ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
ІЗ ЗЕРЕН ПРАВОЗАХИСТУ ПРОРОСЛА ДЕРЖАВНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
Виповнилося 20 років від дня створення Української Гельсінської спілки — наступниці Української Гельсінської групи, що дала початок дисидентському рухові — провісникові розпаду СРСР і повалення комуністичного режиму. УГС зіграла ключову роль у здобутті нашою державою незалежності, хоча спочатку ставила перед собою скромнішу мету — ліквідацію керівної ролі КПРС. Кістяк спілки становили колишні політв'язні, що відбули тривалі тюремні строки і заслання.

НАСТУПНИЦЕЮ ГРУПИ ОБОРОНЦІВ ПРАВ ЛЮДИНИ СТАЛА ПЕРША НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ ОПОЗИЦІЙНА ПОЛІТИЧНА СТРУКТУРА
На чолі дисидентів — секретар парторганізації
У серпні 1975 року в Гельсінки чільники 35 країн європейського континенту, США і Канади підписали Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі. Однак тодішній Генсек Леонід Брежнєв недооцінив значення угоди, якою закріплювались повоєнні кордони в Європі і зобов'язувалось визнавати права й основні свободи людини. Через це текст Заключного акта було опубліковано в центральних газетах і окремих брошурах загальним накладом 20 мільйонів (!) примірників на мовах усіх республік СРСР.
Результат був приголомшливо несподіваний: 9 листопада 1976 року в Києві виникла Українська Гельсінська група сприяння виконанню угод, що входили до Заключного акта. До складу об’єднання діячів правозахисного руху увійшли Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Петро Григоренко, Олександр Бердник, Оксана Мешко, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Ніна Строката, Олексій Тихий. Прикметно, що групу очолив секретар партійної організації Спілки письменників України Микола Руденко. Представником організації в Москві був генерал Григоренко.
Члени формування зосередили свою діяльність на гуманітарних проблемах, збирали докази порушення Заключного акта Гельсінського саміту, доносили інформацію про порушення прав людини до відома української й міжнародної громадськості та урядів держав, які підписали зазначений документ. Серед інших завдань, які ставила перед собою група,— ознайомлення громадян України із Загальною декларацією прав людини, ухваленою ООН, вільне поширення інформації, звільнення політв'язнів.
Група оприлюднила Декларацію, преамбулою до котрої обрала ст. 19 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина має право на свободу переконань і вільне їх виявлення. Це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими способами і незалежно від державних кордонів».
Влада відповіла на появу першої неформальної правозахисної організації репресіями. У ніч після проголошення про створення Української Гельсінської групи невідомі закидали вікна домівки Миколи Руденка камінням, а міліція, яка прибула на виклик, відмовилася складати акт. Це був тільки початок боротьби потужної державної машини зі жменькою дисидентів.
Група зібрала сотні документів про порушення прав людини, надавала підтримку, в тому числі юридичну, тим, кого переслідували за переконання. І хоча діяла в межах тодішнього радянського законодавства та міжнародних угод, за три роки всіх її членів заарештували. Проте на їхнє місце приходили нові люди. Навесні 1979-го Група сприяння виконанню Гельсінських угод виникла в мордовських таборах — її створили політв'язні. Серед них Левко Лук'яненко, Микола Руденко, Олекса Тихий.
Під тиском репресій 1982 року припинила діяльність Московська Гельсінська група. На теренах колишнього СРСР залишилося одне таке об'єднання — українське, яке перенесло свою діяльність за кордон (до нього увійшли правозахисники, котрим влада дозволила виїхати за межі держави).

Під парасолею міжнародного Гельсінського процесу
Одначе Радянський Союз уже тріщав від економічних, гуманітарних, політичних негараздів. 1985-го Генсеком став Михайло Горбачов, розпочалася перебудова, а з нею гласність і демократизація. Частина членів Української Гельсінської групи, що все своє життя поклали на вівтар служіння Україні, вийшла з ув'язнення. У тій ситуації, яку можна порівняти з другою «відлигою», гріх було не використати їхній досвід багаторічної боротьби з репресивним режимом. З'явилася незалежна преса, неформальні об'єднання. У серпні 1987-го створено Український культурологічний клуб, В'ячеслав Чорновіл поновив видання «Українського вісника».
У грудні того ж року відновлено діяльність Української Гельсінської групи. Вона налічувала 19 осіб (з-поміж них і ті, що перебували на засланні). До виконавчого комітету увійшли Михайло Горинь, Зіновій Красівський, В'ячеслав Чорновіл і Левко Лук'яненко (перебував на засланні в селі Березівка Томської області). Проте ця четвірка хоробрих не могла протиставити себе великій тоталітарній імперії з 18 мільйонами комуністів. Потрібно було створити політичну структуру, але оминувши слово «партія», адже на всіх, хто посягав на монополію КПРС у політичному житті, чекали негайні обшуки й арешти.
У січні 1988-го В'ячеслав Чорновіл і брати Горині у Львові впритул наблизились до формування політичної організації. Зійшлися на тому, що назвуть її Українська Гельсінська спілка — саме наймення буде парасолею, захисним дахом з боку міжнародного Гельсінського процесу. У програмному документі не можна було згадувати слово «програма», щоб не підставити гарне починання під удар. Так з'явилася Декларація принципів УГС.

«Ми виконали велику місію»
На 50-тисячному мітингу, скликаному 7 липня 1988 року у Львові під формальним приводом захисту культури і архітектури, було оголошено про створення політичної організації під назвою Українська Гельсінська спілка. Українська Гельсінська група склала свої повноваження та інтегрувалася в УГС. Її члени входили і до Товариства української мови, і «Меморіалу», адже тільки спільними зусиллями можна було створити фронт перебудови. Пізніше його назвали Народний рух сприяння перебудові, наголошуючи таким чином на миролюбності своєї позиції, мовляв, ми не маємо намір ні з ким воювати. Ініціатором того великого об'єднання, до якого увійшли майже всі неформальні організації, була УГС — найпослідовніша, найпередовіша структура.
Багатьох її членів заарештовували, але їм доводилося відбувати в неволі не 15 років, а 15 діб, на багатьох накладали величезні штрафи. Проте тодішня влада не могла не рахуватися з УГС. Три мільйони українських комуністів, виявилися нездатними спинити поступ цієї порівняно нечисленної, але добре організованої, а відтак незборимої сили.
Наступний етап — вибори до Верховної Ради 1990 року, яка стала ареною боротьби за незалежну Україну. «Нас була сотня, а комуністів — 300 чоловік, але вони підкорилися нам, ухвалили Декларацію про державний суверенітет»,— згадує Михайло Горинь.— «Ми виконали велику місію».
На основі УГС було створено першу в Україні опозиційну до комуністичного режиму партію — Українську республіканську.
Серед тих, хто наближав розпад радянської імперії, пришвидшений серпневим путчем 1991-го, чільне місце належало УГС — наступниці жменьки правозахисників, які насмілилися кинути виклик бастіону тоталітаризму.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО

назад »»»