ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
КИЇВСЬКІ АДРЕСИ ШМІДТІВ
Життєвий шлях енциклопедиста, професора математики, астронома, альпініста, організатора науки, першовідкривача нових земель, дослідника Арктики, зрештою людини легендарної долі Отто Шмідта тісно пов’язаний з Києвом. Становлення його відбувалося саме в нашому місті.

Протягом усього життя він навідувався до Києва, де жили його батьки. Після смерті дружини Юлій Фрідріхович Шмідт відмовився переселятися до сина, бо вирішив не залишати дорогі могили. Й сам упокоївся на Лук’янівському цвинтарі поруч зі своєю другою половинкою, матір’ю своїх дітей Анною Шмідт.
Юлій Фрідріхович Шмідт був нащадком німецьких селян-колоністів Ліфляндської губернії, котрі в пошуку ліпшої долі покинули батьківщину й оселилися на теренах Російської імперії. Займався торгівлею, довго працював прикажчиком у Могильові в купця, а невдовзі й сам відкрив власну паперову крамницю, ставши купцем 2-ї гільдії. Щоправда, не витримав конкуренції... Довелося служити в різних торговельних закладах, страхових агентствах, бо належало утримувати родину, в якій росло п’ятеро діток. Серед них — і Отто, котрий побачив світ у Могильові 1891 року. Тато мав крутий норов і хотів бачити сина помічником, сподіваючись, що той матиме успіх у торговельних справах. І, либонь, домігся б свого, якби... не мати та не дідусь. Анна Шмідт, у дівоцтві Ерглс,— латишка. Лагідна й скромна, грала на фортепіано, тож удома часто лунала музика. До цього призвичаювала й дітей, у тому числі Отто. Всіляко сприяла їхньому всебічному розвиткові. Згодом Отто Юлійович писав, що «початкову освіту здобув удома». Хоча син не став професіоналом, любов до музики проніс крізь усе життя. Цікавість до всього зберіг, ще з дитячих літ виявивши неабиякі здібності до науки. У родині це помітили, тож на сімейній раді, за наполяганням діда, вирішили віддати хлопчика до гімназії.
Київський період родини Шмідтів розпочався 1907 року. Батько мав папірню на вулиці Великій Васильківській. Отто став учнем знаменитої Другої класичної гімназії на Бібіковському бульварі (нині — бульвар Тараса Шевченка, 18). Було йому уже 16.
Як свідчить старший науковий співробітник Державного архіву Києва Сергій Карамаш, родина Шмідтів оселилася на Татарці, одному з мальовничих куточків Лук’янівки, на вулиці Верхньо-Юрківській (нині — Отто Шмідта), у 34-му номері. Як свідчать архівні документи, на побудову власного житла батько взяв кредит — 75 тисяч рублів. Будинок був величенький, лише печей шість, які обігрівали дві квартири по три кімнати з передпокоями. Дах критий залізом, підлоги дерев’яні, фарбовані, всі кімнати обклеєні шпалерами. Два флігелі, сараї, а головне — великий фруктовий сад, де росли яблуні, вишні, абрикоси, сливи, кущі порічки, аґруса, малини. У саду й світлиці за самоваром часто збиралася молодь, адже сини та доньки Шмідтів росли товариськими. Особливо цим вирізнявся Отто. Оселя була застрахована на 5 200 рублів. Власне, тоді лихо її не спіткало, пережила революцію, громадянську та Велику Вітчизняну війни. Попри охоронний знак і намір створити там музей Отто Юлійовича Шмідта, будинок знесли 1990 року, бульдозером зрівняли із землею родинне гніздо всесвітньо відомого вченого й громадського діяча. Бачте, Інститут автоматики прагнув розширити свої володіння за рахунок історичної пам’яті.
Але то було потім. Поки що Отто закінчив престижну гімназію із золотою медаллю, став студентом Імператорського університету Святого Володимира. Відпустив вуса й одягнув темно-зелену студентську шинель. Тоді ж складає план самоосвіти, прагнучи спрямувати зусилля в бік математичних наук. До самостійної праці йому було не звикати, бо ще гімназистом самотужки опановував європейські, латинь та давньогрецьку мови, поза програмою вивчав англійську й італійську. Не забув і про бібліотеку, театр, концерти, музеї, виставки. Та коли проаналізував свій план, побачив, що для цього йому потрібно аж... тисячу років. Навчився цінувати кожну хвилину. Читав усюди, коли траплялася вільна хвилинка. Вже тяжко хворий у шістдесят чотири роки констатував із гіркотою, що не вдалося цілковито реалізувати задум: «Довелося багато залишити, а чимало й доповнити...» І це попри всі здобутки.
