ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
ІНФЛЯЦІЯ СТУКАЄ В КОЖНУ ОСЕЛЮ

Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, проблема стрімкого зростання цін турбує понад 70% українців. Лише за офіційними даними, ціни у січні нинішнього року були на 20% вищими, ніж у торішньому першому місяці. Інфляція у лютому порівняно із січнем уповільнилась на 0,2%. Однак за січень-лютий вона досягла рекордного за останні вісім місяців рівня — 5,7%. Це ставить під сумнів обіцянки уряду утримати річну інфляцію на межі 9,6%. Колишній прем’єр-міністр Віктор Янукович заявив, що рівень інфляції не загрозливий, а катастрофічний. Прогнози незалежних аналітиків свідчать про те, що до кінця року інфляція може сягнути 25%. Тож політика нової влади не по кишені українським громадянам, і не лише найбіднішим.

У відповідь нинішній Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко зазначила, що всі інфляційні процеси були запущені попереднім урядом у 2007 році, який завершився з інфляцією 16,6%. Це — абсолютний рекорд серед країн Європи. Тож із такими результатами не повчають. Зараз уряд проводить антиінфляційні заходи, щоб до середини року спинити зростання цін. Так не буває, що інфляція, яка формувалась впродовж півтора року, скоригується за два тижні. Нинішньому уряду знадобиться мінімум півроку, аби спинити колосальне зростання цін. Найближчим часом будуть стабілізовані ціни на 32 позиції найуживаніших продуктів.
Для зниження інфляційних очікувань Мінекономіки має намір оприлюднити інформацію про запаси ключових товарів в Україні.
За даними Держкомстату, нинішнього року значно подорожчали олія, овочі, фрукти, м’ясо, хліб, макаронні вироби, а також послуги транспорту, освіти, медицини, ресторанів і готелів. Водночас подешевшало взуття, аудіо- і фототехніка, послуги зв’язку.

А як у них?
Із прискоренням інфляції зіткнулась не лише Україна. Одинадцятирічні рекорди встановили держави ЄС з інфляцією 3,2% у лютому, Китай — 8,7%. Торік сімнадцятирічним рекордом відзначились США, де у грудні інфляція перевищила 4%. У Росії торішня річна інфляція досягла майже 12%.
Голова Європейського центробанку Жан Клод Тріше зазначив, що у Європі очікується пришвидшення темпів зростання інфляції. Доповідаючи у Європарламенті, він заявив, що у середньостроковій перспективі європейцям не уникнути підвищення цін, зокрема, на нафтопродукти та харчі. Більше того, враховуючи рівень завантаження основних фондів і обмежені можливості для маневру на ринку праці, слід очікувати більшого зростання зарплат, аніж це прогнозували раніше. Так само, як і швидшого зростання собівартості, особливо у компаніях, котрі працюють у галузях із обмеженою конкуренцією. Європейська економіка зростатиме, попри серйозні кризові явища у глобальній і економіці США. Нині у державах єврозони рекордно низький рівень безробіття, рівень зайнятості наразі є найвищим за останні 25 років.
В Україні, якщо не брати до уваги оптимістичні обіцянки уряду, експерти прогнозують можливість зупинки річного зростання цін на 14%. НБУ вважає, що річна інфляція буде не нижчою від 12%.
Через те, що від початку року інфляція перевищила прогнозований урядом рівень більш ніж наполовину, Президент Віктор Ющенко наполягає на перегляді бюджету. зокрема, на збільшенні обсягу соціальних виплат. Адже рівень інфляції призводить до того, що прожитковий мінімум не відповідає рівню, зафіксованому у цьогорічному бюджеті. Щоправда, дещо краща ситуація з працюючими — зростання реальних доходів від початку року становить майже 27%.
Причини підвищення цін називають різні — минулорічний сплеск цін виробників і неврожай, адміністративне регулювання ринку зерна, збільшення цін на енергоносії, невизначеність ситуації на газовому ринку, парламентська криза, малоефективні антиінфляційні заходи Нацбанку, значні соціальні виплати, перевищення попиту товарів над їхнім виробництвом. Проте експерти сходяться в одному — зростання цін триватиме, вони прогнозують стрибок цін на паливо. Якщо не вдасться втримати ціну на імпортний газ, подорожчають ЖКП. Оскільки ціни на продукти харчування ростуть значно швидше, ніж на інші послуги, найбільше, як зазначають експерти, вони вдарять по сім’ях із низькими доходами.

