ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
«МОЄ ЖИТТЯ, МОЯ РОБОТА, МОЯ БЕЗПЕЧНА ПРАЦЯ»

Як відомо, Президент України своїм указом визначив 28 квітня Днем охорони праці в межах Всесвітнього дня охорони праці. З огляду на це, наприкінці минулого місяця проводився тиждень охорони праці та підтримки акції Міжнародної організації праці — Управління професійними ризиками під гаслом «Моє життя, моя робота, моя безпечна праця». І указ, і тиждень, і підтримка акції МОП, як мовиться, на часі. Адже безпека праці для країни, як свідчить статистика, стоїть надзвичайно гостро.

Отже, як у нас справи з охороною праці, виробничим травматизмом? Аналізуючи дані за минулий рік, бачимо: за промислового зростання на 10,2 відсотка загальний рівень травматизму знижено на 4,2 відсотка, або на 80 випадків. А от смертельний травматизм зріс на 9,2 відсотка, або на 99 випадків. За добу на виробництві траплялося в середньому 49,8 нещасних випадків, зокрема 3,2 — зі смертельними наслідками.
За перший квартал поточного року, за умови стабільного зростання виробництва, загальний рівень травмування зменшився на 6,8, а смертельний — на 8,5 відсотка. Це, звичайно, обнадіює. Проте не забуваймо, що виробничий травматизм у нас значно перевищує показники розвинутих країн Європи, до якої ми так прагнемо (там співвідношення смертельного травматизму і травматизму без летальних наслідків становить приблизно один до тисячі). В Україні ж, за статистикою, гине кожен 15-й травмований працівник.
Тож маємо з’ясувати причини виробничого травматизму, аби знати, що робити далі для мінімізації наслідків. Доводиться говорити про порушення виробничої й трудової дисципліни, вимог безпеки праці під час експлуатації обладнання, устаткування, механізмів; про допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці; про відсутність або недосконалість системи управління охороною праці; про незадовільну організацію виробництва, низький рівень відповідальності за безпеку праці як керівників, так і працюючих. Це треба негайно виправляти.
Інша причина — неправильний підхід до справи роботодавців, які економічно не зацікавлені в тому, аби створювати безпечні умови праці. Це вже — питання до законодавців.
Річ у тім, що нині Україна чи не єдина в світі, яка звільнила власників від фінансової відповідальності за стан безпеки праці на виробництві, бо від часу створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків увесь фінансовий тягар несе не роботодавець, а фонд (торік, за офіційною статистикою, сталося понад 20 тисяч нещасних випадків на виробництві, 1176 осіб загинули під час робочої зміни. На відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок ушкодження їхнього здоров’я або в разі смерті годувальника, фондом витрачено 2,5 млрд грн, на медичну професійну та соціальну реабілітацію потерпілих — більш ніж 145 млн грн, а ці виплати становлять майже 90 відсотків бюджету фонду).
Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, за словами його голови Сергія Сторчака, ініціював низку нормативно-правових актів, спрямованих на усунення несправедливості: по-перше, розробив законопроект «Про промислову безпеку», який визначає, хто і за що має платити; по-друге, пропонується внесення змін до Закону України «Про соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві», якими буде впроваджено механізм диференційованих тарифів, коли внески у фонд соцстраху залежатимуть не лише від фонду оплати праці, як тепер, а й від стану виробничої безпеки: вищий рівень травматизму — внески більші і навпаки.
Пропонується також майже в сім разів збільшити штрафи за порушення відповідного законодавства.
В Україні є й така «унікальна» законодавча норма: Закон «Про основні засади господарської діяльності» потребує, аби наглядовий орган перевіряв підприємство щодо безпеки праці й виробництва раз на п’ять років, ще й за десять днів попереджав про наступну перевірку. У жодній цивілізованій державі світу немає таких обмежень. Більше того, у Конвенції МОП чітко зазначено, що державні інспектори (це — головний фігурант в цій справі), які здійснюють нагляд за безпечними умовами праці, мають право без попередження, в будь-який час приходити на підконтрольне підприємство.
Оскільки в таких умовах не можна працювати з об’єктами типу вугільних шахт, металургійних, хімічних підприємств, бо в інспекторів Держгірнагляду зв’язані руки і вони часто змушені брати на себе повноваження відомчого нагляду, щоб цілодобово тримати ситуацію під контролем, комітет пропонує внести відповідні зміни до закону — аж до виключення зі сфери його впливу нагляд за промисловою безпекою на об’єктах підвищеної небезпеки.
Пріоритетом діяльності Держгірпромнагляду завжди було спільне з власником бажання запобігання аварій, а не ліквідація їхніх наслідків. Головне — не покарати роботодавця, а підказати йому, що треба зробити, щоб на підприємстві був порядок з безпекою. Запропоновані зміни в законодавстві мають цьому слугувати й дати змогу тримати під контролем держави стан безпеки в промисловому секторі.
Слід сподіватися: якщо законодавці підтримають зміни, запропоновані Державним комітетом з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, в Україні за постійного зростання промислового виробництва рівень травматизму зменшуватиметься і зрештою дійде до рівня розвинутих держав.
також у паперовій версії читайте:

• ПІЛЬГИ ДЛЯ ДЕЯКИХ КАТЕГОРІЙ ГРОМАДЯН ЗБЕРЕЖЕНО
• ДЛЯ УЧНІВ ПТУ І СТУДЕНТІВ
• ПРО СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ КОНТРАКТНИКАМ
• ПЕРЕХІД НА ІНШИЙ ВИД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

назад »»»