ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА МОЛОДЬ
«ГРАВЕЦЬ» ЧИ «ЖЕРТВА»?
Останні десятиріччя в літературі, у деяких міжнародних угодах і загалом у колективній свідомості з’явився термін «глобальне інформаційне поле» або «простір» (далі — ГІП).

17 ТРАВНЯ — ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

На запитання, що це таке і «з чим його їдять», можна відповісти так: ГІП — це не простір у прямому значенні слова (фізичний простір, ліси, міста, океани та інші подібні речі). ГІП не можна помацати. «Глобальне інформаційне поле» — це віртуальний простір, який разом із технічним прогресом людства «пронизав» усю планету, за винятком, можливо, деяких диких куточків, котрі й досі лишаються незайманими в усіх значеннях цього слова. Практично будь-яка сфера людської діяльності охоплена «інформаційним полем»; усі верстви і категорії населення (від молодих до старших людей), хочуть вони того чи ні, але потрапляють до «тенет» ГІП. Хто простим натисканням кнопки на пульті телеприймача, хто читанням періодичної преси, а хто просто розмовляючи по мобільному телефону. Наші сучасники сприймають технічний прогрес як даність: є телебачення, радіо, Інтернет і т. п. Коли все це в наявності, то сприймається наче норма. Коли ж навпаки, то людина може відчувати дискомфорт, певний дефіцит «інформаційності», що, до речі, може бути першими ознаками інформаційної залежності. Якщо людина залежна від чогось або від когось, нею легко маніпулювати.

З колиски — за комп’ютер
Під потужний вплив техногенної революції потрапляє насамперед молодь та підлітки. Повсюдна наявність комп’ютерів означає те, що кожен третій має вільний доступ до Всесвітньої глобальної мережі (Інтернету). З одного боку, глобальна інформаційна мережа (в цьому разі Інтернет) має багато плюсів — людина, «мандруючи» вздовж глобального простору, завжди може знайти потрібну їй інформацію, не виходячи із помешкання. Вона також постійно в курсі подій. Ось тут гостро постає проблема вибору та готовності молодого покоління здійснювати його (цей вибір) свідомо і з користю для свого інтелектуального й духовного розвитку. Проблема, прямо скажімо, глобальна для суспільства. Адже крім позитивного, маємо й негативний вплив на юні душі з боку телебачення та Інтернету. І прикладів тут безліч (один із ганебних проявів — безліч порнографічних сайтів, де, на жаль є місце й дитячій порнографії).
Існує і зворотний ефект. Молодь теж може певними діями або вчинками впливати на світовий інформаційний простір. Як зауважив один мій знайомий програміст, «найпростіший приклад зазначеного впливу — це люди, котрі ведуть інформаційні блоки свого імені в Інтернеті. Одна людина щось написала (неважливо, погане чи хороше) й тисячі інших, прочитавши цей інформаційний «кластер», підхопили це і, таким чином, потрапили під певне інформаційне «зомбування». Сучасні радіо і телебачення стали більш інтерактивними (відкритими) для людей. Приміром, кожен може зателефонувати та замовити «пісню для друга» або взяти участь у прямому ефірі телевізійного ток-шоу». Цілковито погоджуючись з цими сентенціями, додам, що вплив людського фактора на ГІП не йде ні в жодне порівняння з впливом ГІП на суспільство, який, без перебільшення, є величезним. Інформація нині «володіє світом» у прямому розумінні слова і сприймати це слід як даність. Інше питання, як обмежити негативний вплив ГІП на людей (особливо на молодь) та на соціум загалом. Адже для нормального існування людині потрібно сприймати певну кількість інформації та «віддавати» її у зворотному порядку (до ГІП). У принципі не можна жити ізольовано від зовнішнього світу й нормально розвиватися. Для розвитку особистості потрібне спілкування з собі подібними і це — доведений факт.