Екскурс в «історію»
Керівник групи радників голови Нацбанку Валерій Литвицький зазначив на засіданні клубу економістів, що головним чинником, котрий розбурхує інфляційні процеси, є невідповідність між тим, як зростають доходи українців і продуктивність їхньої праці. Він нагадує, що після паузи 2002 року збільшення цін відновилося. Реінфляція триває вже п’ять років. Уповільнення 2005-го виявилося лише неглибокою корекцією. 2007 рік Україна знову завершила на високій ціновій ноті. Темпи зростання споживчих цін торік були найвищими з 2000 р.
За весь період використання гривні не було такого зниження її купівельної спроможності, яке впродовж третини року щомісяця перевищувало 2%. Тільки під час рекордної девальвації гривні у 1998-му спостерігалося щось подібне: тоді з вересня до грудня інфляція щомісяця зростала більш ніж на 3%. Ще ніколи за 11 років історії гривні інфляція, що вимірюється двозначною цифрою, не тривала протягом чотирьох років, перевищуючи межу прийнятного коридору (понад 10%). Дані НБУ свідчать про те, що в Україні посилюється інерційність інфляційних процесів. Інерційна інфляція останніх років триває довше, і в поточному році ймовірно замкне п’ятирічний цикл. Це — тривожний симптом хронічної інфляційної хвороби.
Зниження внутрішньої купівельної спроможності національної валюти було відчутнішим, ніж цьогорічне, лише у 1998 р.— 20%, у 1999-му — 19,2 і у 2000 р.— 25,8%. Торік інфляція споживчих цін (16,6%) більш як удвічі перевищила бюджетний цільовий орієнтир (7,8%). Прискорений темп зростання споживчих цін почав зароджуватися наприкінці минулорічного другого кварталу. У червні показник інфляції становив 2,2%, а з вересня до грудня жодного разу не був нижчим за 2%. Крім вересня—грудня 1998-го, в інші роки такої стійкості підвищеного інфляційного фону раніше не спостерігалося.

Найнеприємніше — агроінфляція
У нашій країні, зазначає Валерій Литвицький, продовольча інфляція (агроінфляція) істотно впливає на загальний ціновий тренд (тенденція зміни цін), оскільки в споживчому кошику українців питома вага продовольчих товарів вища, ніж в інших державах. Так, у Аргентині (експортері продовольчих товарів, зокрема м’яса) цей показник становить 30%, у Китаї — стільки ж, у Єгипті, Росії, Казахстані — близько 40, в Україні та Індії — майже 60, в економічно розвинутих країнах — 15–20%.
На підвищення наших продовольчих цін впливає також світова агроінфляція — через імпорт. За оцінками фахівців НБУ, лише половину приросту продовольчого імпорту (із 600 млн. дол.) отримано за рахунок приросту фізичного обсягу; другу половину — за рахунок вищих цін.
Експорт теж формує підвищений інфляційний фон. По-перше, після вивезення продовольчих товарів суттєво зменшується товарна пропозиція на внутрішньому ринку; по-друге, обмеження на експорт спонукає трейдерів дисконтувати неотриману експортну виручку у вищих, ніж можливо за інших умов, внутрішніх цінах. Проте не варто списувати все на світові процеси, переконаний Валерій Литвицький. Питома вага імпорту становила близько 20% ємності внутрішнього продовольчого ринку. Зовнішній вплив є, але кореляція не жорстка. Торік вона простежувалася більш-менш чітко. Цього не було у попередні роки. До того ж, продовольчі ціни в Україні почали зростати раніше, ніж у Європі й Росії.
Інфляція продовольчих цін формується передовсім унаслідок внутрішніх процесів. Йдеться про розрив між зростанням споживчого попиту і продовольчої пропозиції. Динаміка споживчого попиту вдвічі перевищує темпи зростання харчової промисловості.

