ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
ЗАМІСТЬ ПОСЛАННЯ — СПІЧ
ЦЬОГО ТИЖНЯ КОАЛІЦІЙНА ТРІЩИНА ПОЧАЛА ПЕРЕТВОРЮВАТИСЯ НА ПРІРВУ

Про те, що український парламент упродовж останнього часу не відзначається особливою працездатністю, визнають усі. Але нині гасло вітчизняних депутатів, схоже, дещо видозмінилось і тепер звучить приблизно так: як сам — не гам, то й другому не дам. Такий висновок напрошувався нинішнього вівторка, коли парламентарі не дали виступити зі щорічним посланням Президентові Вікторові Ющенку.
Власне, глава держави переносить свій виступ у стінах Верховної Ради не вперше. Раніше йому на заваді ставало тривале блокування трибуни представниками Партії регіонів, котрі протестували проти потенційного приєднання України до плану дій щодо членства в НАТО. Тепер трибуну заблокували... представники коаліції, а точніше, її бютівської частини. Парадокс, адже чимало політиків і політологів ще напередодні вказували на нелогічність такого розгортання подій — зазвичай блокування є прерогативою саме опозиційних сил.
Утім, розвиваючи цю тему, можна констатувати: в Україні нині нескладно заплутатися з приводу того, хто є в опозиції й до кого... От і тепер пропрем’єрська фракція недвозначно заявила, що не дозволить парламенту (отже, і Президентові, бо про його послання було відомо ще минулого тижня) працювати, якщо першим питанням вівторкового засідання не буде поставлене вирішення кадрового питання про Фонд державного майна.
Про баталії навколо цієї інституції ми детально поінформували в минулому числі. Зараз лише додамо: поведінка Юлії Тимошенко в цьому питанні є суто ультимативною. Така позиція навряд чи додає їй позитивів, скажімо, всередині коаліції. Бо нині навіть частина депутатів із «Нашої України — Народної самооборони», котрі зовсім недавно більше схилялися до підтримки прем’єра, тепер опинилися, м’яко кажучи, на роздоріжжі. Скажімо, «самооборонець» Тарас Стецьків підтримує кадрову ротацію у Фонді державного майна, однак наполягає на тому, що Юлія Тимошенко має на посаду керівника запропонувати кандидатуру менш одіозну, ніж Андрій Портнов.
Варто зазначити, що «Народна самооборона», до якої належить той-таки Тарас Стецьків, ніколи не була надто лояльною до керівника президентського Секретаріату, котрий найактивніше захищає Валентину Семенюк. Цього тижня головний ідеолог цієї частини пропрезидентської фракції — міністр внутрішніх справ Юрій Луценко — відверто і публічно висловився за відставку Віктора Балоги.
Виходить, що в нинішньому урядово-президентсько-парламентському протистоянні дещо інші коріння. На цьому наголосив і Віктор Ющенко, якому, за відсутності можливості виступити перед депутатським корпусом, довелося обмежитися заявою для журналістів. Та перш ніж перейти до аналізу цього незапланованого спічу, треба уважніше поглянути на те, як готувався перехід до відвертої гарячої стадії «бойових дій» всередині коаліції.
На традиційній погоджувальній раді у понеділок БЮТ натякнув, що має намір заблокувати трибуну. Однак президентська сторона, певніше за все, не сприйняла таку погрозу надто серйозно. Вочевидь, зіграла роль надмірна самовпевненість її деяких представників: мовляв, не посміють публічно «ховати» коаліцію. (Віктор Балога саме так і висловився: блокування трибуни під час запланованого виступу глави держави фактично означатиме цілковитий розвал більшості).
Так виходить, що будь-які застереження Балоги його опоненти останнім часом сприймають діаметрально протилежно — не інакше, як керівництво до дії. До того ж, останню можливість погодити усі нюанси ще напередодні 13 травня було втрачено: Президент, повернувшись із Литви, не захотів тут-таки зустрічатися з коаліціянтами, пославшись на втому.
А вранці вже було пізно. Президентський штандарт навіть не заносили до сесійної зали, попри те, що Віктор Ющенко прибув до Верховної Ради. Далі все нагадувало відомий вислів: «Дело ясное, что дело — темное»...
Ще один «шедевр» президентсько-прем’єрської дипломатії полягав у тому, що Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко робили свої заяви для преси в одному й тому самому приміщенні з різницею у півгодини. Субординація, щоправда, була витримана: глава держави виступив першим. Але ледь тільки його дух «вивітрився», до преси вийшла прем’єрка.
