ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ПЕРШИЙ В УКРАЇНІ ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЮ СПОРУДИЛИ ГУЦУЛИ
За кількістю пам’ятників у світі Тарас Шевченко посідає перше місце серед поетів, митців і національних героїв усіх часів і народів — монументів на його честь у різних країнах встановлено близько 400 (для порівняння: О. Пушкіну — до 80). Найвідоміші пам’ятники Шевченкові у Києві, Каневі, Харкові, у Палермо (рік установлення — 1951), Вінніпезі (1961), Торонто (1961), Вашингтоні (1964), Буенос-Айресі (1971), Тулузі (1971), Санкт-Петербурзі (2000), Будапешті (2007). У молодому і зрілому віці великого Кобзаря увічнено в бронзі, граніті, дереві. Його іменем названо вулиці, площі, бульвари, пароплави, навчальні заклади.

Безсмертна спадщина нашого Пророка користується великою любов’ю в українців. Здавна бережуть у своїх серцях пам’ять галичани. Мало хто знає, що діда по матері Тараса — Катерини Бойко в селі називали бойком, позаяк коріння його сягало Сколівщини, що на Львівщині.
Тарас Шевченко ніколи не був на Прикарпатті, але його твори проникали сюди з Наддніпрянської України, тож масово їх видавали у Львові, Станіславі, Коломиї, Рогатині, Косові. На території нинішньої Івано-Франківщини вперше в Україні було споруджено пам’ятний знак Кобзареві — в гуцульському селі Тюдові (між 1894–1901 роками). Там, під Сокольською скелею, були викарбувані слова:

«Схаменіться! Будьте люде,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди —
Настане суд».