Градус підігрівання
Як наголошує Валерій Литвицький, інфляцію підігріває й приплив капіталу переважно позичкового характеру. Навіть рекордне від’ємне сальдо поточного рахунку було перекрите нечуваним припливом валюти від розміщення банками, корпораціями, містами і урядом своїх боргових зобов’язань (облігацій).
Інфляційний тиск підсилювався вторинними наслідками зростання цін на енергоносії (газ, паливо), що відбулося в торішньому січні— вересні, а також у 2006 році. Вторинна інфляція зачепила ринок продовольчих товарів у червні й розгорнула свій наступ восени. Позаторік це сталося у вересні-жовтні.
Додало сили інфляції й «перегрівання» споживчого попиту й споживчого кредитування. Його «градус» підвищили корективи до попередніх намірів стосовно підвищення зарплат, пенсій, соціальних виплат. Додали «температури» також запозичення банків на зовнішніх ринках, дві третини яких були спрямовані на додаткове стимулювання попиту, що підсилювався новими соціальними ініціативами, реалізованими через бюджетні видатки. Зросли надходження від українських громадян, які працюють за кордоном.
Не варто забувати про надмірні інфляційні очікування. Торік вони були вищими, ніж у 2006-му, порівняно з тими, що супроводжували розвиток цінових подій у 2004 році. Їх стимулювали учасники виборчого процесу. Вагомий внесок зробили пророкування неврожаю, зокрема, з боку Мінагрополітики та Мінекономіки. Складні погодні умови створювали зовнішній ефект достовірності песимістичних прогнозів, хоча насправді врожай був непоганим. Підтвердженням того, що інфляційні очікування були суттєвими, стало зниження динаміки заощаджень.
Для стримування торішньої інфляції, підкреслює Валерій Литвицький, бажано було уникнути різких коливань обсягів коштів на єдиному казначейському рахунку уряду через планові й позапланові видатки бюджету на споживчі витрати, вибори й боротьбу із засухою. Й, по можливості, обмежити купівлю валюти в резерви, якщо це не тягне за собою ризику коливань обмінного курсу. А також не вдаватись до нових обмежень на імпорт м’яса і нафтопродуктів. Бажано було утриматись ще від одного зниження облікової та робочих ставок рефінансування, від ініційованого Мінагрополітики запровадження мінімальних цін на продовольчі товари.
На жаль, відповіді на виклики ціновій стабільності виявилися неадекватними: на фініші першого півріччя 2007-го, всупереч очікуванням, в Україні відбувся інфляційний сплеск. Склалася нова цінова ситуація.
Торік НБУ не міг не надавати в економіку більше грошей, тому що поточні показники номінального зростання ВВП перевищили як позаторішні, так і прогнозовані на 2007 рік. Крім того, банк змушений реагувати на адміністративне підвищення цін і тарифів. Він мав забезпечити це підвищення адекватною монетарною активністю. Емісія, наголошує Валерій Литвицький, не була (починаючи з 1996-го, відколи заборонено емісійне покриття дефіциту бюджету) головним чинником прискорення інфляції. До того ж, вона залишалася забезпеченою, на відміну від тієї, що мала місце у 1991–1995 роках.

Не один у полі воїн
Грошове підживлення економіки здійснює не тільки Нацбанк. Він купує валюту, а уряд робить насичені видатки на соціальні цілі. Уряд позичає — Нацбанк мусить купувати валюту. Бізнес позичає — банк конвертує її в гривню. Прямо емісію робить Нацбанк, але імпульс для неї дають позичальники. Грошову базу своїми видатками нарощує уряд. Тарифи підвищують органи місцевої влади, а емісію здійснюють (вимушено) НБУ і банківська система. Нацбанк не може пропонувати менше грошей, ніж вимагають потреби підвищення тарифів та інших адміністративно-регульованих цін.
Уряд «розігріває» не лише споживчий, а й інвестиційний (торік 28,5% порівняно з 19% було зростання інвестицій в основний капітал і на 50% збільшився приплив прямих іноземних інвестицій) попит. Тому спостерігаються ознаки «перегрівання» цін виробників: за 2007-й зростання цін сягнуло 23,3%, тоді як за весь 2006 рік становило 14,5%.
Емісію, зазначає Валерій Литвицький, можна зменшити, якщо Кабмін, Верховна Рада, Президент підтримають перехід до гнучкішого обмінного курсу. Йдеться про гнучкість, а не про ревальвацію чи девальвацію. Якщо Нацбанк поступово виходитиме з валютного ринку, грошову пропозицію можна активніше «стерилізувати» в необхідних обсягах.
Оскільки інфляція — феномен монетарний, Нацбанк може «затиснути» як інфляцію попиту, так й інфляцію пропозиції. У такому разі треба зменшити амбіції щодо зростання ВВП і соціальних стандартів.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• КОЛИ У КИШЕНІ ГУЛЯЄ ВІТЕР...

назад »»»