ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ОЧИЩЕННЯ
Громадянська війна, криваві злочини, вбивства, винищення цілих сіл, виробництво кокаїну. Сотні мільйонів доларів на рахунках наркомафії і воєнізованих угруповань — і все це на тлі тотальної корупції. Колумбія переживає найбільшу кризу у своїй історії.
Коли чотири роки тому командири воєнізованого формування «Об’єднаної самооборони Колумбії» (АUC) Карлос Кастано і Сальваторе Манкусо заявили, що кожен третій депутат і сенатор — це їхня людина, здавалось, вони просто блефують, намагаючись змусити уряд до поступок. Тоді вони вели переговори з президентом Альваро Урібе про умови демобілізації 50-тисячної армії, її роззброєння і передачу в руки правоохоронців.

Нині, через два роки після демобілізації, сотні сторінок свідчень 60 засуджених до ув’язнення лідерів АUC переконують, що вони не блефували.
Про масштаби бандитської «держави в державі» колумбійці щоденно дізнаються з нових свідчень ув’язнених командирів або повідомлень про арешти депутатів, сенаторів, мерів, прокурорів, генералів і суддів, які працювали на воєнізовані формування. І кінця цьому не видно.
Число депутатів і сенаторів, причетних до воєнізованих угруповань, перевищило 70 осіб із загальної кількості 260. Триває слідство щодо діяльності кількох десятків інших осіб, які обіймають високі посади у місцевих органах влади у 22 з 33 департаментів Колумбії, зокрема, семи губернаторів і 23 мерів.
Командири АUC з допомогою слухняних і добре оплачуваних ними політиків контролювали 12 департаментів. Вони не тільки здійснювали там виконавчу і законодавчу владу, маніпулювали результатами парламентських, президентських і місцевих виборів, а й отримали доступ до грошей, отриманих від учасників відкритих конкурсів та тендерів. У президентських і парламентських виборах 2002 і 2006 років АUC поставила на Альваро Урібе та партії, що підтримували його, і вирішальним чином посприяла його перемозі.
Злоякісна пухлина, якою є воєнізовані угруповання — наслідок 40-річної громадянської війни. Спочатку це була боротьба «лівих» партизанів проти держави. Держава з ними не впоралась, і в гру вступила третя сила — спонтанно організовані приватні збройні підрозділи, яких повсюди, куди не доходили руки держави, винаймали й оплачували для самозахисту власники земельних маєтків.
Війна скоро перетворилась на необмежений терор з проявами надзвичайної жорстокості з боку всіх трьох сторін. Жертвами ставали переважно цивільні особи, за приблизними підрахунками, загинуло понад 300 тисяч людей, а три мільйони перетворилися на біженців.
Керівники воєнізованих формувань завдяки грабежам, вбивствам та виробництву кокаїну, кошти від реалізації якого поступово стали для них головним засобом до існування, самі стали магнатами, заволоділи понад шістьма мільйонами гектарів землі, сотнями тисяч голів худоби та тисячами великих і малих ферм.
За 20 років війни відбувся новий перерозподіл багатства і влади, що ґрунтовно змінило країну: на вершину економічної, військової і політичної могутності зійшли командири воєнізованих угруповань.
У 1997 році Карлос Кастано і його спільники з інших департаментів об’єднались, взявши собі назву АUC. Ще через два роки вони вирішили захопити владу в країні. У який спосіб вони планували це здійснити, можна дізнатися з опублікованого рік тому таємного пакту, укладеного в департаменті Кордоба місцевими командирами і політиками.
Так званий пакт з Раліто, підписаний у 2001 році 19 політиками разом з керівниками воєнізованих угруповань, був виявлений у комп’ютері одного з командирів. «Народ Колумбії, просячи Божої опіки та маючи за мету зміцнення єдності народу, а також забезпечення йому права на життя, суспільного співіснування, праці, справедливості, рівності, знання, свободи і миру, довіряє нам сьогодні місію відбудови нашої вітчизни укладанням нової суспільної угоди. Ми не можемо ухилитись від цієї місії» — так написали автори пакту.
Далі на чотирьох сторінках вони розкрили своє бачення нової Колумбії, посилаючись на конституцію та права людини. Під цим документом стоять підписи трьох командирів і кільканадцяти депутатів, сенаторів, мерів та землевласників.
З численних свідчень командирів і політиків випливає, що це не єдина подібна угода. Командири воєнізованих формувань, які вже два роки сидять у в’язницях, викладають прокурорам чергові розділи терористичного серіалу. Його персонажами стають досі шановані й обрані на вільних виборах мери і депутати, яких раніше благословили, оплатили і привели до влади злочинні угруповання.