Як захиститися від «зомбування»?
Самообмеження на використання техніки — теж не вихід із ситуації, бо вимикання телевізора, радіо або мобільного телефону дає лише тимчасовий ефект віддаленості від цивілізації. Потім все одно людина буде змушена (хоче вона того чи ні) «увійти» до «інформаційного поля» та глобального процесу обміну інформацією. Один із рецептів обмеження негативних впливів ГІП на себе може стати критичне ставлення до всього і до себе, вміння аналізувати та «фільтрувати» негатив. Цей засіб складніше застосувати до підлітків, бо у них ще не сформована психофізіологічна «матриця» особистості, що робить їх уразливішими перед різними «викликами». Водночас допомогти молодим людям на різних етапах життя знайти себе за бажання можуть їхні батьки (за умови правильного і своєчасного виховання), а також соціум, що їх оточує. Повноцінні й гармонійні стосунки з іншими людьми можуть стати другим способом активної персональної протидії різним впливам ГІП. Третім засобом уникнення інформаційного «зомбування» може бути своєрідне психологічне настроювання власного інтелекту в унісон із позитивним чинником зовнішнього світу (постійно генерувати в собі позитивні думки) і, таким чином, у дисонанс глобальним інформаційним «полям». Четвертий аспект — це, безумовно, певний рівень культури та духовності (без чого людина не є людиною), яка мало залежить від щоденного інформаційного «пресу», своїми думками і діями не може негативно впливати на інших, бо це суперечить її власній природі. Людина має навчитися відрізняти «добре» від «поганого» (як у відомій дитячій книжці). На ранніх етапах життя їй у цьому мусять допомогти рідні й близькі, педагоги. У противному разі її виховає «вулиця».
Кожна людина виробляє власні цілі, яких прагне досягти. Саме позитивні мрії, тісно пов’язані з таким поняттям як самореалізація особистості, є п’ятим способом потужної протидії повсякденним інформаційним стресам. Особливий ефект цей засіб має тоді, коли якась позитивна мета реалізується. Це дає поштовх для власного культурного та інтелектуального розвитку, що водночас може бути своєрідним захисним «бар’єром» від так званих інформаційних «атак» ГІП. Коли людина бачить перед собою мету, вона набуває здатності «переключатися» з неприємних дрібничок на щось позитивне, творче.
Природним може бути запитання: «Гаразд, людство вийшло на новий інформаційний етап розвитку, але що такого страшного у цьому ГІП? Кожен день мільйони людей дивляться телевізор, «борознять» безмежні простори Всесвітньої комп’ютерної мережі, говорять телефоном, але не стають зомбі при цьому?». Звісно, не стають. Але давайте подивимося на проблему під дещо іншим кутом. Під ГІП тут розуміється комплекс таких інформаційних чинників: телебачення, радіо, мобільного телефонного зв’язку, друкованих ЗМІ та Інтернету. Всі вони складають, так би мовити, певний тип «психотропної зброї» або інструмент маніпуляції свідомістю. Процитую з цікавої статті Олександра Герасименка, завідуючого лабораторією інформаційних систем Російської академії наук (стаття називається «Технології — інструмент управління соціумом»): «Розгортання нових глобальних інформаційних систем дає змогу використовувати методи обробки населення різними групами управлінців і чиновниками (кажучи простіше, владою.— Авт.), які мають у своєму розпорядженні чималі засоби інформаційного впливу. Телебачення нині є всеосяжним засобом поширення інформації, а значить, й інформаційного впливу. Беручи до уваги регулярний перегляд телепередач усіма верствами населення, традиції перегляду, що склалися, певну ступінь довіри до телевізійної інформації, можна з упевненістю говорити про використання владою телевізійного мовлення як головного засобу глобального інформаційного впливу на людину у своїх цілях. Телеканали можуть використовуватись (і використовуються) різними політичними й промислово-фінансовими групами для просунення офіційної інформації, вигідні для означених структур. Мета поширення офіційної інформації — адаптувати населення до існуючих фінансових і політичних «кланів», змусити людей бути до них лояльними, зробити їх керованими та водночас сформувати споживчий ринок для промислових фінансових груп. Кінцева мета — якомога довше протриматися при владі з максимальною матеріальною вигодою для себе».

В електронних лабіринтах
Погодьтеся, раціональне зерно у цьому є, а особливо, коли звернутись до наших українських реалій, то тут ми легко можемо знайти приклади із життя: по-перше, це тотальні політичні технології разом із неоковирно виконаною (але, на жаль, прийнятною для ослабленої та нестійкої психіки більшості співгромадян) рекламою, яка особливо застосовується під час політичних виборів, скажімо, для створення позитивного образу певного політика. При цьому використовується особливий відеоряд разом зі спеціально підібраним звуковим рядом, що сукупно має справити «вибуховий» ефект на свідомість, а, можливо, й на підсвідомість електорату. Це ще створення ефекту правди або взагалі «абсолютної істини» там, де її не може бути апріорі за допомогою багаторазового повторення. Наочний приклад — щоденний показ примітивних серіалів, де пропагуються цінності й переконання, які нічого спільного не мають з реальним людським життям. До цієї категорії також входить абсурдна та нав’язлива реклама спиртних напоїв, де автори цього «несмаку» говорять: «Ти просто випий це разом із друзями й пізнаєш найкраще у цьому світі». Особливий нонсенс — коли якась відома торгова марка горілки стає спонсором телевізійних спортивних новин і диктори більше говорять про цей спиртний напій, ніж про спорт. Цей прийом спрацьовує найперше завдяки своїй простоті та постійній присутності в інформаційному полі. У телевізійному просторі постійно йде активне культивування жорстокості та сексу (так звані «бойовики» й кримінальні передачі з показом жахливих сцен великим планом, а також еротика, порнографічні фільми), що, м’яко кажучи, не надто позитивно впливає на молоде покоління. А як вам так звані «інтелектуальні шоу» (телеглядачам пропонують зателефонувати та відповісти на просте запитання й швидко отримати за це гроші), що є чистої води «лохотронами» для швидкого «викачування» грошей із населення. Ще один приклад, наведений тим же Олександром Герасименком: «Очевидно, що за останні кілька років існування мобільного зв’язку була штучно створена так звана інформаційна «псевдокультура» — нав’язаний спосіб стосунків людей із системою, спрямований на вироблення позитивного ставлення до чогось або на отримання прибутку зацікавленими владними й фінансовими групами. Приклад простий: ті самі SMS-повідомлення фактично є штучно нав’язаною моделлю поведінки, розрахованою найперше на молодь. Для чого весь цей примітив щодо замовлень так званих музичних «хітів» на мобілку або гороскопів? Відповідь очевидна: для отримання прибутків власниками систем мобільного зв’язку й ні для чого іншого».
Глобальне інформаційне поле (або простір), про що йдеться, не є чиєюсь вигадкою або фантазією. Це радше спроба порушити проблему, що існує не перше десятиріччя. Напевно, проаналізувавши всі «за» і «проти», можна вивести універсальний «рецепт» для тих, хто хоче бути «гравцем», а не «жертвою» в тотальних інформаційних «війнах». Він полягає в тім, що треба мати здоровий глузд, аби не заплутатись остаточно в нескінченних «лабіринтах» і «тунелях» ГІП.
Потрібно також пам’ятати, що поняття «інформація» є нейтральним. Головне — для яких цілей вона використовується. А це цілковито залежить від людей. Слід завжди бути в курсі подій, адже хто володіє інформацією, той є володарем світу.

Юрій СОКОЛ
також у паперовій версії читайте:

• ДО ПЕРШОГО БАЛУ

назад »»»