ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСОБИСТІСТЬ
МАРІЯ КЮРІ:«ЛЮДСТВУ ПОТРІБНІ МРІЙНИКИ»
Жінка-вчений. Нині такий факт не дивує, адже живемо у ХХІ ст. А в ті часи, коли невідомі сторінки науки відкривала Марія Склодовська-Кюрі (1867–1934), вона багато в чому була першою. Жодна жінка-вчений минулого століття не була такою популярною у світі як видатний фізик, хімік Марія Кюрі — двічі лауреат Нобелівської премії (ніхто не отримував двічі цієї високої нагороди!), почесний член 106 наукових установ, академій, у тому числі АН СРСР. Разом зі своїм чоловіком П’єром Кюрі вона відкрила еру вивчення та використання атомної енергії.

Прокладати шлях завжди важко. Вчений-першопроходець, збагативши людство новими знаннями, до того ж, несе тягар відповідальності за своє відкриття, отже, має бути високоморальною людиною. Такою була Кюрі, чия особистість незмінно викликала повагу і захоплення. Її життя — приклад самовідданого, безкорисливого служіння науці. Через багаторічну роботу з радіоактивними речовинами Марія померла від променевої хвороби. Проте було б помилкою ототожнювати її з жертвою. Вона досліджувала феномен радіоактивності, відкрила і все життя вивчала нові радіоактивні елементи, тож не помилялась щодо їхніх властивостей. Для видатної вченої фізика була покликанням, а проблеми радіоактивності — свідомо обраним напрямом наукового пошуку.

Моральність — спосіб життя
У родині Склодовських нікого спеціально не виховували. Батько закінчив Петербурзький університет, повернувся до Варшави і викладав фізику та математику. Мати утримувала жіночий пансіон, де навчалися дівчатка із поважних родин. П’ятеро їхніх дітей жили в гармонійній атмосфері доброзичливості, довіри і любові одне до одного. Взаємовиручка знадобилася вже в юні роки — діти рано втратили матір. Батькові було важко утримувати родину, але їхнє навчання залишалось головним. Марія, закінчивши із золотою медаллю гімназію, почала давати уроки. 16-річна дівчина зіткнулася з труднощами і приниженням: вередливі або ледачі учні, їхні батьки, які забувають вчасно сплатити за уроки. Та коли батько із занепокоєнням сказав, що став ярмом для дітей, Марія запевнила: «Ми молоді, міцні». Наймолодша в родині, вона відчуває відповідальність за майбутнє сестер і брата. Найбільше дівчину турбує доля старшої сестри. Броня взяла на себе всі домашні справи, але не полишала своєї мрії: отримати медичну освіту в Парижі. Марія знаходить рішення. Роками вона працює гувернанткою у найвіддаленіших куточках Польщі, а гроші відсилає сестрі, яка вчиться в Парижі.
Із листів Марії: «Тут я краще зрозуміла, який він, рід людський. Я дізналася, що не можна мати справу з людьми, зіпсованими власним багатством».
Водночас Марія намагається зібрати кошти для власного подальшого навчання: «Я мріяла про Париж, як про спокуту, проте давно розпрощалася з надією поїхати туди. З іншого боку, у мене розривається серце, коли подумаю про свої втрачені здібності, адже вони чогось варті». Згодом старша сестра допоможе їй стати студенткою Сорбонни.

Смак дослідницької роботи
Уперше поріг хімічної лабораторії Марія Склодовська переступила у Варшаві — невелике приміщення, де юні поляки здобували наукові знання.
Сторінки щоденника: «Я мала обмаль часу для роботи в лабораторії, могла ходити туди вечорами або в неділю і залишалася там наодинці. Намагалась проводити досліди, описані в підручниках фізики та хімії, інколи отримувала неочікувані результати. Час від часу мене підбадьорював хоча б невеликий успіх, в інших випадках я була у відчаї від невдач унаслідок власної недосвідченості. Загалом, усвідомивши на гіркому досвіді, що успіх у цих галузях науки досягається нешвидко і нелегко, я розвинула у собі любов до експериментальних досліджень».
Час минає. Марія, тепер її частіше називають Марі, щаслива тим, що вона стала студенткою факультету природознавства Сорбонни — найкращого університету Франції. Дівчина цілковито присвячує себе навчанню. З великої кількості лекцій на свої мізерні кошти обирає найцікавіші: оволодіває курсом математики, фізики, хімії, експериментальної техніки. Чимало часу проводить у фізичній лабораторії. Працює в халаті з грубої тканини, завжди стоячи, жодних розмов. Любов до атмосфери зосередженості, тиші в лабораторії Марія збереже на все життя. Виявивши неабиякі здібності та величезну працездатність, М. Склодовська отримала відразу два дипломи: з фізики і математики.
Із листів: «Життя нікому з нас не дається легко. Потрібно мати наполегливість, а головне — впевненість у собі».

