ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ПРОБЛЕМИ РОСІЙСЬКО- БІЛОРУСЬКОГО СОЮЗУ
У Мінську відбулися переговори білоруського і російського президентів — Олександра Лукашенка та Дмитра Медвєдєва.

Це була перша російсько-білоруська зустріч на вищому рівні після зміни господаря Кремля. Приводом для неї стала чергова річниця початку Великої Вітчизняної війни. Оскільки спільних ціннісних символів російсько-білоруського союзу після обмеження риторики слов'янського союзу стає дедалі менше, звернення до спільної пам'яті є невипадковим. Тим більше, що період президентства Володимира Путіна позначився справжньою кризою в процесі оформлення російсько-білоруського міждержавного союзу.
Нагадаємо, що його сформовано 1996 року з ініціативи тодішнього російського президента Бориса Єльцина та його білоруського колеги Олександра Лукашенка. Однак уже за першого президентського терміну Володимира Путіна російські прагматики підрахували прибутки та збитки від «стратегічного» союзу та дійшли висновку про більші переваги білорусів. Насамперед, Білорусь отримала надійний російський ринок збуту для своїх товарів та енергетичні носії за внутрішніми російськими цінами. Власне, це й стало основним підґрунтям білоруського «економічного дива». Водночас Олександр Лукашенко послідовно обмежував вплив російського олігархічного капіталу на білоруську економіку. Особливо путінських радників обурили пропозиції білоруської сторони щодо рівноправного становища Білорусі в союзі. На думку кремлівських стратегів, шість білоруських областей не можуть бути прирівняні до 89 російських суб'єктів федерації. Тому Мінську запропонували інтегруватися на засадах російської провінції. Зрозуміло, що для Олександра Лукашенка краще бути першою особою в незалежній державі, ніж російським губернатором. Власне, політика «батьки», який використовував усі переваги економічної співпраці з Росією, відстоюючи суверенітет свого авторитарного режиму, знайшла певну підтримку серед опортуністів в білоруській національній опозиції. Вони побачили в Олександрові Лукашенкові чи не єдиного гаранта незалежності Білорусі (хай і не суто «білоруської Білорусі»).
Піком протистояння на лінії Лукашенко — Путін стали події грудня 2004 року, коли російський «Газпром» влаштував першу «газову війну». Завдяки силовому тиску концерн перехопив в Олександра Лукашенка значну частку власності підприємства «Білтрансгаз». Риторика щодо «братської дружби» розвіялася під впливом прози ринкової економіки. Такого ж фіаско зазнав проект запровадження у Білорусі в обіг російського рубля. Таким чином, міркуванням, які заважають російським стратегам відмовитися від «російсько-білоруського союзу», притаманний геополітичний характер, оскільки Білорусь залишається стратегічно важливим «коридором» для російських товарів у Європу. Не менше значення для російської обороноздатності мають контракти з білоруськими підприємствами та розміщення на території Білорусі російських військових баз. Саме цей козир Лукашенко намагався розіграти під час першої зустрічі з Дмитром Медвєдєвим. Останній поки що взяв перерву для осмислення перспектив відносин з Білорусією. Росія не визначилася в головному: як повестися з Лукашенком. Він намагається маневрувати, шукаючи примирення з Європою. Однак тенденції внутрішньополітичного життя Білорусі не залишають ілюзій щодо можливості демократизації в недалекому майбутньому.
Жорсткішою стала політика білоруської влади стосовно Інтернету. Опозиція пов'язує посилення контролю за інформацією із запланованими на вересень парламентськими виборами. На них має пролунати попередня відповідь на запитання про політичні перспективи президента Лукашенка. Деякі опозиціонери вважають, що він намагатиметься грати на білоруських національних почуттях, аби захистити свій режим від російського втручання та будь-що втримати владу в своїх руках. Символічно, що напередодні візиту Дмитра Медвєдєва стало відомо, що Олександр Лукашенко офіційно запросив Папу Римського Бенедикта ХVІ відвідати білоруських католиків, серед яких переважають етнічні поляки.
також у паперовій версії читайте:

• СТАРТ ПЕРЕГОВОРІВ РФ З ЄВРОСОЮЗОМ
• «БІЛА КНИГА» НІКОЛЯ САРКОЗІ
• ЗІМБАБВІЙСЬКА ПОЛІТИЧНА ХВОРОБА

назад »»»