ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
СУДОВА РЕФОРМА: ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ
Судово-правова реформа була однією з перших, котру збиралася провести Україна відтоді, коли постала як незалежна держава. Ще 1992 року Верховна Рада схвалила концепцію цих змін. А 2001-го відбулася так звана мала судова реформа. Однак цього виявилося недостатньо.

ПРОДОВЖЕННЯ ПРОЦЕСУ, РОЗПОЧАТОГО 1992 РОКУ, МАЄ НАБЛИЗИТИ СУД ДО ПОТРЕБ ГРОМАДЯН
Діяльність судів є незадовільною — на це неодноразово звертав увагу глава держави. Виникла потреба в новій реформі. Про деякі її аспекти розповів директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, академік Юрій Шемшученко.

Великий лабіринт
— У чому сутність майбутньої судово-правової реформи?
— Можна сказати, що майбутня судово-правова реформа є продовженням роботи, розпочатої 1992 року. Проте змінилися деякі акценти. Головна проблема зараз полягає в тому, щоб наблизити наш суд до потреб громадян. У Європі одним із головних принципів судової діяльності є доступ громадян до суду, що зафіксовано як у національному законодавстві, так і міжнародних актах. Наша судова система — це великий лабіринт. Принцип подвійної касації (якого ніде в світі, крім нас, немає) перевантажує суди і не дає позитивного ефекту. Отже, слід продовжити реформу, щоб громадянин міг швидше знайти захист своїх порушених інтересів.
— Юрію Сергійовичу, чому не можна, вивчивши зарубіжний досвід, обрати найоптимальнішу модель системи? Це було б дешевше, швидше, ефективніше, і в суспільстві не виникало б розчарування через те, що про необхідність реформи чимало сказано, але мало зроблено.
— Досвід розвинутих країн у цьому сенсі у нас вивчають і частково переймають. Та механічно створити судову систему за зразком якоїсь однієї держави практично неможливо. Адже у нас свої історичні традиції, свій менталітет, своя правова культура і свідомість. Візьмемо, наприклад, США. Там функціонує єдина система загальних судів на чолі з Верховним судом, навіть функції Конституційного суду виконує Верховний суд США. Але у нас ця система, як зразок, не сприймається.
Інший приклад із судової системи Німеччини. Звідти ми запозичили спеціалізовані суди (господарські, адміністративні). Але зробили це не до кінця продумано. Як наслідок, наша судова система виявилася заплутаною і такою, що віддаляє громадян від правосуддя.
— Чи потрібно під час реформи радикально змінювати всю систему? Чи можна обійтися, так би мовити, косметичними правками? Не чекаючи на глобальні зміни в новій редакції Конституції, запровадити вкрай необхідні новели, які допомогли б розвантажити суди загальної юрисдикції та ефективно здійснювати судочинство?
— Безперечно, не варто починати реформу з нуля. Позитиви слід залишити. Та пам’ятаймо, що наша судова система є частиною державного механізму загалом, тому її неможливо зробити ідеальною за існуючого стану справ. Отже, потрібні насамперед конституційні зміни, що стосуються нашого правосуддя. Необхідно також спростити структуру судової системи, оновити судово-процесуальне законодавство тощо.

Суддя — це теж чиновник
— Як Ви ставитеся до різних преференцій суддів?
— У судовій системі, як і в будь-якій іншій, має бути порядок і відповідальність. Це нонсенс, коли питання призначення чи звільнення керівних посадових осіб держави вирішують районні суди. Важко зрозуміти також, чому суддів мають призначати безстроково. Суддя — теж чиновник. Він працює в дещо іншій сфері, ніж службовець у державному апараті, але на нього мають поширюватися загальні правила та умови правового статусу, які стосуються державних службовців.
— Чи був прямий запит влади Інститутові держави і права на розробку концепції судової реформи?
— Німецький поет Гете не тільки писав гарні вірші, а й був юристом за освітою, працював адвокатом. Він якось написав: не біда юридичної науки в тому, що вона не дає потрібних пропозицій практиці, а біда влади в тому, що не може сформулювати замовлення для цієї науки. Наш інститут також не отримував відповідних замовлень. Хоча наші співробітники беруть участь у певних проектах.
— Хто ж у такому разі є авторами наявних концепцій реформування судової системи?
— Здебільшого це самі суб’єкти реформування або народні депутати України. Виходить, що суди самі себе реформують. Яка тут може бути об’єктивність? На мій погляд, нову концепцію судово-правової реформи має розробити спеціальна робоча група, укомплектована правознавцями та іншими фахівцями, які не працюють у судовій системі. Після цього судді можуть взяти участь у рецензуванні й обговоренні означеної концепції.

«Люди достойные, честного обхождения»
— «Маленького» українця цілком влаштувало б, якби реформу звели до кількох простих і прагматичних речей: жорсткого відбору суддів (щоб корумповані й некомпетентні залишалися за бортом), підвищення їхньої кваліфікації.
— Добір кадрів на заміщення посад суддів — це справді велика проблема. На жаль, наше законодавство не містить вичерпного переліку вимог до кандидатів на суддівську посаду. Як тут не згадати «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р.: «в чин судейский имеют быть избраны люди достойные, заслуженные,...добросовестные, грамотные, в правах искусные, управительные, из законного супружества рожденные, честного обхождения, в словах и в делах постоянные». Не підлягали обранню особи, позбавлені розуму, п’яниці, хабарники, підозрювані у різних кривдах.
У нас склалася дивна ситуація: з одного боку, маємо велику кількість вакантних посад суддів, а з іншого — заплутану систему з працевлаштуванням на ці посади. До такого працевлаштування причетні значна кількість різних інституцій: кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції України, Верховна Рада і Президент України. На цей процес також впливають місцеві держадміністрації, Судова адміністрація, політичні партії. Виходить за прислів’ям: у семи няньок дитина без догляду.
Не налагоджена як слід у нас і система підготовки суддівських кадрів. У багатьох європейських державах це робиться через спеціальні навчальні заклади, сертифікат про закінчення яких є обов’язковою перепусткою для обіймання посади судді. У нас вже діє Академія суддів України, але реальної реформи у цій сфері ще не проведено.
— Яким чином можна підвищити відповідальність суддів?
— Це передовсім питання самої судової системи, її престижу. За радянських часів скасування вищою інстанцією вироку чи рішення районного суду розглядалося як надзвичайна ситуація з усіма висновками, що випливають з цього факту. Нині ситуація істотно змінилася. Неправомірні вироки і рішення такої реакції не викликають. Невипадково різні суди і судові інстанції нерідко виносять протилежні рішення з одного й того ж спірного питання, посилаючись на принцип незалежності. Я вже не кажу про факти корупції й хабарництва у судовій системі. Без усунення цих ганебних явищ не може бути мови про престиж і авторитет цієї системи.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЗМУСЯТЬ ПОВЕРНУТИСЯ ОБЛИЧЧЯМ ДО ЛЮДЕЙ
• ЯК ГОЛОВА ТЮРЕМНОГО ВІДОМСТВА ЗАСЕКРЕТИВСЯ...
• АДВОКАТСЬКА ТАЄМНИЦЯ БУДЕ ЗАХИЩЕНА НАДІЙНІШЕ
• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО

назад »»»