ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ТИСЯЧОЛІТНІЙ СОФІЙСЬКИЙ СОБОР: ФАКТИ І ЛЕГЕНДИ
«Софійський собор у Києві було споруджений у добу найвищого соціально-економічного й культурного піднесення та військової могутності Київської держави. Головний храм держави — собор Святої Софії, Премудрості Божої — являє собою найяскравіше втілення творчої енергії народу, його зміцнілої самосвідомості, які вповні виявилися в архітектурі, мистецтві та літературі того часу», — пише історик мистецтва Г. Логвин.

Здавалося б, храм, що стоїть уже десяте століття в центрі Києва, в усіх на очах, не може таїти в собі ніяких загадок. Тим паче важко приховати щось від учених. Але, виявляється, це не так. Києво-Софійський собор доніс до нашого часу не одну загадку. На якісь з них знайдуть відповідь у наш час, а якісь залишаться на майбутнє. Очевидно, така доля мало не всіх визначних пам’яток старовини.

1.
Традиція сакрального будівництва в Києві на час спорудження Софійського собору налічувала століття. Спочатку то були язичницькі капища, потім — величні християнські храми. Згідно з дослідженнями Г. Логвина, ще за часів князя Аскольда (Оскольда), а саме після його повернення з походу на Візантію в 860 році, була збудована церква святого Іллі, а пізніше, у 882-му, на могилі Аскольда — церква Святого Миколая. Нарешті, в 952 році, за княгині Ольги збудували храм святої Софії — пізніше однойменний храм спорудив її правнук. Це — перші християнські церкви Києва (усі вони не збереглися). Звісно, названі дати можуть викликати серед науковців певні дискусії, але зрозуміло одне: столиця Київської Русі була визначним центром монументального будівництва, зокрема й храмового. «Якими були найдавніші християнські храми слов’ян, важко сказати. Але з певністю можна стверджувати, що, виникнувши, храм мусив далі розвиватися й адаптуватися до місцевих умов, потреб та естетичних уподобань. Християнська символіка суттєво вплинула на планово-просторову структуру храмів», — пише Г. Логвин.
Традиція побудови храмів, які називали іменем Софії (у перекладі з давньогрецької — мудрості, яка в християнській системі цінностей тлумачиться передусім як Премудрість Божа), була досить поширеною. Найвідомішим храмом, який носив це ім’я, був збудований іще в VI ст. собор Святої Софії в Константинополі (Царгороді), столиці Візантійської імперії — держави, котру князі Київської Русі тривалий час вважали зразком і джерелом християнських традицій та звичаїв. Прийняття нової віри саме з Візантії не могло обійтися без подальшого впливу цієї держави на Київську Русь, зокрема в галузі архітектури й мистецтва. Однак вчені слушно зауважують, що це зовсім не було копіюванням візантійських зразків: коли навіть той чи інший храм будували переважно іноземні майстри, то все одно вони брали до уваги передусім здобутки місцевих будівничих, зокрема київські прославилися тим, що, розвиваючи власні досягнення та збагачуючись досвідом сусідів, витворили цілком оригінальний, неповторний феномен, ім’я якому — архітектура княжого Києва.
Важливим відкриттям дослідників історії архітектури й мистецтва Київської Русі є те, що Софійський собор у Києві почали будувати не в 1037 році, як вважалося раніше, а ще в 1017 році. Отже, скоро храму виповниться ціле тисячоліття. Головний доказ на користь більшої давності собору — виявлений у ньому напис, який датується 1031 або 1032 роком. Цікавим є припущення, що Софійський собор Ярослава Мудрого був споруджений на фундаменті Софійського собору княгині Ольги, котрий згорів у 1017 році.
Про участь візантійських майстрів у зведенні Києво-Софійського собору писано не раз. Набагато менш дослідженим є зв’язок храму з кавказькою архітектурою, зокрема з абхазькою. Звернімося до стародавньої легенди.

2.
...Розповідають, що коли абхазький цар Леон надумав збудувати собор біля селища Очамчире, де зливаються в один потік річки Моква і Дваб, він скликав звідусіль найкращих майстрів і кожному пообіцяв незчисленні багатства. Цар хотів, щоб цей собор вирізнявся своєю величчю з-поміж решти, тож будівничі не наважувалися взятися до справи, слушно побоюючись царського гніву в разі невиконання завдання. Лише один архітектор погодився втілити задум царя. Минав час, і храм почав здійматись увись. Люди не могли намилуватися ним — таким він був красивим і струнким, що здавалося, наче його складають не з каменю, а з теплих вітрів, пряних ароматів і морської піни. Склепіння вкрили золотом, на верхівці поставили небаченої краси хрест. Вгору піднявся сам цар, але спустився похмурий і сказав майстрові: «Не виконав ти головної моєї умови — не видно звідси всіх абхазьких церков, отже, не такий величний цей храм, як я хотів». Майстер, не повіривши цареві, поліз на саму верхівку, щоб перевірити, але тільки він досяг маківки — цар наказав прибрати драбину, бо не хотів, щоб десь іще на землі були храми, красою й величчю подібні до Моквського собору. Майстер помер на верхівці від голоду, а створений ним храм досі височить і прикрашає собою землю. Таким є давній переказ.
А про що свідчать історичні факти? Моквський собор був збудований у 968 році. Він був місцем перебування єпископа, усипальницею царів і князів Абхазії (тут був похований і цар Леон ІІІ, з ініціативи якого звели собор). Стіни храму прикрашав незвичайний фресковий живопис. Причаровував увагу мармуровий іконостас з колонами, майстерно були виконані різьблені карнизи. У центрі мармурової підлоги було викладене червоне коло й візерунок у вигляді променів, що розходяться. Собор нерідко зазнавав різноманітних руйнувань, його не раз ремонтували, оновлювали. Незважаючи ні на що, п’ятинавний односклепінчастий храм стоїть до нашого часу. Легенда про його незвичайне спорудження живе досі. Можна додати, що відомі й інші подібні легенди (одна стосується будівництва при Івані Грозному храму Покрова на Рові, або, як його частіше називають, храму Василія Блаженного, інша легенда зафіксована в румунській баладі «Майстер Маноле»). Події, що лежать в основі таких легенд (якщо такі події справді мали місце), можна вважати різновидом так званої «будівельної жертви»: людина добровільно чи примусово офірує своє життя заради міцності новозбудованого храму, фортеці чи міста. На щастя, такі жорстокі звичаї давно відійшли в далеке минуле.
У 1968 році дослідник історії будівництва К. Афанасьєв опублікував працю «Собор у Мокві й архітектура Київської Русі», де були висловлені аргументи на користь надзвичайно цікавого для українських архітектурознавців припущення: Моквський собор міг бути зразком (або, точніше, одним з можливих зразків) для будівничих, які створювали Софійський собор у Києві. Абхазький храм міг справити вплив, як припускають, і на архітектуру Спасо-Преображенського собору в Чернігові. Детальне дослідження цих питань — в перспективі.
Маємо, таким чином, усі підстави приєднатися до високих слів академіка Г. Логвина: собор Святої Софії в Києві — «видатний твір будівельного й мистецького генія Руси-України». Всебічне дослідження цієї пам’ятки — завдання вчених, а дбайливе ставлення, охорона, збереження для багатьох поколінь нащадків — місія всього народу.

Юрій МОСЕНКІС, професор
також у паперовій версії читайте:

• СТІНИ ПАМ’ЯТАЮТЬ...

назад »»»