Марія і П’єр
Кохання і шлюб не входили в програму життя Марії. Вона вибудувала для себе власний світ, у якому визнавалася лише одна пристрасть — наука. Вона ніби зберігала себе саме для П’єра Кюрі, який до їхнього знайомства писав: «Жінки значно більше нас люблять життя заради життя, розумово обдаровані жінки — рідкість. Тому якщо ми, захопившись якимось містичним коханням, хочемо піти новим незвичним шляхом, який віддаляє нас від людства, нам доведеться боротися з жінками». Талановитий учений, мало відомий у Франції, але високо оцінений в інших країнах світу, не уявляв тоді, що саме жінка стане його найвірнішим, найвідданішим і найдорожчим супутником життя, а значить і наукової творчості.
Зі спогадів Марії Склодовської-Кюрі: «Коли я увійшла, П’єр Кюрі стояв у проломі скляних дверей, що виходили на балкон. Він мені видався молодим, хоча на той час йому виповнилося 35. Мене вразив вираз його ясних очей. Простота, серйозна і водночас юна усмішка викликали абсолютну довіру. Між нами зав’язалася розмова, котра швидко перетворилася на дружню бесіду: він займався такими науковими питаннями, з приводу яких мені цікаво було знати його думку».
Невдовзі в листі до Марі П’єр пише: «Як чудово було б те, у що я не наважуюсь вірити, а саме провести наше життя одне біля одного, зачарованими нашими мріями: нашою загальнолюдською мрією і нашою науковою метою».

Утілення спільної мрії
1896 року французький фізик Анрі Бекерель відкрив, що уранова руда здатна до випромінювання. Винятковою була не лише природа такого явища, а і те, що воно відбувалось безперервно. Водночас уранова руда не зазнавала жодних змін. Невже відкрито нове невичерпне джерело енергії?! Це питання стало темою дисертації молодої дослідниці Марії Склодовської-Кюрі, яка тільки-но блискуче закінчила Сорбонну, всупереч усім існуючим на той час забобонам щодо навчання жінок у вищих навчальних закладах. Власними руками вона перебрала вісім тонн (!) уранової руди, перевірила всі мінерали з колекції Сорбонни.
Вивченням «променів Бекереля» Марія і П’єр займались все життя. Марія запропонувала термін «радіоактивність», тобто здатність випромінювати. П’єр уважно стежив за ходом роботи, допомагав порадами. Щоразу, як тільки масштабність завдання вимагала співпраці, відомий фізик П’єр Кюрі ставав поруч з іншим фізиком — супутницею його життя Марією Кюрі. Враховуючи важливість отриманих Марією результатів, П’єр припинив власні дослідження і приєднався до дружини. Тепер разом вони працюватимуть до кінця його життя, котре трагічно обірвалося 1906 р. через нещасний випадок. Ще 1898 р. подружжя Кюрі, досліджуючи уранову руду, виділило нові хімічні елементи: полоній і радій, радіоактивність яких значно вища від урану. Повністю усвідомлюючи небезпечність відкритих елементів, мадам Кюрі занотовує у щоденнику: «Досліджуючи сильно радіоактивні речовини, необхідно вживати особливо ретельні застережні заходи. Різні предмети, які використовуються в хімічній лабораторії, а також потрібні для фізичних експериментів, самі швидко стають радіоактивними. Повітря в кімнаті, пил, одяг теж стають радіоактивними. Повітря перетворюється на провідник електрики. В тій лабораторії, де ми працюємо, ця напасть набула такої гостроти, що ми не в змозі мати жодного ізольованого апарату». Через 60 років після відкриття радію робочі зошити П’єра і Марії Кюрі залишались джерелом радіоактивного випромінювання. Їхні сторінки зберегли чіткі відбитки пальців, які тримали ці записи.
Виявилось, що радіоактивні елементи ще й виділяють тепло. Це відкриття мало несподівані наслідки. П’єр Кюрі довів, що теплове випромінювання прямо пропорційно кількості атомів, які розпадаються, і часу. Він установив, що 1 г радію доводить до кипіння 1 г води за 45 хвилин. «Ось воно, світло майбутнього!» — вигукнув він, закінчивши експеримент.
Працювати в лабораторії для подружжя Кюрі було необхідніше, ніж їсти або спати. Відкриття світового значення народжувалися в умовах, далеких від комфорту. Мрія П’єра про власну лабораторію не була реалізована за його життя. Подружжя власноруч пристосувало для роботи покинутий сарай зі скляним дахом, який протікав під час дощу, асфальтом замість підлоги і жалюгідним умеблюванням — кількома старенькими столами, шкільною дошкою, залізною пічкою із заржавілою трубою. Згодом Марія писала: «Відкриття радію було зроблене в умовах, які не забезпечують успіху, а сарай, де відбулася ця подія, виявився овіяним чарівною легендою. Та цей романтичний елемент не приніс користі: він тільки виснажив нас і затримав просування роботи. За кращих умов усі наші дослідження за перші п’ять років можна було б звести до двох років і зменшити їхню напруженість».