Командири розповідають, як на організовані ними конференції юрмами поспішали місцеві політики й кандидати в політики, вели бесіди, укладали договори і пакти, після чого всі навзаєм бажали одні одним світлого майбутнього. Політики завдяки грошам і тиску з боку командирів на електорат перемагали на виборах, а потім слухняно виконували їхні накази і розпорядження, фальшували виборчі списки, передавали своїм людям контракти і замовлення місцевої влади або уряду, заарештовували кого треба. Упертих і «незручних» усували, згідно з розподілом ролей, вправні в цьому командири.
Такі «барони» війни, як Сальваторе Манкусо, старанно дозують свої свідчення, щоб у підсумку отримати обіцяне їм за щирі свідчення символічне покарання — вісім років ув’язнення. Так само поводяться й вже ув’язнені їхні політичні слуги, наприклад Росіо Аріас, чиї зізнання спричинилися до початку слідства щодо найближчого оточення Альваро Урібе.
Своєрідним «дахом» для воєнізованих угруповань багато коментаторів вважають самого президента, який у 1980-х роках як губернатор Антіохії був серед засновників легальних тоді підрозділів самооборони. Головним доказом цієї тези став прихід Урібе до влади завдяки обіцянкам рішуче боротися проти лівацької партизанщини. Основний тягар у цій боротьбі був покладений на воєнізовані угруповання. Був у нього й особистий мотив, бо 25 років тому батька майбутнього президента вбили терористи з «лівої» організації FARC, коли той відмовився сплатити певну «відступну» суму.
Президент Урібе заперечує і спростовує. Він запевняє, і небезпідставно, що процес очищення Колумбії від воєнізованої «злоякісної пухлини» взагалі був би неможливим без переговорів, які сприяли демобілізації воєнізованих формувань. Президент добре знає, скількома голосами з тих, які привели його до влади під час чергових виборів у 2001 і 2006 роках, він зобов’язаний командирам воєнізованих угруповань, проте заявляє, що не просив про подібну допомогу.
Сенсаційні свідчення Росіо Аріас, колись близького до нього депутата, які кидають тінь на найближчих працівників Урібе, він назвав зізнаннями злочинниці. «Люблю і шаную президента, але мені стало прикро»,— відповіла в інтерв’ю тижневику «Камбіо» Аріас, що тепер чекає на початок судового процесу.— Президент добре знає, що маю гідність, бо віддала себе в руки правосуддя і визнала справедливість обвинувачень. Я не була злочинницею, коли допомагала уряду в налагодженні мирного процесу з воєнізованими формуваннями. Це парадокс — голоси, завдяки яким Урібе був обраний президентом, тепер стали голосами злочинців»,— обурюється Аріас.
Незважаючи, що коло звинувачень стискається навколо президента, доказів його свідомих зв’язків з АUC поки що немає. Після шести років правління, ефективної кампанії проти лівацьких партизанів FARC і сенсаційного мирного процесу з командирами Урібе досі має велику підтримку колумбійців.
Процес створення політичної імперії воєнізованих угруповань дослідило й описало в книжці товариство «Nuevo Arco Iris» («Нова райдуга»). Його лідер Леон Валенсія, колишній командир марксистської партизанської армії ELN, так бачить сучасну драму Колумбії: «Вода підступає нам уже до шиї, а президент, який мусить шукати вихід, не хоче цього робити. Опозиція і не причетні до афери — хочуть, але не можуть. А порятунок полягає в об’єднанні тих, хто може, з тими, хто хоче. Та навіть думати не можна про вихід з кризи без участі президента, якого підтримує 80% громадян».
Воєнізовані формування завели Колумбію в найглухіший кут її історії, у якому безмір людських трагедій, насилля та політичного цинізму змушує декого вважати, що Колумбія стала недієздатною державою.
Таким людям відповідає відомий публіцист Альфредо Рангель: «Щоб лавина скандальних фактів не розчавила нас і не відібрала здорового глузду, треба поглянути на них під правильним кутом. Судові процеси над десятками депутатів за їхні зв’язки з воєнізованими угрупованнями є наслідком завершення діяльності цих угруповань та доказом інституційної сили колумбійської держави, а не її слабкості. Без демобілізації тисяч членів воєнізованих формувань і суду над сотнями злочинців не можна було б викрити їхні зв’язки з політиками».

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• БОРОТЬБА З СЕРІАЛАМИ

назад »»»