ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
ЗАКОН ДЛЯ ОПЕРУПОВНОВАЖЕНОГО
Минулого тижня у Верховній Раді було зареєстровано проект нової редакції Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». У ролі автора виступив народний депутат Геннадій Москаль, але в його розробці взяли участь і науковці Київського національного університету внутрішніх справ.

Законопроект отримав чимало суттєвих зауважень з боку Головного науково-експертного управління парламенту, фахівці якого знайшли багато помилок і недоречностей, котрих припустилися розробники. Тож, згідно з висновком експертів ВР, його, за результатами розгляду у першому читанні, доцільно повернути для доопрацювання. Втім, незважаючи на наявність численних недоліків, проект вартий того, щоб бодай побіжно ознайомити громадськість з його змістом.
Нині чинний Закон про «Оперативно-розшукову діяльність» (ОРД) був ухвалений у лютому 1992 року. За часів радянської влади потреби в ньому практично не було. Оперативною роботою займалися працівники МВС, КДБ і деяких підрозділів системи Міністерства оборони, але вони керувалися своїми відомчими інструкціями та настановами, надійно захищеними грифом «цілком таємно». Цієї правової бази оперативникам вистачало, а широкому загалові знати її зміст було не обов’язково: читайте, мовляв, міліцейські детективи й романи про розвідників і досить з вас.
Та коли в епоху перебудови і гласності народ дізнався, що в наших органах далеко не все гаразд, що навіть такі високопоставлені люди як міністр внутрішніх справ Микола Щолоков і його заступник Юрій Чурбанов можуть виявитися нечистими на руку, завісу секретності довелося припіднімати. Громадськість хотіла знати, хто і на якій підставі прослуховує чужі розмови, читає чужі листи і тихцем нишпорить по чужих оселях. Тому в Україні, як, до речі, й в інших республіках колишнього СРСР, народився Закон «Про ОРД».
Найцікавішою у ньому є ст. 8 — «Права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність». Саме у ній були названі види заходів, які дозволялося проводити лише оперативним працівникам. Тобто те, чим вони відрізнялися від представників інших професій правоохоронної спрямованості: суддів, прокурорів, слідчих, дільничних інспекторів чи міліціонерів патрульно-постової служби. Їм, приміром, дозволялося проводити контрольну і оперативну закупівлю. Причому не лише купувати м’ясо, рибу, овочі, аби викрити продавщицю у тому, що вона обважує та обраховує покупців, а й закуповувати цілі партії наркотиків, щоб знищити канал постачання і збуту. Оперативним працівникам також дозволено негласно проникати у приміщення, транспортні засоби чи на земельні ділянки, якщо потрібно виявити сліди підготовки або скоєння злочину, знайти речові докази, отримати розвідувальну інформацію.
Оперативні підрозділи мають право «десантувати» в злочинну групу негласного працівника — цей спосіб яскраво показаний у популярному радянському серіалі «Місце зустрічі змінити не можна».
У ті же восьмій статті закону згадано про контроль за телеграфно-поштовими відправленнями та зняття інформації з каналів зв’язку за допомогою технічних засобів.
Надзвичайно цікавим є пункт про те, що оперативники з метою конспірації можуть створювати підприємства і організації, використовувати підроблені документи, які зашифровують належність до правоохоронних органів людей, автомобілів і приміщень.
Звичайно, що все це, згідно із Законом «Про ОРД» мало проводитися під найсуворішим контролем і ретельним наглядом.
Із плином літ текст закону коригували відповідно до вимог часу. Так, спочатку дозвіл на проведення названих заходів давали органи прокуратури, але у 1996 році нова Конституція визначила, що обмежувати права людини можна тільки за рішенням суду. Оскільки стежити за людиною, підслуховувати її телефонні розмови та ритися у її речах — це, без сумніву, є обмеженням її прав і свобод, то тепер оперативники мусили просити дозвіл на проведення таких операцій у судах. Тож до деяких статей закону було внесено відповідні поправки.
У ст. 5 первісної редакції закону були перелічені відомства, яким було дозволено займатися оперативно-розшуковою діяльністю: відома нам «трійка» МВС–СБУ–МО, а також ще дві служби, котрі відокремилися від колишнього КДБ — управління державної охорони та державна прикордонна служба. Займатися ОРД іншим міністерствам і відомствам, громадським і приватним організаціям та особам було суворо заборонено. Після 1992-го з’явилось чимало силових структур, які відокремилися від СБУ чи МВС, що до цього активно вели оперативну роботу. Це, наприклад, Служба зовнішньої розвідки України, податкова міліція, Державний департамент з питань виконання покарань. Тож ст. 5 Закону «Про ОРД» теж зазнала суттєвих змін.
На жаль, попри всю систему контролю за роботою оперативників, у цій сфері мали місце численні зловживання. Так, прослуховування і стеження велося не лише з метою розкриття злочинів, а й для тиску на лідерів політичної опозиції. Зашифровані комерційні підприємства створювали не лише для потреб оперативно-розшукової діяльності, а й власного збагачення. Проникнення оперативних працівників у злочинні групи іноді призводило до того, що вони разом зі злочинцями створювали так звані «правоохоронні банди». Кримінальна справа по одній з них, на рахунку якої десятки убитих бізнесменів, нині розглядається в Апеляційному суді Києва. Справжнім шоком для України стало те, що троє колишніх і нині засуджених працівників оперативно-розшукового підрозділу МВС викрали і вбили журналіста Георгія Ґонґадзе. Тож ні в кого не виникає сумніву, що система контролю суспільства за діяльністю оперативників потребує вдосконалення, а законопроект депутата Москаля пропонує в цьому плані багато чого цікавого і корисного.
Ним, зокрема, пропонується замість однієї статті про права оперативно-розшукових підрозділів ввести аж чотири. В одній з них перелічено заходи, які потребують обов’язкового дозволу суду: прослуховування, проникнення у житло, візуальне спостереження в оселі. В іншій — заходи, на які потрібен письмовий дозвіл лише керівника підрозділу: оперативна закупівля, поліграфне опитування на «детекторі брехні». Окрема стаття присвячена заходам, на проведення яких дозволу не потрібно: опитування людей, наведення довідок, комп’ютерна розвідка. Тобто все те, чим може займатися будь-яка людина, чи то студент, чи то журналіст, чи то бізнесмен.
Усе, на перший погляд, правильно і логічно, але тут автори, самі про те не знаючи, потрапили в юридичну пастку. В одній з попередніх статей законопроекту вони майже слово в слово переписали ст. 5 старої редакції закону про те, що ніхто більше, крім оперативно-розшукових підрозділів, не має права займатися ОРД. Але тоді закон можна тлумачити так, що всім іншим, хто не належить до числа оперативних працівників, заборонено, скажімо, вести цілеспрямований пошук інформації загального користування з комп’ютерних систем і мереж з метою виявлення відомостей кримінального характеру. Це, звичайно, абсурд.
Подолати цю пастку неважко: додати в певну статтю одне чи два грамотних речення, тоді стане все чітко і зрозуміло без будь-якої можливості двозначного тлумачення юридичної норми. На жаль, законопроект, на думку експертів Верховної Ради, пістрявіє подібними пастками, тому науковцям із університету внутрішніх справ, напевно, доведеться над ним добре попрацювати.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• ХРОНІКА ПРИГОД
• РОЗКРИТИ ЗЛОЧИН ДОПОМІГ ФОТОАЛЬБОМ

назад »»»