ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ОРФЕЙ І ЕВРІДІКА В НОВИХ УМОВАХ
Зворушливу давньогрецьку історію кохання Орфея та Еврідіки вирішили розповісти глядачам наприкінці сезону актори одного з найбільш самобутніх київських театрів — «Золоті ворота». Вони зробили це за допомогою п’єси одного з найкращих драматургів ХХ ст. Жана Ануя «Еврідіка».

Як відомо, драматургічні твори Ануя, створені за мотивами античних сюжетів, аж ніяк не є їхніми переказами, навпаки, ці п’єси, зберігаючи змістову суть першоджерел, позначені авторською індивідуальністю французького письменника. В його інтерпретаціях стародавні міфи збагачуються новими, суголосними іншому часові сюжетними лініями, в них з’являються нові герої, події й певні підтексти.
Саме так вирішили і п’єсу «Еврідіка» автор, театр «Золоті ворота», режисер-постановник вистави, заслужений діяч мистецтв України Валерій Пацунов. Перед початком спектаклю у малій залі Київського академічного театру ляльок звучала класика французького шансону — записи Едіт Піаф і Мірей Матьє. Вони поступово вводили глядачів у атмосферу дійства, натякали, що їм належить повернутися у не таке вже далеке минуле.
Коли публіка морально підготувалася, раптово зникло світло й ми поринули у радощі й негаразди французької богеми минулого століття. Перед нашими очима проминає життя акторів мандрівного провінційного театру (серед яких — Еврідіка) та вуличних музикантів — молодого Орфея і його літнього батька. Довгі й надто короткі сукні, чудернацькі костюми й перуки, інколи гіпертрофований грим, різна пластика — від повільної, вишуканої до ритмічної, під музику запальної латиноамериканської румби (балетмейстер — Алла Рубіна) утворюють зовнішній бік цього театрального видовища.
А його внутрішнім наповненням є душевні перипетії, які переживають герої вистави. Вони також неоднорідні — від кохання в усіх можливих його проявах до приземлених цинізму, вульгарності, розрахунку... Жартівливе й серйозне, скороминуще і вічне увесь час ходять поруч упродовж сценічної дії.
Історія зародження Любові, що як стріла Амура раптово влучає в серце Орфея й Еврідіки, її розвиток, кульмінаційний момент стають об’єктами прискіпливого дослідження драматурга. З міфу знаємо лише про те, що персонажі так сильно кохали одне одного, що після смерті Еврідіки Орфей не зміг пережити самотності й благав богів повернути йому Еврідіку. І так далі... Фінал, як відомо, трагічний. Жан Ануй деталізує життя і смерть, своєю версією подій допомагає нам осмислити їх, відповісти на безліч «чому?»
Якщо взяти до уваги те, що й постановча група «Золотих воріт» теж зробила внесок в осучаснене трактування античного шедевру, багато недоговореного в ньому набуло реальних обрисів. Наприклад, персона матері Еврідіки — немолодої, але сповненої «вогню» жінки, котра знає життя й радить доньці не закохуватись у «непутящу» творчу людину. Та й батько Орфея в принципі дотримується тієї ж думки. Постають і конкуренти Орфея — актор Матіас і театральний імпресаріо, якому через обставини ніяк не може відмовити Еврідіка. От і зазнає кохання перших ударів. Та чи руйнується? Питання філософське. Адже чоловік у чорному, який приходить до Орфея (після загибелі Еврідіки у катастрофі) з потойбічного царства Аїд, говорить невтішному юнакові, можливо, пророчі слова: «Життя не зберегло б тобі Еврідіку. Одного дня ти відчув би себе самотнім поряд із нею, живою. Тепер Еврідіка завжди чекатиме на тебе — вічно юна й чиста».
також у паперовій версії читайте:

• «СВЕТ ЛЮБВИ В ПАЛИТРЕ СУДЕБ»
• У «КРАЇНІ МРІЙ» ОСЕЛИЛАСЯ ПОЕЗІЯ

назад »»»