ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
КОЛИ СОНЦЕ ОХОЛОНЕ, ЗЕМЛЯ ПЕРЕЛЕТИТЬ ДО ІНШОЇ ЗІРКИ?

Водночас сонячні промені можуть нести неабияку загрозу мешканцям Землі — чи то простим бактеріям, чи то людині. Магнітні бурі, ультрафіолетове випромінювання — далеко не вичерпний перелік небезпек для людини, що їх може продукувати наша «домашня» зірка. Детальніше уявлення про Сонце та місце людини у Всесвіті — наша розмова з працівником Головної астрономічної обсерваторії (ГАО) НАН України, доктором фізико-математичних наук, членом-кореспондентом НАНУ Романом Костиком.

17 ТРАВНЯ — ДЕНЬ НАУКИ

— Романе Івановичу, розкажіть, будь ласка, про нашу зорю на ім’я Сонце. Що землянам можна від нього очікувати?
— Сонце — нестандартний об’єкт для досліджень, особливо для мене, як для астрофізика. З професійної точки зору цікаво стежити за природними процесами, що відбуваються як на поверхні Сонця (так званій фотосфері), так і у внутрішніх ділянках нашого денного світила. Сонце — така ж звичайна зірка, яких у Всесвіті мільярди. Цей астрономічний об’єкт перебуває на відстані приблизно 150 млн кілометрів від Землі. Один із важливих напрямів досліджень Сонця — вивчення так званих сонячних плям, мабуть, ви про них чули. Це холодніші й темніші утворення на поверхні сонячного диска, якщо порівнювати із загальною яскравістю фотосфери. Великі плями можна інколи побачити неозброєним оком у той момент, коли Сонце заходить за горизонт — саме таким чином проводили спостереження за Сонцем китайські астрономи двісті тисяч років тому. У сонячних плямах сильне магнітне поле. Вони також мають цикл з’яви, тобто кожні 11 років на Сонці спостерігається найактивніше плямоутворення. До речі, найбільша активність сонячних плям за всю історію спостереження мала місце наприкінці 50-х — на початку 60-х років ХХ ст. Цікаво і те, що між плямами інколи виникають своєрідні магнітні «замикання», що призводить до появи так званих сонячних спалахів. При цьому може вивільнюватися енергія, аналогом якої може бути вибух 100 або 1000 атомних бомб залежно від інтенсивності сонячного спалаху.
— Чи впливають якось ці сонячні спалахи на нашу планету?
— Під час сонячного спалаху швидкість оточуючої плазми настільки велика, що може полишити Сонце, досягти Землі й деформувати її магнітне поле. Як наслідок, виникають магнітні бурі: порушується радіозв’язок, виходять з ладу навколоземні супутники, наземні електростанції, погіршується людське самопочуття, збільшується кількість аварій, інфарктів, інсультів. Особливо небезпечні вони для космонавтів, не захищених земною атмосферою.
— Чи можливо точно спрогнозувати появу сонячних плям та їхні можливі негативні наслідки для людей?
— Нині більш-менш розроблено короткострокові прогнози з імовірністю у межах 70-80 відсотків.
— Хто ще в Україні, крім вашої обсерваторії, займається вивченням сонячної активності?
— Процеси, що відбуваються на Сонці, досліджують у Кримській астрофізичній обсерваторії й обсерваторіях Київського, Харківського та Львівського національних університетів.
— Останнім часом усе більше розмов про глобальне потепління можна знайти у пресі, в Інтернеті, та й ми самі протягом п’яти-семи років спостерігаємо в Україні безсніжні зими, дивні природні катаклізми навесні й влітку. Чи це Сонце впливає на кліматичні коливання, чи, можливо, є якийсь інший чинник впливу?
— З 1860 року глобальна температура на Землі зросла на один градус за Цельсієм. Із чим це пов’язано? На мій погляд, тут є два чинники: перший — внутрішній (діяльність людини), другий — зовнішній (Сонце). Стосовно другого можна сказати, що кількість сонячного тепла, яке одержує Земля, змінюється разом із сонячною активністю: чим вища активність, тим більше тепла отримує наша планета. Зараз активність Сонця найвища за останні десять тисяч років. Загальна «земна» температура нині має тенденцію до постійного підвищення, але важко сказати, чи буде це тривати й надалі. Коли говорити про вплив людського фактора, то це — збільшення кількості вуглекислого газу. Чим більше в атмосфері Землі газу, тим більша температура.
— Який чинник сильніше впливає на процес зміни температури?
— На мою думку, обидва чинники мають рівнозначний вплив на формування земного клімату.
— Чи мають, Романе Івановичу, українські вчені власні сучасні астрономічні розробки, так би мовити ноу-хау, які могли б стати або стали предметом нашої гордості не лише в Україні, а й в інших державах світу?
