ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
ПРИВАТНІ ДЕТЕКТИВИ: ДАЄШ ЛЕГАЛІЗАЦІЮ!
Наприкінці минулого тижня Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності запропонував до уваги парламентарів законопроект про приватну детективну діяльність. На думку його автора, народного депутата Володимира Мойсика, схвалення закону дасть змогу легалізувати детективну діяльність, яка в країні фактично здійснюється, тільки не афішується. Офіційна її легалізація, крім того, закладе законодавчу основу для додаткових податкових надходжень і створення нових робочих місць. Тож заради лише цих двох пунктів депутатам варто розглянути законопроект, а нашим читачам хоча би побіжно з ним ознайомитись.

З історії питання
У новітній історії України перше повідомлення в засобах масової інформації про появу приватних детективів з’явилося в жовтні 1989 року, коли про початок своєї діяльності оголосило госпрозрахункове розшукове агентство з боротьби із злочинністю «АБП-сервіс». У його активі були тісні стосунки з Харківським райвідділом міліції Києва, а також той факт, що з-поміж п’ятнадцяти його співробітників дванадцятеро були членами КПРС і кожен з них не менш як чотири роки служив у підрозділах МВС чи КДБ. Утім, проіснувало воно лише три місяці, а вже в січні 1990 року столичний суд заборонив його діяльність за підміну роботи правоохоронних органів. Це була перша ластівка, невдовзі така сама доля спіткала й десятки інших комерційних детективних підприємств.
У ті часи надзвичайно модною була приказка про те, що дозволеним можна вважати все, що не заборонено. Проте саме в цій сфері ще довго не можна було дістати ясного тлумачення щодо того, в чому саме різниця між боротьбою зі злочинністю (яка є не лише правом, а й обов’язком будь-якого громадянина) і підміною діяльності правоохоронних органів (забороною рішенням суду).
Необхідні роз’яснення дав у лютому 1992 року закон «Про оперативно-розшукову діяльність». Згідно з цим нормативним актом така діяльність була дозволена тільки оперативним підрозділам МВС, СБУ, Державній прикордонній службі та ще деяким силовим структурам. Іншим же міністерствам і відомствам, а також громадським, приватним організаціям чи окремим особам займатися нею заборонили.
Було також чітко визначено, який саме комплекс заходів слід розуміти під такою діяльністю — перелік з 18 пунктів містився в статті восьмій — «Права оперативно-розшукових підрозділів». Зауважимо лише, що деякі з них стосуються дій, на які має право будь-який громадянин: опитувати осіб за їхньою згодою, провадити візуальне спостереження в громадських місцях чи затримувати злочинців. Решту заходів можуть здійснювати лише оперуповноважені працівники, та й то після певних процедур отримання дозволу та узгодження із судовими органами. Це, наприклад, стосується оперативної закупівлі зброї чи наркотиків, перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, негласного проникнення в приміщення чи знімання інформації з каналів зв’язку.
Що саме робити дозволено, а що ні, додатково роз’яснюють деякі норми Кримінального кодексу України.
Наприклад, ст. 182 — «Порушення недоторканності приватного життя». Там, зокрема, зазначено, що незаконне збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди карається штрафом до 850 гривень або арештом на термін до шести місяців.
Якщо хтось у гонитві за таємницями незаконно проникне до чужого житла, нехай навіть не з метою крадіжки, тому вже «світить» ст. 162 — «Порушення недоторканності житла» — від 850 гривень штрафу до п’яти років ув’язнення в колонії.
Для комерційного шпигунства є ст. 231 — «Незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю». За це можуть позбавити волі на строк до трьох років.
Що ж до любителів ставити «жучки», то їм не зайве буде знати про ст. 359 — «Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації». А за це мінімальним покаранням є штраф — 1700 гривень, максимальним — сім років позбавлення волі.

Оперативно-розшукова і приватна детективна — різні речі
Зверніть увагу на те, що в усіх названих статтях наявним є слово «незаконне»: незаконне проникнення, незаконне збирання, незаконне використання. Це означає, що окрім незаконного, є ще й законне проникнення, збирання та використання, якщо воно здійснене працівниками правоохоронних органів строго відповідно до вимог закону «Про оперативно-розшукову діяльність».
Але найбільш цікавим є інший момент. Якщо хто-небудь захоче взятися до приватної детективної діяльності, не порушуючи при цьому вищеназваних статей, тобто не лазячи крадькома по чужих квартирах та кабінетах і не вивідуючи секретів за допомогою пристроїв підслуховування, його все одно вважатимуть порушником закону, оскільки така діяльність підпадає під ст. 203 Кримінального кодексу України — зайняття забороненими видами господарської діяльності. Тут мінімальне покарання — штраф, максимальне — п’ять років обмеження волі.
Аби подолати цю колізію, автори законопроекту не пропонують змінювати усталений порядок. За їхнім задумом, оперативно-розшукова діяльність має, як і раніше, бути прерогативою державних органів. Незаконне проникнення, збирання чи використання відомостей, детально описані у вищезгаданих статтях, так і залишаться кримінально караними. Не доведеться навіть міняти статтю 203 ККУ про заборонені види господарської діяльності — досить лише законодавчо долучити роботу приватних сищиків до числа законних занять.
Для того, аби не плутати оперативно-розшукову діяльність з приватною детективною, останній необхідно дати чітке визначення, а тому автор законопроекту пропонує назвати її системою гласних пошукових заходів, Зокрема, ст. 16 — «Повноваження суб’єктів приватної детективної діяльності» — дає розлогий перелік незаборонених законом методів, за допомогою яких можна відшукувати потрібні відомості. Наприклад, їх досліджували матеріали чи документи за згодою їхніх власників або законних користувачів; відвідувати житлові приміщення та оглядати їх за згодою мешканців або власників; провадити зовнішній огляд закритих для вільного доступу споруд чи об’єктів, але, знову ж таки, за згодою їхніх власників. Зате безперешкодно, тобто без будь-якого дозволу, можна здійснювати зовнішній огляд споруд, приміщень та інших об’єктів, доступ до яких є необмеженим. Це стосується, скажімо, парків, скверів, пляжів, зупинок громадського транспорту тощо.