«Маючи визначні заслуги і велику скромність, можна довго залишатися невідомим»
(Монтень)
Саме це сталося з Марією Кюрі. 1910 року під тиском колег-учених, уже маючи першу Нобелівську премію і численні нагороди інших країн, вона подає свою кандидатуру до Академії наук Франції. На виборах їй не вистачає одного голоса. Перемагає думка: жінки не можуть бути членами Академії... Ганебну помилку Франції виправляли інші країни — наступного року Академія наук у Стокгольмі, відзначаючи блискучі успіхи мадам Кюрі вже після смерті її чоловіка, присуджує їй другу Нобелівську премію.
Усе життя Марія тяжко працювала, щоб мати змогу займатися улюбленою справою. Викладала, бо змушували нестатки. Після смерті чоловіка постійно переймалася фінансовими проблемами, щоб дати належне виховання та освіту двом своїм донькам, яких надзвичайно любила. Водночас М. Кюрі не раз могла стати заможною людиною. Завадила висока моральність. Вперше така можливість з’явилася після того, як Марія відкрила новий радіоактивний елемент радій, виділила його в чистому вигляді й розробила технологію промислового виробництва. Стали відомими лікувальні властивості радію і ним зацікавились у світі. Проте без знання очищення уранової руди і виділення з неї власне радіоактивного елементу зрушити з місця справу було неможливо. Невдовзі подружжя Кюрі отримало листа зі США. Йшлося про відкриття там заводу із видобутку радію. Американці просили надати їм потрібну інформацію. У автора відкриття був вибір: надати у всіх подробицях опис власних багаторічних досліджень або запатентувати методику, закріпивши власні права на промислову технологію отримання радію в усьому світі. Такий патент став би скарбом для родини Кюрі, дозволив би мати ідеальні умови для роботи. Рішення було одностайним: це суперечить духу науки, так чинити не можна. Зі щоденника Марії: «Ми не взяли ніякого патенту і, нічого не приховуючи, оприлюднили результати наших досліджень, а також методи виділення чистого радію. Усім зацікавленим особам ми надавали необхідні роз’яснення». «Більшість моїх друзів стверджують, і небезпідставно, що коли б П’єр Кюрі й я узаконили наші права, ми отримали б кошти, достатні для того, щоб самим створити хороший Інститут радію, а не упиратися в різні перешкоди, які лягали тяжким ярмом на нас обох, а тепер лежать на мені. Попри все, я гадаю, що ми мали рацію».
Подолавши усі перешкоди, Марія Кюрі таки створила Інститут радію, він розмістився у Парижі на вулиці П’єра Кюрі. Як згадувала ця мужня жінка, йти вперед допомагали слова іншого великого вченого — Луї Пастера: «Якщо завоювання на користь людства хвилюють вашу душу, якщо вас вражають дивовижні досягнення науки, якщо участь вашої батьківщини в розквіті цих чудес пробуджує у вас почуття змагання, то, заклинаю вас, пройміться цікавістю до тих священних обителей, які мають виразну назву — лабораторії. Вимагайте, щоб множили їхнє число. Це храми майбутнього багатства і добробуту. В них людство стає величнішим, набуває сили, робиться кращим. Там воно вчиться читати твори природи, творити заради прогресу і загальної гармонії, тоді як власні діяння людства часто відбуваються під впливом варварства, фанатизму, руйнівного інстинкту».
Щойно втративши коханого чоловіка, видатного фізика, незамінного колегу і друга, Марія Кюрі могла стати однією з найбагатших жінок світу, оскільки володіла 1 г чистого радію, виділеним власноруч разом із П’єром і оціненим у понад мільйон франків золотом. Вона знову не використовує таку можливість і дарує цей радій лабораторії, в якій працює: «Радій не повинен нікого збагачувати. Це — елемент. Він належить усьому світові». За її життєвими принципами, якщо бути бідним неприємно, то бути багатим непотрібно і образливо для інших. Те, що її діти зароблятимуть власними силами, для Марії Кюрі є природним.
Наприкінці життя видатна вчена, лауреат двох Нобелівських премій (з фізики — 1903, хімії — 1911) і чудова людина Марія Склодовська-Кюрі записала в автобіографічних нотатках рядки, котрі можна вважати заповітом для нащадків і які вкрай актуальні для сучасників: «Людству, безперечно, потрібні ділові люди, які здобувають максимум від своєї праці й, пам’ятаючи про спільні інтереси, отримують власний зиск. Проте людству необхідні також мрійники, для яких безкорисливе служіння певній справі є настільки захопливим, що для них немислимо перейматися особистими матеріальними благами. Правильно організоване суспільство має забезпечити таким працівникам усі засоби для здійснення їхньої роботи і надати їм можливість вільно віддаватися науковому дослідженню».
1922 року члени Медичної академії Франції, вважаючи за честь прийняти Марію Кюрі до своїх лав, звернулися до неї з посланням: «Ми вітаємо у Вашій особі великого вченого і мужню жінку, що присвятила своє життя безкорисливій науковій праці, патріотку, яка і під час війни, і в мирний час завжди робила більше, ніж цього вимагав обов’язок. Ви справляєте благотворний моральний вплив своїм прикладом і славою власного імені. Ми вдячні Вам за це. Ми пишаємось Вашим перебуванням серед нас. Ви — перша французька жінка, котра стала академіком, та хіба була інша, гідна того ж?».

Віра ШМИГОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»