— Безумовно, найперше — це наші співробітники, молоді випускники університетів, які приходять вчитися та працювати до нашої обсерваторії. Особливо висококласних спеціалістів готують у київських і харківських закладах. На жаль, з десяти молодих людей, котрі у нашій обсерваторії закінчують аспірантуру (в Україні), на постійне місце роботи залишаються тільки один або два.
— Інші вісім їдуть працювати за кордон?
— Звісно. Адже там створено всі необхідні умови для молодих учених. До того ж, наукові знання та потенціал наших фахівців високо цінуються у США, Німеччині, Голландії, Іспанії, Швеції тощо.
— Чи ви співпрацюєте із закордонними вченими?
— Так, наш відділ фізики Сонця ГАО активно співпрацює з іспанськими колегами. На Канарських островах, де чудовий астрономічний клімат, уся Європа розмістила свої телескопи і тепер чимало вчених-астрономів із різних країн можуть вести дослідження та обмінюватися знаннями зі своїми колегами. Адже теперішня астрономія — глобальна, космополітична наука й немає якоїсь окремої країни, котра вела б цілковито сепаративні дослідження. Досягнення сучасної астрономії — це колективний успіх багатьох світових учених.
— У чому конкретно полягає ваша співпраця з іспанськими колегами?
— Це переважно довготермінові (зазвичай двічі на рік на два-три місяці) відрядження співробітників нашого відділу до Інституту астрофізики на Канарських островах за рахунок господарів. Там ми ведемо спостереження, обробляємо, аналізуємо і спільно з іспанськими колегами готовимо до друку наукові статті.
— Скажіть, будь ласка, які ще істотні здобутки, крім кадрового потенціалу, мають українські вчені?
— Їх багато: дослідження руху полюса Землі, кінематики й структури нашої Галактики, динаміки Місяця, хімічної еволюції галактик, космічних променів, фізики атмосфер планет сонячної системи, комет і астероїдів, екстрасонячних планет (планет, які перебувають за межами Сонячної системи) і сонячної атмосфери за допомогою космічних апаратів. Основа цих досліджень — спостереження за допомогою телескопів. У нашій обсерваторії, приміром, розташований сонячний телескоп, який за своєю спектральною роздільною здатністю входить до трійки найкращих у світі. Точніше входив, адже за браком фінансування цей телескоп тимчасово (останні десять років) не працює.
— Якщо це, звісно, не секрет, розкажіть про ваші плани майбутніх досліджень Сонця.
— Ніякої таємниці тут немає. Питань залишається багато, але, напевно, найцікавіше — довідатися і дослідити фізичні процеси та умови в надрах нашого світила. Ядерні реакції в ядрі Сонця (перетворення водню в гелій) породжують хвилі, що пронизують всю товщу денної зірки. Вони змінюють яскравість поверхні Сонця, щоправда, на надзвичайно малу величину — кілька мільйонних часток загальної світимості Сонця. В нашій обсерваторії був сконструйований телескоп «ДИФОС» для реєстрації цих надмалих змін яскравості Сонця. 2001 року в межах спільного українсько-російського космічного проекту «КОРОНАС» цей телескоп був виведений на навколоземну орбіту і почав цілодобові спостереження нашого світила. Зараз результати цих спостережень обробляють і ми сподіваємось розгадати таємниці Сонця.
— Романе Івановичу, спробуймо уявити майбутнє нашого денного світила, адже свій енергетичний ресурс воно наполовину використало. Ще десь 5–6 млрд років Сонце світитиме, а що потім? Адже, виходить, «смерть» Сонця — це, фактично, кінець і для нашої цивілізації?
— Частково згодний. Гадаю, що десь на 5 мільярдів років «спокійне життя» Сонцю забезпечено. Та поступово воно використає всі ресурси ядерного пального, певніше за все вибухне (це може бути катастрофою для Землі), а потім охолоне, перетворившись на так званого білого карлика (або нейтронну зірку із високою швидкістю обертання). Залишки атмосфери Сонця поступово розсіються в космічному просторі й, можливо, будуть матеріалом для подальшого покоління зірок. Людство, якщо порозумнішає за цей час, може перебратися, точніше, перелетіти разом із нашою планетою до іншої, молодшої зорі.
— Цікаво. Наскільки це реально зробити?
— Цілком, адже це — суто технічна проблема. Жодні відомі нам закони фізики не заперечують, скажімо, того, щоб якимось чином «поставити» на Землю надпотужні двигуни, які б дали нашій планеті необхідний поштовх для зміни геліоцентричної орбіти й за крайньої потреби, «звільнити» Землю від гравітаційного тяжіння Сонця та увести її до якоїсь іншої зірки Чумацького шляху, наприклад, до Сиріусу або Альфи Центаври.

Юрій СОКОЛ

також у паперовій версії читайте:

• ДУМКУ НЕ СПИНИТИ
• СМІЙСЯ, І Я ТЕБЕ ВПІЗНАЮ

назад »»»