За прикладом банківської безпеки
Коли читаєш перелік прав, які пропонується надати приватним детективам, складається враження, що нічого особливого в ньому немає. Будь-хто може отримувати інформацію за згоди її власника, вести візуальне спостереження та чинити інші дії, аж до затримання злочинця і доправлення його до відповідних органів влади. Проте далеко не кожен має право робити на цьому бізнес. Поки що це стосується вітчизняних колег Шерлока Холмса.
Однак, на думку одного з розробників законопроекту, народного депутата Віктора Швеця, в Україні до приватної детективної діяльності беруться не тільки фізичні особи, а й юридичні, і з цим не можна не погодитися. У широкого загалу склалася помилкова думка про те, що сищики отримують замовлення переважно від тих, хто хоче простежити за невірними дружинами чи чоловіками. Насправді ж їхній хліб — перевірка надійності клієнтів та ділових партнерів. Насамперед це стосується банків, котрим щодня доводиться збирати інформацію про десятки осіб.
Найпростіший приклад — споживчий кредит, для отримання якого позичальник дає свій паспорт із зазначеною адресою, ідентифікаційний номер від податкової інспекції та довідку про доходи з місця роботи. Пакет цих документів легко підробити навіть у домашніх умовах, тому працівник банку мусить ретельно все перевірити. Тобто відвідати клієнта вдома й переконатися, чи справді він там мешкає, чи дійсно у нього такий склад сім’ї, як вказано в анкеті. У податковій службі слід дізнатися, чи справді громадянинові надано саме такий ідентифікаційний номер. Необхідно також відвідати місце роботи і довідатися, чи є взагалі така фірма, чи працює на ній ця особа і чи саме таку платню вона там отримує. Не буде зайвим і поцікавитися в інших банківських установах, чи не брала ця людина в них кредит, а якщо брала, то чи не перебуває вона в «чорному списку» проблемних клієнтів. І це, нагадуємо, найпростіший випадок. А якщо клієнт хоче взяти не споживчий, а більш масштабний кредит, для чого запропонує взяти в заставу земельну ділянку чи яку-небудь нерухомість, тоді обсяг роботи буде набагато більшим.
Весь цей комплекс перевірок і є тим, що в законопроекті визначається як приватна детективна діяльність, однак нікому не спаде на думку, ніби працівники банківської служби безпеки, займаючись цим, стають правопорушниками. Адже їхні права захищає закон «Про банки та банківську діяльність», згідно з яким банки зобов’язані перевіряти кредитоспроможність позичальників і мати для цього спеціальний підрозділ.
На відміну від банків, в інших комерційних структурах потреба перевіряти партнерів виникає не часто, а тому вони й не тримають штатних служб економічної безпеки. Що ж до приватних осіб, то в громадян потреба такої перевірки виникає зазвичай, лише у випадку купівлі квартири чи автомобіля. Однак особи саме цієї категорії найчастіше стають жертвами шахрайств, котрих щороку, лише за офіційною статистикою, реєструється близько півтора десятка тисяч. Тож їм і знадобилися б послуги чи то приватних детективів, чи то спеціалізованих детективних агентств, котрі відповідно до пропонованого закону, отримували б ліцензії та платили податки.
Утім, у законопроекті є чимало недоліків та спірних положень, які зауважило Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради. Наприклад, його автори вважають, що видавати ліцензії і контролювати приватну детективну діяльність має Міністерство юстиції, хоча більш логічним було б доручити виконання цих функцій МВС. Цілком імовірно, що в депутатів виникне ще більше суттєвих зауважень. Проте відмовлятися від ідеї ухвалити такий закон було б нерозумно. Хоча б з огляду на міркування стосовно поповнення державного бюджету.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• ХРОНІКА ПРИГОД
• «БІЛОКОМІРЦЕВЕ» ВИМАГАННЯ

назад »»»