ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
МАРІЯ ЛІПІНСЬКА:«МУЗИКА ДУНАЄВСЬКОГО — ЗОВСІМ НЕЛЕГКА...»
Її глибоке, соковите, сповнене почуттів мецо-сопрано із сріблястими відтінками не може залишити байдужим навіть тих, хто не є палкими шанувальниками вокального мистецтва.

Після концертів солістки Національного будинку органної та камерної музики, заслуженої артистки України Марії Ліпінської коло меломанів розширюється: побувавши на них хоч раз, слухачі навряд чи пропустять таку нагоду вдруге. Пані Марія навіть має свій рецепт залучення якомога ширшої аудиторії: вона, поряд із серйозними камерними творами Баха, Генделя, Каччині, арій з опер Бізе, Белліні, включає до репертуару більш популярні серед широкого загалу твори. Вважає, що після таких програм люди охоче приходитимуть і на суто класичні концерти. Приміром, на недавньому творчому вечорі вона блискуче виконала пісні І. Дунаєвського, Ю. Мілютіна з кінофільмів «Веселі хлоп’ята», «Моя любов», «Серця чотирьох». Весняного тепла, якого бракує нам нині, додали ліричні ретро-мелодії. Але сама співачка стверджує, що співати цю «легку» музику ох як нелегко.
— Пані Маріє, у Ваших напрочуд різноманітних програмах можна почути й арії, і романси, джазові твори, народні та авторські пісні. Чим має привабити Вас твір, щоб Ви взяли його до репертуару?
— Треба, щоб він мені просто сподобався — це основний критерій. Якщо так трапляється, я виконую його. Мені дуже приємно робити концертні програми з класичних і популярних творів. Помічаю, що нині публіка скучила за «легкою» і водночас якісною музикою. А враження «легкості» часто є оманливим. Дунаєвський — досить складний композитор, твори якого потребують неабиякої вокальної школи. Якщо пам’ятаєте, у фільмах їх співали актори, які здебільшого мали добру вокальну освіту.
— Ви — учениця уславленої оперної співачки Галини Туфтіної, котра, на жаль, пішла з життя. Чого навчилися в неї?
— Я багато років навчалася у Галини Опанасівни в консерваторії, вона готувала мене й до вступу. Багато в неї почерпнула, а найголовніше — ставлення до своєї справи, відданість їй і вокальну школу, звісно, теж. Думаю, багато хто чує спільність у голосоведенні. У нас обох — справжнє російське мецо — цей голос більш притаманний не нашому регіону, у нас мало так званих «густих» мецо-сопрано. Природа голосу в нас дуже схожа.
— На Вашому творчому вечорі прозвучала інформація про те, що Ви не лише співаєте, а й пишете вірші.
— То було давно, коли я ще не встигла реалізувати себе як співачка. Треба було дати вихід творчій енергії, і я писала й малювала.
— Можливо, це допомагало Вам у роботі над вокальними образами?
— Ні, то окрема річ. Працювати над образами мені допомагає отримане в консерваторії знання акторської майстерності. Цей предмет у нас викладав Валентин Щоголєв (нині покійний). Він був дуже талановитим педагогом, викладав цей фах так, як його повинні знати драматичні актори. Я вважаю, що це правильно, бо й ми, співаки, теж є акторами, ми також граємо. Насмілюсь сказати, що навчилася в Щоголєва й дечого з режисури. Тепер я роблю свої концертні проекти сама, знаходячи варіанти для того приміщення, у якому ми з колегами перебуваємо. Не все, що хочемо, можемо собі дозволити. Та в мене таке кредо — робити в наявних умовах щось, хай не глобальне, але те, що мені до снаги.
— Продовжуючи тему акторської майстерності, мушу сказати: відчувається, що кожен свій номер Ви не просто проспівали, а зрежисирували, зіграли, розкрили драматургію.
— А вона закладена в кожній пісні, романсі — її тільки треба прочитати й донести до слухача.
— Під час лютневого концерту деякі твори, які зазвичай виконує одна артистка, Ви проспівали в дуетах і навіть тріо — з контртенором Ігорем Іщаком та Вашою студенткою-п’ятикурсницею Оксаною Мірошниченко. Як виникла ця ідея?
— З Ігорем Іщаком ми давно співаємо дует «Паніс Ангелікус» композитора Сезара Франка, він є в бібліотеці, досить поширений. А перекладення творів для двох низьких голосів (наших з Оксаною) я замовляла знайомому композиторові Наталії Бойко. Гадаю, такі варіанти стануть мені в пригоді, зокрема для моїх студенток у Національній музичній академії, які можуть співати цей репертуар на академічних концертах у дуетах одна з одною та зі мною.
— Вам подобається педагогічна робота?
— Так. Від початку року викладаю на кафедрі вокалу — частково взяла на себе студентів Галини Опанасівни Туфтіної. Пропозиція викладати стала для мене несподіванкою, я не знала, чи впораюся з новою роботою. Та тепер почуваюся на своєму місці. Поки що трішечки бракує досвіду з організаційних питань, ще не зовсім добре обізнана з деякими нюансами навчального процесу, однак у цілому робота в мене виходить. Сподіваюсь, коли набуду досвіду, мені буде ще легше й цікавіше.
— Упродовж 13 років Ви є солісткою Національного будинку органної та камерної музики України. Чому обрали кар’єру саме камерної співачки?
— Мене влаштовує ця робота, сподіваюсь, що так буде й надалі. Я — людина, яка не переносить тиску й творчих обмежень — ясна річ, в тому чи іншому сенсі вони є завжди, проте з жорсткими обмеженнями миритися не можу. Тому не працюю в оперному театрі, хоч деякий час співпрацювала з ним. Хоч я і вибрала професію камерної співачки, та не відмовляюсь від різних варіантів творчої співпраці.
— Пані Маріє, чи згодні Ви із стереотипним твердженням про те, що на класичну музику сьогодні в Україні попиту немає?
— Згодна стовідсотково. Маємо просто жахливу ситуацію з академічним мистецтвом. Якщо порівняємо з Москвою чи Петербургом, дуже соромно стане від усвідомлення нецікавості й одноманітності творчого життя в Україні та її столиці. У нас надто мало концертних залів, музичних колективів, бракує конкуренції, співаки й музиканти й досі масово виїздять до Росії та на Захід. Київ — багатомільйонне місто, а часто незаповненими залишаються ті два академічних концертних зали, які є — філармонія й будинок органної та камерної музики. Це просто нонсенс. Аби їх заповнювали люди, необхідна реклама у ЗМІ, яка б допомагала вибрати програму, котра зацікавила б. Потрібні журналісти, музичні критики, які б висвітлювали концерти, аналізували, що було добре, а що погано. Я переконана, що має бути розроблена на державному рівні програма розвитку гуманітарних сфер, зокрема академічного мистецтва.

Розмову вела Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:

• ХТО У ФАВОРІ В «ПЕКТОРАЛІ»?

назад »»»