ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ЛЕОНІД КРАВЧУК:CВОБОДУ НІЧИМ НЕ МОЖНА ЗАМІНИТИ
24 СЕРПНЯ — ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Однією з найвизначніших дат другого тисячоліття і всієї історії нашого народу назавжди залишиться 24 серпня 1991 року. Цього дня було проголошено Акт про незалежність України, який завершив споконвічне, нездоланне прагнення українського народу до волі, створення своєї суверенної держави.
Незабаром минає 17-та річниця незалежності України. Тож невипадково чимало листів наших читачів містять запитання, пов’язані з ухваленням документа, що відкрив нам можливість жити у своїй державі. Зокрема, хто був автором Акта? Де його ухвалювали?
На деякі з них я попросила відповісти під час нашої розмови першого Президента України Леоніда Кравчука, з яким пов’язують прийняття Акта про незалежність України (на той час він був Головою Верховної Ради), проведення референдуму 1 грудня 1991 р., розпад СРСР, нові державні атрибути та вирішення багатьох інших питань.
— Якщо ви стежили за роботою Верховної Ради у 90-му і у 91-му роках,— зазначив Леонід Макарович,— то могли зрозуміти, що питання проголошення незалежності України було питанням часу. Бо ще в 90-му році ми ухвалили декларацію про державний суверенітет України, закон про економічну самостійність, концепцію переходу до ринкової економіки, рішення, що наші солдати не служитимуть у «гарячих точках» Радянського Союзу. Тобто було зроблено кілька вагомих кроків до незалежності. Та кульмінаційним моментом було ухвалення 24 серпня 1991 року Акта про державну незалежність України.
— Хто його автори?
— Авторство документа колективне, але найбільше над ним попрацювали Дмитро Павличко і Левко Лук’яненко. Він вийшов лаконічним і чітким. Ось про що в ньому йдеться: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення». За нього проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради.
— Леоніде Макаровичу, Ваша пропозиція провести всенародний референдум на підтримку цього Акта багатьма була сприйнята як намір поховати незалежність. Мовляв, народ проголосує проти цього Акта. Тож люди запитують, чи була необхідність ризикувати?
— На проведенні референдуму я наполягав з метою утвердження незалежності. Річ у тім, що ухвалений Акт не був наділений відповідною юридичною силою. Цим Актом не можна було скасувати результати всесоюзного референдуму, що відбувся у березні 1991-го, під час якого понад 70 відсотків громадян України сказали «так» оновленому Союзу. Денонсувати результати цього референдуму можна було тільки новим прямим волевиявленням народу.
— Чи могла бути впевненість у тому, що ці 70 відсотків на референдумі не скажуть Акту про незалежність «ні»?
— Я був твердо переконаний, що подібне не станеться. Для цього у мене були підстави. Нагадаю, які саме. На згаданий березневий референдум, за моєю пропозицією як Голови Верховної Ради, разом зі всесоюзним бюлетенем, нашим громадянам було запропоновано й наш бюлетень щодо підтримки суверенітету України. У цьому бюлетені слово «так» поставили більше громадян, ніж у всесоюзному. На всеукраїнському референдумі, що відбувся 1 грудня, Акт проголошення незалежності дістав переконливе підтвердження і схвалення. На запитання «Чи підтримуєте ви Акт проголошення незалежності України?» позитивну відповідь дали понад 90% виборців, проти — 7,5%.
За результатами референдуму ні в кого не могло бути сумніву, чи український народ хоче мати свою самостійну державу?
— Часто можна почути, що підсумки цього референдуму стали початком остаточного розпаду СРСР. Чи це справді так?
— З огляду на це варто згадати події, що відбулися за чотири дні до нашого референдуму і виборів у Кремлі. У Москві був підписаний новий союзний договір. Під ним стояли підписи керівників усіх республік, крім України (я до Москви не поїхав, зіславшись на те, що у нас вибори вийшли на фінішну пряму). Михайло Горбачов, підбиваючи підсумок, сказав: «Нового договору без України не буде». А вже 8 грудня 1991 року я, як президент незалежної України, керівники Російської Федерації й Білоруської РСР підписали угоду про розпуск Радянського Союзу, яка була ратифікована парламентами цих держав і підтримана більшістю республік СРСР.
— Леоніде Макаровичу, тепер перекинемо місток у наші дні. Соціологічні дослідження, опитування засвідчують: якби референдум про державну незалежність України проходив зараз, незалежність держави підтримали б набагато менше громадян. Ті, хто змінив свої переконання, називають одну причину — не справдилися їхні сподівання, що в незалежній державі житиметься набагато краще. Що на це скажете?
— Справді, багатьом людям живеться важко. Але незалежність і свобода тут ні при чому. Багатьох помилок припускалися і уряди, і президенти, в тому числі я. У нашій роботі було чимало упущень. Чи могла Україна нормально жити, не вирішивши трьох кардинальних проблем, а саме: земельних відносин, енергетичної незалежності й методів сучасного управління державою? Хіба парламентарі належно дбають про інтереси людей? Натомість парламент залишається епіцентром конфліктів, часто блокується робота Верховної Ради, щоб не ухвалювали закони, необхідні нашому народові. Стало нормою для всіх гілок влади як у центрі, так і на місцях, порушення Конституції й законів України. Кадрова політика в державі є слабкою і потребує негайних і кардинальних змін! Хіба завжди при призначенні на посаду враховуються професіоналізм, організаторські здібності? Ні. Нерідко гору беруть приятельські стосунки, корпоративні інтереси, кумівство, родинні зв’язки.
Усі гілки влади, партії, опозиція і коаліція мають консолідувати зусилля на вирішенні певних проблем.
Ми маємо незалежну Україну. Давайте разом робити її щасливою, пам’ятаючи, що свободу і незалежність нічим не можна замінити.
— Леоніде Макаровичу, у суспільстві певними політичними силами продукується думка про те, що вступивши до НАТО, Україна певною мірою знову почне жити під диктовку, як це було під час перебування у складі СРСР, коли без згоди Кремля жодне серйозне питання не можна було вирішити. Яка Ваша точка зору?
— Що стосується НАТО, то я завжди в цьому питанні займав ясну й чітку позицію: Україна питання Північноатлантичного альянсу має вирішувати на референдумі: бути їй у НАТО чи ні. А з тим, що приєднання до цієї організації якимось чином загрожує незалежності, я не згоден. Навпаки, за нинішньої ситуації вступ до НАТО сприятиме забезпеченню незалежності України, недоторканності її території, розвитку нашої держави. Це треба пояснювати людям. До речі, у свій час я теж займав позицію позаблокового статусу України. Проте глибше вивчивши це питання, ознайомившись із досвідом держав, які є членами Альянсу, переконався, що це — ілюзія, й Україна повинна мати захист своїх корінних інтересів, своєї незалежності й територіальної цілісності.

Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:

• ЗБУДУЄМО ДЕРЖАВУ В СОБІ

назад »»»