ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ЖИТТЄСТВЕРДНІ НЕВІЛЬНИЦЬКІ ПІСНІ
Піщаними годинниками зазвичай користуються, аби лічити хвилини. У поета, музиканта й в’язня сумління у радянських таборах, одного з безкомпромісних шістдесятників Миколи Горбаля — особливий піщаний годинник. Він відраховував довгі роки двох ув’язнень: першого — 1970–1977 і другого — 1979–1984 рр.

Ця людина з плеяди тих, хто, перебуваючи в неволі, не втратив духовної свободи, а щодня наповнюючись натхненням, писав... на цигарковому папері, створюючи щось на кшталт шевченківської «захалявної книжечки», тільки вже ХХ ст. Збірка його невільницької, але такої життєствердної поезії «Деталі піщаного годинника» щойно вийшла друком у видавництві «Факт» і була презентована у Національному музеї літератури України.
«Микола Горбаль — дуже скромна людина, він немовби десь на обочині. Але коли всевладний час пересіє пісні, з-поміж них залишаться і кілька його пісень. У них — якась особлива лемківська культура й чутливість». Цими словами розпочав презентацію поетичної збірки «Деталі піщаного годинника» інший представник українського правозахисного руху 1960-х, літературознавець Євген Сверстюк.
Напевно, дух волелюбності й непокори народжувався у Миколи Горбаля ще в дитячі роки, коли етнічну групу лемків, до якої він належить, польська влада змушувала залишати їхні прадавні землі. Письменник згадує: «Півмільйона українців виселили з того краю, де вони жили, співали, одружувались, народжувались. Нас везли, як худобу, в товарних вагонах». Сумні спогади Миколи Горбаля стали поштовхом до написання лемківською говіркою пісні «Цвинтарі» — своєрідного реквієму втраченому краєві. Цей твір, а також пісні «Моя лемківна», «Білий камінь», «Осіння пісня» прозвучали під час презентації у виконанні чоловічого хору «Лемки Києва» (за участю й самого автора). Деякі з виконуваних творів просили навіть повторити на «біс».
Окрім названих та інших пісень, до збірки увійшли балади, колядки, поетичні казки і чимало не скутих законами римування, вільних, як душа поета, «білих» віршів. Пан Микола не знає тих невідомих людей, котрі передавали тонкі листочки з його творами з Кучинського табору Пермської області на Захід. Завдяки тим подвижникам поезія нескореного українця потрапила до Надії Світличної. Вона стала упорядником першої збірки «Деталі піщаного годинника» (нинішнє однойменне видання вже третє), яка вийшла 1983 року у видавництві «Сучасність» у США.
У передмові до щойно виданої книжки Микола Горбаль зізнається: «Усвідомлюю, що далеко не все, написане мною в неволі, є досконалим. Світлична також була здивована манерою невільничих рефлексій. Гадаю, вона ніколи не бачила мене без посмішки й дотепу, а тут на тобі...» А далі цитує: «Може видатися, що рефлексії не відповідають місцями характерові та життєвій позиції автора, місцями в них багато відчаю, страху, знервованості, злості, голого крику. Але всі ми часом надіємось, часом любимо, часом ненавидимо»,— пише Надія Світлична в передньому слові до першого видання.
І все ж таки, як на мене, серед творів, написаних за ґратами, переважають світлі, що оспівують людяність, незважаючи ні на що, а також позначені добрим гумором й дошкульною іронією. Показово, що у відповідь на заклики тюремного начальства подумати й покаятися, у Миколи Горбаля народилася коротка рефлексія: «Чого маю боятися? Імперія зла рухне!..». І нас він закликає: «Не бійтеся шукати істину!»
також у паперовій версії читайте:

• І ЗНОВУ ПРО СЛАВЕТНИЙ ШЛЯХ...
• ШЕВЧЕНКО ВВАЖАВ ЇХ НАЙЩИРІШИМИ ДРУЗЯМИ

назад »»»