Спільний посил двох перших осіб держави полягав лише в одному — на словах і Віктор Андрійович, і Юлія Володимирівна проти будь-якого переформатування коаліції. «Я розумію, що сьогодні дуже актуальною серед певних політичних сил, у тому числі більшості, стало питання проведення дострокових парламентських виборів, на що я хочу сказати категорично ні! — заявив Президент.— Посилилась також циркуляція думок щодо переформатування коаліції. На що я хочу сказати категоричне ні. Коаліція сформована. Вона взяла на себе відповідальність за поточний стан у державі. Вона цю відповідальність повинна нести. Ніякі авантюри по переформатуванню коаліції не пройдуть».
Далі — традиційні заклики до поновлення співпраці, котрі, при тому, «перемішувалися» зі звинуваченнями БЮТу в ігноруванні національних інтересів держави. Це ж треба, як Президент і прем’єрка наввипередки кидають аналогічні звинувачення на адресу один одного! Не встигла Юлія Тимошенко у понеділок заявити, що оренда ділянки Чорноморського шельфу, здійснена, буцімто, з благословення глави держави, посягає на національні інтереси України, як наступного дня Віктор Ющенко заявляє їй та її соратникам буквально таке: «Мене дивує, що сьогодні стався безпрецедентний випадок, коли коаліційна більшість, яка несе відповідальність за роботу українського парламенту, приступила до його блокування. Сьогодні є можливість розглядати будь-які питання. Я звернувся до Голови Верховної Ради, лідерів фракцій: що заважає після послання Президента заслухати ті закони, про які дехто говорить з фракції БЮТ? Очевидно, за тим, що відбувається сьогодні в парламенті, стоять інші цілі. Це не проблема антиінфляційних заходів... Я не ставлю зараз за мету відкривати наміри та думки. Хотів би лише сказати, що та сила, яка не виступає за політичну стабілізацію в українському парламенті, виступає проти національних інтересів».
До речі, про антиінфляційні заходи, згадані Віктором Ющенком «всує». Вимога розглянути їх першочергово у БЮТу з’явилася лише у вівторок уранці. До цього, нагадаємо, йшлося про кадрові питання, котрі зводяться, як було сказано, переважно до відставки Валентини Семенюк. Однак згодом прем’єрські аналітики, вочевидь, прорахували хибність такого кроку, адже для широкого загалу виходило так, буцімто Кабмін бореться лише за посаду і перестав дбати про добробут.
Висновки було зроблено миттєво і у своєму власному зверненні Юлія Тимошенко не надто й згадувала про боротьбу за Фонд держмайна. Натомість вона заявила, що «от уже чотири місяці йде повне блокування роботи уряду і цілковите нехтування антиінфляційними законопроектами, які внесені (!) до Верховної Ради нашою політичною командою».
Але є ще одна, чи не найголовніша дискусія, що ведеться між президентською та прем’єрською командами останнім часом. Йдеться про зміни до Конституції. Цього тижня, зокрема, й у наш бурхливий парламентський вівторок, ця тема знову піднімалася «на-гора».
Спершу спікер Арсеній Яценюк оптимістично припустив, мовляв, інтерес до створення спеціальної парламентської конституційної комісії в депутатів нині дещо підупав. На думку Арсенія Петровича, це пов’язано з тим, що конституційний процес остаточно «вийшов із тіні». Себто після відповідного рішення Конституційного Суду ні в кого не лишилося сумнівів у тому, що остаточні зміни до Основного закону ухвалюватимуть саме у Верховній Раді.
Однак подальші події продемонстрували: не все так гладко. Бо якби ні в кого не залишилося жодних сумнівів, Президент у своєму імпровізованому зверненні не приділяв би потенційному конституційному процесові так багато уваги (якби йому вдалося тримати слово перед депутатами, то ця тема була б розкрита ще більше, вважають експерти).
Отже, Віктор Ющенко переконує: проект Конституції має розробляти винятково конституційна рада. «Циркулює багато чуток про те, що хтось в кущах написав Конституцію і намагається таким же авантюрним шляхом, як це робилося в 2004 році з авторами, яких ви добре знаєте, просунути через парламент, через порушення закону, через надумане створення ТСК зміни до Конституції»,— обурюється глава держави.