Проте, на жаль, цей обеліск був знищений після захоплення Прикарпаття панською Польщею на початку XX ст. У 1990 році на цьому місці знову споруджено величний пам’ятник Т. Шевченкові роботи Володимира і Василя Ондрехівських.
Як стверджують у своїх наукових дослідженнях прикарпатські краєзнавці та історики Петро Арсенич, Степан Пушик, Володимир Грабовецький, Богдан Гаврилів, Володимир Полєк, після Тюдова пам’ятники і пам’ятні знаки встановили багатьох селах і містечках Галичини. Галичани широко відзначали 50-річчя від дня смерті Кобзаря. У 1911-му з ініціативи членів «Просвіти» та культурно-громадських діячів села Вовчинців поблизу Станіслава (Івано-Франківська) відкрито пам’ятник Кобзареві. Складений він із великих кам’яних брил і скидається на піраміду. 1912 року подібний пам’ятник на кошт бойків споруджено в селі Надієві Долинського району.
Ювілейний для поета 1914 рік був важким і голодним для прикарпатців. Одначе вони активно відзначили його 100-ліття. «Генієві Тарасові Шевченкові в соті роковини уродин 1914 року» — такий напис зроблено на хресті, що донині стоїть у селі Братишеві за кількадесят метрів від церкви на кам’яній дорозі, яка веде до містечка Тлумач. Тоді, за часів Австро-Угорської імперії, придністровські селяни зібрали кошти, а члени місцевого товариства «Соколи» замовили на Тернопіллі хрест із червоного подільського каменю. Доводилося чути цікавий переказ про освячення пам’ятного хреста. Ніби місцевий парох Корнелій Литвинович, побоюючись репресій з боку австрійської влади, всіляко відтягував освяту пам’ятника. Та на Зелені свята, коли священик кропив свяченою водою поля, люди перегородили стрічками дорогу біля хреста і майже присилували отця освятити пам’ятник. Через кілька місяців почалася Перша світова війна. Пароха з трьома парами коней забрали до австрійського війська, він так і зник у буревії війни. Хрест, котрий пережив не одну війну і не одну зміну влади, ось уже 94 роки стоїть на покутській землі.
9 березня 1914-го в містечку Городенка було відкрито пам’ятну дошку на вулиці Шевченка, а 25 березня того ж року у Станіславі з’явилась дошка і бюст Кобзаря роботи львівського скульптора Г. Кузневича. На мармуровій таблиці, що збереглася до наших днів у Івано-Франківську на вулиці Грушевського, 18, золотими буквами викарбовано: «Кобзареві України Тарасові Шевченкові 1814-1914». А бюст, який був знищений під час Першої світової війни, поновлений івано-франківським скульптором М. Тимківим.
До 100-річчя поета меморіальна дошка з’явилася у селі Путятинці Рогатинського району. Схожий на вовчинецький і надіївський був споруджений пам’ятник у селі Сільці Тисменицького району. Його також знищили під час Першої світової війни, відбудовували у 1937 році, а в березні 1989-го реставрували. Подібні пам’ятники споруджено у селах Братишеві Тлумацького і Балинцях Снятинського районів.
Логічним завершенням боротьби з австро-угорською владою і польськими шовіністами за Тараса Шевченка можна вважати спорудження в Коломиї 1914-го погруддя Кобзареві. Відомий краєзнавець Іван Білинкевич згадує з цього приводу: «Магістратська рада 1880 року, в якій були й українці, і поляки, і німці, голосувала за відкриття в місті пам’ятника уродженцеві Коломийщини, видатному польському поетові XVIII ст. Францішеку Карпінському. Водночас українці попросили собі за Шевченка. Згодом їхнє прохання задовольнили... Отже, пам’ятник при великому здвигу народу відкрили, а площу назвали Шевченковою. Однак автор бюста вибрав нетривкий матеріал і виконав його не зовсім удало. Але коломийці пишалися й цим. Та коли в перебігу Першої світової війни в місті з’явилися російські війська, то бюст вони зруйнували, як і бюст Карпінському».
Лише у 1990-х роках на місці зруйнованого було встановлено пам’ятний знак із таким текстом: «На цьому місці стояв пам’ятник Тарасові Шевченкові, відкритий 28 травня 1914 р. на честь 100-річного ювілею від дня народження поета. Був зруйнований під час Першої світової війни у вересні 1914 року військами царської Росії».
Косівчани пішли іншим шляхом. Вони насипали на березі річки Рибниці високий курган (символічну Шевченківську могилу) і встановили на ньому п’єдестал із гіпсовим погруддям поета роботи скульптора М. Гаврилка. Пам’ятник відкрито 19 липня 1914-го. Однак і цей пам’ятник у роки війни не зберігся. У 1920-ті роки за народний кошт погруддя вдалося відновити. Львівський скульптор А. Коверко виготовив бюст поета, а гуцульський майстер М. Юсипчук спорудив постамент.
За давніми традиціями були насипані кургани в містечках Надвірній, Рогатині, селах Підгородді, Шешорах.
За часів окупації краю Польщею на Прикарпатті з великими труднощами вдалося відкрити кілька пам’ятників: у 1923 році — у Стриганцях Тисменицького, у 1926 р. — у Суботові Галицького, у 1934 р. — в Усті Снятинського районів. У відкритті пам’ятників і пам’ятних дошок Кобзареві брали участь письменники М. Павлик, В. Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина, А. Крушельницький.
У повоєнний час у містах і селах області було ще зведено обеліски та пам’ятники Великому Кобзареві. У парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка в обласному центрі Прикарпаття бюст поета стоїть на тлі довгих віт плакучих верб. (Нинішня влада міста досі сперечається з громадою стосовно місця спорудження нового пам’ятника Т. Шевченкові в Івано-Франківську. До консенсусу не можуть дійти понад десять років).
У повоєнний період пам’ятники поетові відкрито у Калуші, Рогатині, а також у Красноїлові Верховинського, Конюшках Рогатинського районів. Один із найкращих установлено 1951 року в Шепарівцях поблизу Коломиї (автор — І. Боднарук).
У 1961 році в області широко відзначалося 100-ліття від дня смерті Т. Шевченка. Тоді було споруджено пам’ятники, зокрема в Галичі, селах Більшівцях Галицького, Шевченкове Долинського, Печеніжині Коломийського, Кутах і Космачі Косівського районів. У серпні 1965-го відбулося відкриття пам’ятника Кобзарю в Шешорах на Косівщині. Його автор — косівський скульптор і колекціонер пам’яток української старовини Іван Гончар. До 150-річчя від дня народження поета були урочисто відкриті пам’ятники у Перегінську Рожнятівського, Шевченковому Снятинського, Торговиці Городенківського районів, у Яремчі тощо.
Скульптурна Шевченкіана Прикарпаття особливо поповнилася під час вшанування 175-ліття від дня народження Т. Шевченка. Приміром, у 1989 році в області йому споруджено близько 20 пам’ятників, установлено три пам’ятні дошки. Пам’ятники Кобзарю тоді були відкриті в селах Насташине, Новий Мартинів і Кінашів Галицького, Воскресінцях й Джурові Коломийського, Микитинцях Косівського, Гвіздці та Пневі Надвірнянського районів.
Особливо активізувалась робота із вшанування пам’яті Тараса Шевченка у роки незалежності України. Нині скульптурна Шевченкіана Івано-Франківщини налічує понад 150 пам’ятників геніальному поетові — найбільше серед усіх областей України.
«Ми всі зросли на спадщині Шевченка»,— писав відомий український поет Богдан-Ігор Антонич, а інший спадкоємець поетичної місії Кобзаря, Євген Маланюк, зауважив: «Є якийсь величний символ і обітниця в тім, що його роковини припадають саме на час провесни, на дні, коли природа збуджується до життя, а мати-земля до творчості. І день його народження, і день його скону замикаються в одне коло, творять один замкнутий цикл — символ вічності».
Тієї вічності, звідкіля він оберігає нас уже 147 років. Тож і ми не забуваймо про нього. Будьмо народом, нацією, не даймо приспати Україну, розікрасти її й перетворити на розриту могилу нашу духовну спадщину, нашу історію! Будьмо гідні імені Тараса!

Іван ДМИТРІВ, Івано-Франківська область
також у паперовій версії читайте:

• ЧУТИ ГОМІН СТОЛІТЬ...

назад »»»