей. Кажуть, що я дуже схожа на неї. За чутками, у бабці був зв’язок з Нестором Махном. Відомо, що його бричка не один місяць стояла у селі Верблюжки, в якому народився мій батько.
— Чи маєте Ви няньку, помiчницю вдома?
— Не маю. Маленька донечка насичується атмосферою родини. Вона вiдвiдує дитячий садок, у якому є гарна творча i гуманiтарна програма: танцi, музика, математика. Усе. У шестирічному віці не варто перенапружувати дiтей. Вони потiм за 12 рокiв навчання в школi встигнуть втомитися, а ще чотири — в театральному вузі. Джульєтту потрібно грати в чотирнадцять років! Певно, є сенс скоротити час навчання. Якщо дитина прагне стати актором, впевнена, достатньо восьмирічного навчання в школі плюс два-три роки театрального закладу. Це — максимум. Адже першоджерелом акторської майстерності є сценічний майданчик.
— Ви справді так думаєте?
— Я впевнена, що достатньо восьми років у школі та ще двох-трьох — у театральному закладі. Чим молодший актор, тим раніше він потрапляє на сценічний майданчик, де отримує безпосередній досвід праці на сцені, спілкування із глядачем. Це і є школа. Мені пригадався унікальний момент. Мій батько був улюбленцем та учнем Костянтина Павловича Хохлова — основоположника театру ім. Лесі Українки в Києві. Він обожнював батька. Тато навчався на останньому курсі й одночасно був його асистентом, це було дуже почесно. Хохлов якось сказав моєму батькові: «В’ячеславе Гнатовичу, вам не потрібна система Станіславського. Ви і є та сама система!» Ці слова закарбувалися в моїй пам’яті. Талановиту людину треба лише спрямовувати. Тому, на мій погляд, усе треба починати раніше. Ми з чоловіком не «тиснемо» на власних дітей. Як буде, так і буде.
— Що Вам найчастіше сниться?
— Торік улітку я знялася у фільмі Олександра Ітигілова, зіграла жінку-екстрасенса. Знімали на цвинтарі. Згодом мені почалися снитися дивні сни: я побачила могилу батька й ще одну надгробну плиту. Так сталося, що через півмісяця не стало батька і моєї свекрухи. Я хочу, щоб більше такі сни мені не снилися. Хтось ще помер, і мені це теж наснилося напередодні. У ніч перед смертю актора Олександра Абдулова мені снилося, що актор грає роль, у якій його ховають. Уранці мені повідомили, що помер Абдулов. Напевно, не слід цього боятися, проте я не хотіла б, щоб мені таке снилося, як я щойно вам розповіла.

Інна БОРИСОВА
також у паперовій версії читайте:

• БІОГРАФІЯ

назад »»»