ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
НОВИЙ ЕТАП ВІДНОСИН
Першого квітня 2008 року президент США Джордж Буш відвідав Київ.

До нього візит в Україну у червні 2000 року здійснив Білл Клінтон. Тоді американський президент приїхав особисто, аби стимулювати процес закриття Чорнобильської атомної станції. Це були другі відвідини Біллом Клінтоном Києва. До того він побував у Бориспільському аеропорту у січні 1994-го, тоді йшлося про відмову України від «спадку» радянської ядерної зброї. А ще раніше, у серпні 1991 року, напередодні проголошення незалежності, Україну відвідав Джордж Буш-старший. Після червня 2000-го жоден господар Білого дому не приїздив до нашої країни. Наступні два терміни президентства Джорджа Буша-молодшого позначилися напруженням в українсько-американських відносинах. Хоча Київ й підтримав США в їхній боротьбі проти світового тероризму і восени 2001 року відкрив повітряний простір для американських літаків, які перевозили спорядження для операції в Афганістані, Вашингтон сподівався бачити Україну більш демократичною та прозахідною країною. Після подій Помаранчевої революції 2004 року здавалося, що перешкод на шляху до зміцнення українсько-американських відносин не залишилося. Президент України Віктор Ющенко у 2005-му двічі побував у США. Сполучені Штати визнали українську державу країною з ринковою економікою та відкрили їй дорогу до Світової організації торгівлі. Проте на відвідини американського лідера довелося чекати майже до кінця другого президентського терміну Джорджа Буша, адже влітку 2006 року через політичну кризу в Україні запланована поїздка президента США до Києва не відбулася.
Отже, нинішній візит американського президента до України є першим у ХХІ столітті. Ключове питання на порядку денному — підтримка заявки України на приєднання її до програми набуття членства в НАТО. Президент Джордж Буш переконаний, що ця міжнародна організація може багато дати Україні. Ідеться про гарантії безпеки, подальші реформи, зміцнення демократії. Саме ці тези не раз озвучувалися на багатьох заходах під час візиту. Однак в української громадськості візит президента США не дістав однозначної оцінки. Прихильники українсько-російських стратегічних відносин сприйняли цю подію критично. Без відповіді залишається питання, чи вбачають Росія та НАТО одне в одному потенційних ворогів. Показово, що в день візиту Джорджа Буша до Києва у Державній Думі РФ відбулися парламентські слухання про «порушення» Україною Договору про дружбу та співпрацю з Росією від травня 1997 року. Одним з положень цього договору його учасникам заборонено приєднуватися до військових блоків, ворожих для однієї із сторін. У відповідь прозахідна частина української еліти аргументує потребу в новому етапі відносин з НАТО тим фактом, що Росія тоді ж, у травні 1997-го, визнала, що надалі не вважає НАТО своїм стратегічним ворогом. Причому подальша історія співпраці РФ з Північноатлантичним альянсом була інтенсивною та плідною. На думку експертів, Росія навіть випередила Україну за кількістю та рівнем контактів з НАТО. Однак після Помаранчевої революції, яка була сприйнята російською елітою як інструмент поширення американського геополітичного впливу на Євразію, відносини Росії із США й Заходом загалом стали більш напруженими. Особливо виразно це проявилося рік тому в мюнхенській промові Володимира Путіна, який відверто висловив невдоволення з приводу формування американського «однополярного» світу та заявив про претензії на особливу роль Росії на пострадянському просторі.
Виходячи з подібних конфронтаційних міркувань, Росія демонструє несприйняття можливої аргументації американців на користь приєднання України до НАТО. Зокрема, у тлумаченні кандидата Республіканської партії на посаду президента США Джона Маккейна обґрунтування полягає ось у чому: Україна є сусідкою Росії, яка в міру посилення своєї економічної могутності має намір відновлювати свій імперський вплив, загрожуючи незалежності української держави. У разі порушення територіальної цілісності України може бути змінено геополітичний баланс сил у Євразії, який склався після розпаду Радянського Союзу. Справжню гарантію недопущення цього може дати лише НАТО.
Водночас прозахідна частина російської еліти висловлює, хай і не дуже сміливо, стурбованість войовничою позицією президента Володимира Путіна щодо політики США та стосовно перспективи вступу України й Грузії до НАТО. Нинішній економічний потенціал Росії обмежений сприятливою кон’юнктурою цін на енергоресурси, тож він не може вважатися надійною базою для участі у новій гонці озброєнь. Тому російські «яструби» вимушені маневрувати та шукати компромісів. Зокрема, після бухарестського саміту НАТО Джордж Буш планує шостого квітня відвідати Володимира Путіна в Сочі. Росія начебто готова пом’якшити свою позицію стосовно розгортання американської системи протиракетної оборони на території Польщі та Чехії в обмін на відмову Україні та Грузії у статусі країн, які виконують план дій щодо набуття членства в НАТО. Зважаючи на те, що Північноатлантичний альянс є демократичною організацією, у якій голос кожної країни важить однаково, а стратегічні рішення ухвалюються на основі загальної згоди, навіть прихильна американська позиція не може бути стовідсотковою гарантією позитивної відповіді Україні та Грузії. Але сам факт візиту президента США до України напередодні бухарестського саміту є свідченням того, що за умов готовності України та НАТО двері Альянсу для нас залишатимуться відчиненими.
також у паперовій версії читайте:

• ІСПИТ НА НАТО
• ІРАК: ЗАГОСТРЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

назад »»»