ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
ПОВЕРТАЮЧИ ЗАБУТІ ІМЕНА
Давньогрецький філософ Сенека вважав історію наукою, яка «дозволяє людям заглянути не лише у своє минуле, а й у майбутнє».

Не знаю, чи захоплювалася у шкільні роки моя героїня творами стародавніх філософів, але після закінчення десятирічки і Золотоніського педагогічного училища вирішила вступати до Київського університету імені Тараса Шевченка на історико-філософський факультет.
Своїм рішенням декого здивувала.
— Надто високо береш,— говорили їй, вважаючи, що без суттєвої сторонньої допомоги стати студенткою престижного університету навряд чи пощастить.
— Не святі горшки ліплять,— усміхалася дівчина.
Гідно витримавши іспити, Надія Миронець стала студенткою. Непомітно промайнули роки навчання. Отримавши диплом, викладає історію в школі фабрично-заводського навчання Дарницького шовкового комбінату. Захоплювалась громадською роботою. Словом, турбот вистачало, бо до своїх обов’язків дівчина не звикла ставитись абияк. Збагачення знаннями забирало весь вільний час. Старання не зникли марно: через кілька років Надія стає аспіранткою, захищає дисертацію, здобуває ступінь кандидата історичних наук. Надію Іванівну призначають старшим викладачем, доцентом історичного факультету університету. Нині колишні її студенти, які самі стали докторами наук, очолюють наукові установи, добрим словом згадують колишнього викладача, її особливий стиль викладання, вміння захопити навіть тих, хто в навчанні, як мовиться, не хапав зірок. Згодом захистила докторську дисертацію, їй присвоїли звання професора. Зараз Надія Іванівна очолює відділ джерел із новітньої історії нашої держави Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України.
— Одним із головних завдань інституту є виявлення, наукове опрацювання та видання архівних документів з історії України ХХ століття,— пояснює його директор, член-кореспондент НАНУ Павло Сохань.— Чимало сторінок нашої історії цього періоду були суцільною «білою плямою», а джерела або замовчувались, або спотворювались на догоду панівній ідеології. Надія Іванівна очолила відділ, уже маючи багатий досвід наукової й викладацької роботи. За короткий час організувала дослідницьку роботу свого підрозділу. Професор Миронець обстоює високі принципи неупередженого, правдивого бачення минулого, відтворюючи його в своїх дослідженнях. Наукові праці Надії Іванівни є свідченням її особистої небайдужості у ставленні до долі багатьох поколінь.
Тематика, яку виконують під керівництвом Надії Миронець, є різноплановою і важливою за умов формування повноцінної джерельної бази досліджень з вітчизняної історії минулого століття. Можна згадати про видані багатотомні збірники документів і матеріалів з історії Української Повстанської Армії — «Літопис УПА. Нова серія», документи 2-го Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ, чимало інших праць. Надія Іванівна написала численні нариси із життя й творчості видатної української поетеси та активної громадської діячки Олени Теліги. Завдяки її наполегливій праці зі збирання та опрацювання епістолярної спадщини і спогадів про поетесу Україні було повернуто з небуття чесне ім’я славетної доньки.
— Ми, колеги Надії Іванівни, захоплюємось її неабиякою працездатністю,— говорить кандидат, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства Інна Старовойтенко.— З її приходом до нашого відділу із розрізнених науковців почав формуватися дружний колектив. Поштовх до реалізації цікавих ідей часто дає саме Надія Іванівна.
— Розквіт наукової й громадської діяльності Надії Миронець припав на 90-ті роки минулого століття, коли були доступними раніше приховані джерела, почали повертатися імена й твори до того заборонених письменників, поетів, політичних діячів,— відзначає Олександр Гурій,— доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ.— Своїми працями вона засвідчила високий фах джерелознавця, вміння віднайти не лише пряму, а й приховану інформацію в різних джерелах.
Одним із головних напрямів наукового пошуку є висвітлення національно-визвольної боротьби й становлення української державності в 1917–1920 роках, суспільно-політичної діяльності М. Грушевського, В. Винниченка, М. Шаповала, С. Русової, П. Стебницького та багатьох інших історичних постатей. Чимало уваги дослідниця приділяє історичному краєзнавству. «За вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства, збереження національної історико-культурної спадщини» Указом Президента їй присвоєно звання «Заслужений працівник народної освіти України».
Характерною особливістю Надії Іванівни як ученого і педагога є її щедрість на віддачу своїх знань і досвіду. Вона підготувала десять докторів і кандидатів наук.
Нещодавно зібралися вчені-історики, колеги по роботі Надії Миронець, друзі, люди, знайомі з цією чарівною жінкою не один рік. Причина — її ювілей. На адресу Надії Іванівни пролунало чимало гарних теплих слів, зичили довгих років життя і, звичайно, нових творчих здобутків на ниві, на якій вона плодотворно працює понад півстоліття.

Cергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• ПОВНОТА ЗНОВУ В МОДІ?
• ДИВО ТАКОЖ СЛІД ПЛАНУВАТИ
• СЕРЦЮ НЕ ХОЧЕТЬСЯ ВУГЛЕВОДІВ
• ДІЄТА МАТЕРІ І СТАТЬ МАЙБУТНЬОЇ ДИТИНИ

назад »»»