По-перше, у 2004 році під час ухвалення чинних конституційних змін закону ніхто не порушував. Крім того, найбільша частина фракції «Наша Україна», керівником якої на той час був Віктор Ющенко, підтримала запропоновані зміни. Отже, несе повну відповідальність за нинішні огріхи в законодавстві, котрі, поза всякі сумніви, наявні; по-друге, конституційна реформа-2004, щоб там хто не говорив, залишилася незавершеною.
У решті аспектів Віктор Ющенко має рацію. Нинішні проекти змін до Конституції, підготовлені БЮТом і Партією регіонів, він називає «написаними під персональне замовлення», застерігаючи від чергової загрози для України. «Я хотів би, щоб ми робили уроки з того конфлікту, до якого була приведена нація політичними авантюристами,— наголошує Президент.— Я наполягаю на тому, що єдине місце, де формуються національні конституційні ініціативи — це національна конституційна рада, де працюють журналісти (??? — Авт.), правники, фахівці конституційного права, представники всіх політичних сил. Це єдина площадка, де представники всіх груп нації можуть сісти за «круглий стіл» і міркувати щодо формату і змістовної частини Основного закону».
Власне, справді — не вина Президента, що, скажімо, представники Партії регіонів вийшли зі складу конституційної ради. Не варто забувати також, що в процесі підготовки тексту Основного закону, який було ухвалено у 1996 році, працював фактичний аналог конституційної ради. Тоді спеціальну комісію зі спеціальними повноваженнями очолювали Президент Леонід Кучма та Голова Верховної Ради Олександр Мороз. Робота того органу не йшла просто, однак він діяв і напрацював текст Конституції, котрий було передано до парламенту.
Нині Віктор Ющенко також наголошує, що не бачить конституційного процесу без участі парламенту. Він запевнив, що обов’язково внесе до парламенту проект Національної конституційної ради, після чого там буде створена тимчасова комісія і представники всіх політичних сил зможуть внести до нього свої пропозиції. Потім над проектом має попрацювати Конституційний Суд.
Усі перелічені Ющенком тези будь-хто може прочитати в тексті чинного Основного закону, де йдеться про процедуру внесення змін до нього. А ось далі глава держави висловлюється не надто чітко. З його слів нібито випливає, що наступним кроком у внесенні змін до Конституції має бути референдум: «акцент на зміни має дати українська громадськість на референдумі».
Але що це за акцент? Скажімо, Юлія Тимошенко, коли ще не була настільки запеклою прихильницею парламентської республіки, також говорила про подібний акцент, у тому сенсі, що на референдум слід винести концептуальне питання: яку форму (президентську чи парламентську) підтримують громадяни? БЮТ навіть домагався проведення відповідного референдуму водночас із достроковими парламентськими виборами — 30 вересня минулого року. Віктор Ющенко, пригадується, від тієї ідеї не був у захваті.
З іншого боку, можна припустити, що глава держави має на увазі винесення на референдум повноцінного тексту нової Конституції. Тоді знову ж таки виникає запитання: якого саме? Напрацьованого конституційною радою чи доопрацьованого депутатами? Щось не віриться, що ці тексти будуть ідентичними, як, власне, траплялося в нашій історії у згадуваному 1996 році.
Тепер час перейти до озвучення ідеї Юлії Тимошенко. Вона усі потенційні президентські (!) виборчі кампанії нині називає «війною на руйнацію життя країни». Тож пропонує «подумати, як пом’якшити ці речі в суспільстві». Зрозуміло, що «пом’якшення» вона вбачає винятково у запровадженні парламентської республіки. Так, ніби за таких умов «руйнацією» для країни не стануть усі виборчі кампанії до Верховної Ради!
А ще цією фразою Юлія Тимошенко нагадала логіку екс-президента Леоніда Кучми. Пам’ятаєте, як наприкінці свого другого терміну перебування при владі Кучма не менш несподівано, ніж Тимошенко тепер, став прибічником парламентаризму? Відмінність лише в тому, що Кучма у 2004 році вже не міг балотуватися у президенти, а Тимошенко нині нібито є лідером відповідних рейтингів. А можливо, у Юлії Володимирівни немає упевненості щодо подальшого утримання такого лідерства?
Це питання, як і безліч інших, наразі є риторичним. Але якби було інакше, українська політика втратила б, як мінімум, 90 відсотків власного колориту.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»