ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
КИЇВСЬКА ДИНАСТІЯ. ЯКУТОВИЧІ
Документальний фільм у жанрі нарису «Якутовичі», прем’єрний показ якого відбувся у Київському будинку кіно, знято на кіностудії «Контакт». Автор сценарію та режисер — Юлія Лазаревська, оператор — Микола Мандрич.

Рід цієї сім’ї, як розповідає один з Якутовичів, Сергій, веде свій київський початок ледь не з доби середньовіччя. У кіно про нього голосно заявив Георгій Якутович. Саме він належав до знімальної групи Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» як художник-постановник фільму. Потрапив молодий митець до картини не випадково. Задум попрацювати над однойменним твором Михайла Коцюбинського виник у нього ще під час навчання в Київському художньому інституті, де готувався захистити диплом роботами саме за названим твором. Для цього він їздив на Закарпаття, де досліджував фольклорні джерела, побут, костюми, традиції, серед яких і народилися герої твору Коцюбинського Іванко та Марічка. Звідти привіз чимало ескізів, замальовок. Однак, почувши, що Параджанов шукає художника-постановника, запропонував власні знахідки. І... Тож саме той його доробок, де буяє фантазія таланту, дав чудову живописну канву знаменитому фільму — картині, що стала зоряною для всієї кіногрупи, бо уславилися всі її творці, зокрема виконавці головних ролей — Іван Миколайчук та Лариса Кадочникова. Отака історія прилучення художника Георгія Якутовича в кіно. Потім були звання, найвищі премії. Проте, хоч би як хотілося розкрити повніше цю творчу кінобіографію, дотримуватимуся канви фільму про родину. Додам лише, що у фрагмент розповіді про Якутовича-старшого ввійшли епізоди, зняті в його майстерні за роботою, та кадри з останньої персональної виставки.
Веде ж глядача син художника — Сергій Якутович. Як і батька, його відзначено Національною премією імені Тараса Шевченка. Цікаво, що їхній фамільний будинок стояв на Андріївському узвозі. А от чи здійснить свою мрію Якутович-син відбудувати його? Принаймні, на кіноплівці це місце зафіксовано. Серед картин, над якими він працював, «Молитва за гетьмана Мазепу» (режисера Юрія Іллєнка) — головним художником-постановником фільму; «Тарас Бульба» (режисера Володимира Бортка, киянина, що плідно працює в Санкт-Петербурзі). Цікава деталь творчого життя Сергія Якутовича: коли керівник групи каскадерів — американець — побачив калейдоскоп ескізів київського художника до «Бульби», він спитав: «Твої?». Почувши у відповідь, «Так!», здивувався: «Тоді що ти тут робиш?».
Разом з цією творчою київською сім’єю камера оператора Миколи Мандрича мандрує старими вулицями міста. Вона — око, яке фіксує теплий світлий Київ. У ньому навіть Лавра, де була майстерня Георгія Якутовича, не скидається на об’єкт, що знімають з метою рекламування для туристів, а є тим осередком культури, за часів якої і будували дім Якутовичів. Поруч із Сергієм — син Антон. Він, як здогадуєтесь, також художник. Живе і працює у Франції. Проте зовсім не бідкається, мовляв, «вигнанець». Натомість розповідає, що пройшов свої стадії «приживлення» і як людина, як художник почувається впевнено і гідно. Утім, це видно з його розкутого живопису. Дружина Антона — композиторка. Вона написала своєрідну, цікаву музику до фільму. Навіть дивуєшся з того, наскільки органічно вписала українські народні мотиви в свій твір француженка, обличчя якої дивиться з екрана і з композицій Антона. Мабуть, недарма друге прізвище Берандіни — Якутович.
А після перегляду фільму «Якутовичі» залишається враження естетичної цінності — від мистецтва і живопису, і кіно, що змогло передати тонку поезію міста, де народились, жили і живуть майстри, які відчувають, створюють, передають особливості суто київської мелодики.

Сусанна ЧЕРНЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ЖИВІ ГОЛОСИ КЛАСИКІВ
• ВІД «ХАТНЬОГО» — ДО ДЕРЖАВНОГО

назад »»»