Учень знаменитого математика Дмитра Граве захистив магістерську дисертацію на тему «Абстрактна теорія груп», за яку одержав золоту медаль. Працю було опубліковано 1913-го. А мав він тоді лише двадцять два роки. Талановитого випускника залишили в університеті: приват-доцента готували до звання професора.
Від народження хлопчина був хворобливий. Лікарі навіть застерігали, що може занедужати на невиліковний на той час туберкульоз. Радили більше бувати на свіжому повітрі. Отож під час канікул юнак мандрував на велосипеді селами. Та й на заняття намагався ходити пішки, хоча це неблизький шлях — від Татарки до Володимирської. Після одруження з Вірою Яницькою жили на Львівській, 42 і на Трьохсвятительській, 9. Проте щоразу з друзями відвідував батьківську оселю.
Під час Першої світової війни Шмідт із молодою дружиною потрапляє до Саратова, куди частково евакуювали університет. Після повернення до холодного й голодного Києва він розробляє карткову систему забезпечення городян продовольством, а також гасом. На посаді заступника начальника відділу карткової системи приват-доцент працював понад три місяці. У Київській міській продовольчій управі трудився і його батько. Контролювали роботу млинів, пекарень, хлібних магазинів, аби запобігти голоду в місті.
Улітку 1917-го Отто Юлійович поїхав до Петрограда як делегат з’їзду в справах вищої школи від Київського університету. Назавжди. Власне, він повертатиметься в місто своєї юності як гість. Є відомості, що після революції приїде до Києва, щоб забрати свою бібліотеку. Знаменитого полярника зустрічатимуть у столиці України 1934 р. на урочистостях на честь героїв-челюскінців. Відвідає він батька й відразу після Другої світової війни. Помер Отто Шмідт 1956 року, трохи не доживши до 65-ти.
Юліус (перейменований на Юлія) Фрідріхович Шмідт, батько героя, залишиться в Києві. У скрутні пореволюційні роки здаватиме кімнати у власному будинку, спорудженому для великого сімейства. Є відомості, що літнього чоловіка зачепило й так зване ущільнення, коли трудовий люд тіснив «буржуїв». За даними Сергія Карамаша, в одній з квартир жила швачка Волощенко, а ще одну займав перукар Соболєв, навіть власну цирульню відкрив у часи НЕПу. Помре Юлій Фрідріхович 1945-го, переживши дружину майже на чотири десятиліття. Побачить славу знаменитого сина. Поховають його поруч із вірною дружиною на Лук’янівському кладовищі. Довгий час вважатиметься, що могила не збереглася. Проте стараннями згадуваного Сергія Карамаша й працівників Лук’янівського історико-меморіального заповідника поховання батьків Героя Радянського Союзу, академіка АН СРСР і АН УРСР, організатора освоєння Північного морського шляху, енциклопедиста Отто Шмідта ідентифіковано. На хрестах установлено лабрадоритові таблички. У 2001-му на могилках дідуся та бабусі побував й син Отто Шмідта — Сігурд Шмідт. Живе він у Москві. Академік РАН, керівник Археографічної комісії Росії.
* * *
Ще 1985 року дирекція Інституту фізики землі імені Отто Шмідта звернулася до Київського міськвиконкому з проханням про збереження будинку видатного вченого. Йшлося також про створення музею його імені. Та оселі вже немає, хоча залишилась вся документація й відновити дім, де відбувалося становлення геніального вченого, неважко. В архівах збереглися матеріали про родину Шмідтів. Урешті-решт залишилася могила батьків. Тому на часі допомогти облаштувати місце поховання тих, хто дав життя людині, на чию честь названо мис на березі Північно-Східної Азії, на виході з протоки Лонга до Чукотського моря, один із островів Північної Землі, рівнину в східній Антарктиді, кратери на Марсі та Місяці. Про кого написано романи, п’єси, поеми...
До слова, як повідомила заступник директора Лук’янівського меморіального заповідника Любов Стенник, вони подали клопотання про те, щоб могили батьків Отто Шмідта взяли під державну охорону.

Віра КУЛЬОВА
також у паперовій версії читайте:

• ТАЄМНИЦІ СОФРОНІВСЬКОЇ ПУСТИНІ

назад »»»