ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ

У номері газети «ДУ» за 6 червня ми повідомляли про те, що Міністерство праці та соціальної політики України розробило концепцію пенсійної реформи. Тепер її мають розглянути громадські організації, науковці, роботодавці й народні депутати.

І от, як мовиться, перша ластівка: на Волині аналітично-дорадчий центр «Блакитні стрічки» (проект, що фінансується Програмою розвитку ООН з метою сприяння соціально-економічним трансформаціям в Україні) під час засідання «круглого столу», ініційованого парламентським комітетом у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів разом з ПФУ й Мінпраці презентував брошуру «Пенсійна реформа: виклик для України». На переконання директора центру Марчіна Свєнчіцькі, таке дослідження допоможе краще поінформувати суспільство з відповідного питання, а також під час громадського обговорення досягти консенсусу у формуванні державної політики щодо реформування пенсійної системи.
Як відомо, у нас складна демографічна ситуація. Через демографічну кризу, населення катастрофічно старіє (до речі, не лише в Україні, а й в багатьох європейських державах), кількість працездатного населення скорочується. Скажімо, торік воно становило 22,4 млн осіб, а у 2050-му скоротиться до 14,4, зайнятість — з 20,9 до 13,9 млн. Кількість пенсіонерів зростатиме випереджаючими темпами: на 100 осіб, які сплачують пенсійні внески, їх припадатиме 139, які повинні будуть забезпечувати стовідсоткову сплату внесків і виплату пенсій.
Інакше кажучи, на переконання авторів брошури, традиційна пенсійна система не виправдовує себе. З цим треба, не відкладаючи, щось робити.
У дослідженні, про яке йдеться, обґрунтована необхідність реформування, раціоналізації традиційної пенсійної системи. Як саме? Серед іншого мовиться про встановлення вищого віку виходу на пенсію, стимулювання більшої зайнятості, індексація. Водночас реформування передбачає впровадження пенсійної системи, заснованої на індивідуальних пенсійних рахунках і принципі заощаджень. Після виходу на пенсію працівник одержує пенсію в обсягах, які відповідають його внескам плюс відсотки від його пенсійних заощаджень. Держава регулює систему і забезпечує мінімальний рівень пенсії. Який варіант із міжнародної практики Україна візьме на озброєння, вирішувати їй. Зрозуміло одне: ми дійшли до такої межі, що відкладати проведення системної й глибинної реформи — собі дорожче.
Такої думки дійшли також учасники Всеукраїнської наради з питань недержавного пенсійного забезпечення. На їхню думку, пенсійні реформи в Україні та державах Центральної й Східної Європи, де, як і в Україні, діяли пенсійні системи типу радянської, починалися майже водночас. Однак здобутки тих держав вищі, бо вони раніше зрозуміли необхідність глибинних перетворень у пенсійному забезпеченні. Скажімо, в Болгарії кількість працюючих учасників недержавних пенсійних фондів (НПФ) — 16,4 відсотка, в Угорщині — 34,6, в Словаччині — 31,4, а в Україні — менш як два відсотки. До того ж, у згадуваних державах діє другий рівень пенсійної системи, де частка працюючих, охоплених обов’язковою накопичувальною системою, становить відповідно 76,4, 67,5, 56,5 відсотка. Ми ж маємо нульовий показник, оскільки другий пенсійний рівень поки не запроваджено. Хоча ніби всі зацікавлені сторони докладають багато зусиль для розвитку, скажімо, НПЗ, результати засмучують.
Чому гальмується розвиток накопичувальної системи та недержавного пенсійного забезпечення? Фахівці називають дві причини: корпоративну й державну.
Стосовно першої причини, то, на жаль, немає єдності серед її учасників. Про що йдеться? Взяти єдиний порядок визначення чистої вартості одиниці пенсійних внесків. Такий порядок посилив би довіру до системи НПФ, адже потенційний вкладник міг би порівнювати діяльність різних фондів, знати, що діється з його внесками, і ухвалити правильне рішення. Світовий досвід теж тримається на відкритості інформації для вкладників. Очевидно, адміністратори заощаджують гроші і... втрачають довіру людей. До речі, Положення про порядок визначення чистої вартості активів НПФ теж не відповідає вимогам і потребам ринку. Є й інші причини корпоративного характеру.
Щодо проблем державного рівня, то, будемо відверті, наші керівники не дбали, як належить, про розвиток недержавного пенсійного забезпечення, вважаючи, що варто лише «підмарафетити» солідарну систему, і люди матимуть пристойну пенсію. А в країнах, про які ми говорили вище, на початку 90-х років зрозуміли: держава може забезпечити пенсію лише на рівні прожиткового мінімуму. Все інше можна одержати за рахунок другого і третього пенсійного рівнів. Ми ж ставимо на одного коника — солідарну систему, нарощуємо ресурси ПФУ. Ось і виходить, що у нас середня пенсія за віком трохи більша за третину середньої зарплати, тоді як у країнах Європи вона становить 70 відсотків. Виходить, що нова пенсійна система не стала частиною державної соціально-економічної політики.
Отже, було б правильно, якби пенсійна політика орієнтувалася на помірне зростання державної пенсії за випереджаючих темпів, збільшення пенсій з накопичувальної пенсійної системи і, особливо, з її приватної (НПФ) складової.
Із цього випливає висновок: нещодавно прем’єрка лякала нас тим, що не будуть вплачувати пенсії (після того, як КС виніс вердикт про неконституційність призупинення законом про державний бюджет дії соціальних статей інших законів). М’яко кажучи, вона помилялась. Бо якщо не виплачуватимуть колись пенсії, то не через вердикт Конституційного Суду, а через те, що ми не вжили заходів, аби у нас гармонійно розвивалися й працювали на людину всі рівні пенсійної системи.
також у паперовій версії читайте:

• ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ: ЩО ЗА НИМИ?
• ЧИ ОПОДАТКОВУЮТЬСЯ СОЦІАЛЬНІ ВИПЛАТИ?
• РОБОЧА СИЛА З... «ГЛИБИНКИ»
• ЯКЩО ВИ ВСИНОВИЛИ ДИТИНУ

назад »»»