ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ХАРКІВ’ЯНИН З «ПОТЬОМКІНА»
Уродженець Харківщини Панас Матюшенко був одним з керівників повстання моряків на броненосці «Потьомкін». Минуло 100 років, як на подвір’ї Севастопольської в’язниці він піднявся на ешафот.

Так обірвалось життя 28-річної людини, котра не готувалась бути ані професійним революціонером, ані політичним лідером. Але коли настав час істини, віддав свою енергію, зрештою, молоде життя товариству однодумців, і зробив це, не вагаючись ні хвилини.
Народився Панас 1879 року в теперішньому місті Дергачі, що неподалік Харкова. Сім’я бідувала, тому рано почав працювати кочегаром, мастильником у Харківському паровозному депо, вантажником в Одеському порту, плавав на транспортних суднах. Потім — строкова служба на Чорноморському флоті, після закінчення дворічної школи мінних машиністів отримав звання молодшого унтер-офіцера і призначення на найновіший і найпотужніший військовий корабель на Чорному морі — ескадрений броненосець «Князь Потьомкін Таврійський». Тут познайомився з підпільниками, яких очолював член РСДРП Григорій Вакуленчук, українець із Житомирщини, а також — зі своїми земляками-слобожанами — Іваном Яхновським, колишнім робітником, та Іваном Кривоконем, які вели на кораблі революційну роботу. РСДРП планувала восени 1905 року (після демобілізації моряків старшого віку, які не дуже піддавались революційній агітації) повстання на флоті, бо важка семирічна служба була наче каторга. Намічався виступ флагманського броненосця «Ростислав», де перебувала командна верхівка Чорноморського флоту. Але непередбачені події (червиве м’ясо в борщі, загибель Вакуленчука) спричинили стихійний виступ моряків на «Потьомкіні». Головою суднового комітету обрали Панаса Матюшенка. Потрібно було негайно вирішувати ряд невідкладних проблем: що робити із заарештованими офіцерами, хто керуватиме броненосцем, куди плисти: до Севастопольської центральної бази флоту чи в Одесу, де сподівалися на підтримку робітничого люду? Заважала комітетчикам й частина унтер-офіцерського складу — надстроковики-кондуктори. Обраний командиром повсталого корабля прапорщик Алексєєв відверто нехтував своїми обов’язками, його підтримували радіотелеграфісти і сигнальники. Найпотужніше військове судно було нічого не варте без запасів вугілля, прісної води, інших конче необхідних ресурсів, спорядження. Десять днів броненосець плавав по Чорному морю: тричі заходив в Одесу, двічі — до румунської Констанци, Феодосії. В Одесі робітники не підтримали повсталих моряків: завадили військові, а контакти з соціал-демократами, есерами та анархістами нічого не дали, бо значна частина моряків не довіряла цивільним, навіть не дала змоги відвідати «флагман революції». Тому восьмого липня (на 11-й день повстання) моряки зійшли на берег у Констанці і фактично здались місцевим властям. Якийсь час працювали на підприємствах і в селах Румунії, потім у пошуку кращої долі розбрелись по світу. Тільки Матюшенко з кількома побратимами шукав співпраці з революційними угрупованнями. У Женеві зустрічався з Леніним і Плехановим, вів перемови з попом Гапоном про закупівлю зброї... Планував зібрати потьомкінців, перейти кордон і розпочати боротьбу з царатом.
Десятого липня 1907 року Панас прибув з Франції до Одеси, потім виїхав до Миколаєва, де його затримала поліція. Під час обшуку в нього знайшли два паспорти на різні прізвища, браунінг. Вважають, що для поїздки в Росію він скористався послугами закордонної терористичної організації «Буревісник», за якою пильно стежила царська охранка. Більш як місяць він мовчав на допитах, поки його не впізнав колишній мічман з «Потьомкіна» Вахтін.
Матюшенка у супроводі семи офіцерів і 60 солдат на міноносці відправили до Севастополя, де його судив військово-морський суд. Панасові вдалось передати на волю записку: «Сьогодні вирок буде виконаний. Помираю за правду із жалем, як і належить революціонерові. Прощавайте».
1965 року в Одесі був споруджений пам’ятник повсталим морякам. Під час минулої війни захищав Москву онук революціонера — офіцер Василь Матюшенко. У різні роки в Харкові жили потьомкінці — Андрій Лобов, Павло Фесенко, Яків Глущенко, Іван Старцев та Юхим Шевченко. Вдячні краяни на честь ювілею спорудили в Дергачах обеліск лицареві революції Панасові Матюшенку, а в Харкові вулицю на Журавлівці названо його ім’ям.

Віталій СТЕГНІЙ
також у паперовій версії читайте:

• ЗАКАРПАТТЯ: ХХ СТОЛІТТЯ В ОСОБАХ

назад »»»