ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
НОВОБОГДАНІВКА НЕ МАЄ ПОВТОРИТИСЬ

Спробуймо відповісти на ці запитання.
Для цього зробимо короткий екскурс у наше не таке далеке минуле. Згадаймо, що наприкінці 80-х років минулого століття, коли Варшавський військовий блок, до складу якого входили колишні соціалістичні країни, подався, як сірникова коробка, з їхньої території були вивезені десятки тисяч вагонів снарядів.
Незважаючи на те, що Україна з-поміж решти республік колишнього Союзу була найбільш густонаселеною, тодішні можновладці вирішили складувати увесь цей «скарб» на її теренах.
Таким чином, із проголошенням Україною незалежності вона мала понад два мільйони тонн застарілих боєприпасів. На перший погляд може здатися, що наші військові мали б радіти такій спадщині, бо вона давала б змогу проводити більше військових навчань з використанням бойових стрільб. Та вся проблема в тому, що ці боєприпаси не можна було використовувати за їхнім прямим призначенням: вони морально і фізично застаріли. Словом, було ухвалено рішення про їхню утилізацію.
Не переповідатиму нюансів, пов’язаних із цим процесом, скажу лишень, що свого часу була затверджена Державна програма утилізації боєприпасів. Проте вона за браку коштів тривалий час «пробуксовувала». Та, попри всі труднощі й негаразди, останнім часом крига скресла.
— Торік із арсеналів, баз і складів вилучено понад 18 тисяч тонн боєприпасів, з яких 15,6 тис. т утилізовано,— говорить начальник прес-служби Міністерства оборони України капітан 1-го рангу Ігор Халявинський.— Вилучені боєприпаси передавалися до інших міністерств і відомств, зокрема, Міністерства промислової політики та Національного космічного агентства, які визначені державними замовниками робіт з утилізації. Боєприпаси утилізують переважно державним коштом.
Зважаючи на їх кількість, у нас дещо замало потужностей для швидкого вирішення зазначеної проблеми. Та все ж виробничі потужності, якими володіє Україна, дає їй змогу позбуватися протягом кожного року 140 тис. т мін і снарядів, певна частина яких виготовлена ще напередодні... Першої світової війни.
Щоправда, є проблеми, з якими наша держава не в змозі впоратись самотужки. Приміром, у нас немає технологій з утилізації боєприпасів із вмістом специфічних вибухових речовин, а також освітлювальних й димових снарядів, боєприпасів морської та авіаційної номенклатури. Тому вона зацікавлена в розширенні міжнародної технічної допомоги. А ще в інвестиціях у розвиток таких технологій.
— Минулоріч таку допомогу надавали міжнародні організації,— продовжує Ігор Володимирович.— Передовсім НАТО, ЄС і ОБСЄ, а також деякі країни, це дозволило позбутись 108 тисяч одиниць стрілецької зброї.
Окрім боєприпасів, у Збройних силах зберігається понад 16 тисяч тонн компонентів рідкого ракетного палива, що використовувалося під час запуску стратегічних ракет колишньої 43-ї ракетної армії. Воно є небезпечним як для довкілля, так і людини. Тому теж потребує утилізації.
Зараз важко сказати, коли Україна позбудеться останнього снаряду, останньої міни, котрі підлягають утилізації: для цього потрібні величезні кошти, яких у бюджеті оборонного відомства хронічно не вистачає. Але в Міністерстві оборони докладають усіх зусиль для того, щоб «НП», яка сталася поблизу Новобогданівки, більше не повторилася в жодному куточку нашої держави.
Зокрема, у нас затверджено Програму забезпечення живучості та пожежної безпеки арсеналів, баз і складів озброєнь, ракет і боєприпасів ЗС України на 1995–2015 роки. Але, як часто це буває, її реалізація дещо затримується. Причина банальна — незадовільне фінансування. Упродовж 1999–2004 років воно здійснювалося на рівні 44 відсотки потреби. Та починаючи з 2005 року ситуація поліпшилась. Принаймні порівняно з минулими роками, бо коштів на вирішення цієї проблеми держава почала виділяти на 30 відсотків більше. Однак зазначена програма, переконані в МО, потребує деяких коригувань, найперше щодо обсягів фінансування.

також у паперовій версії читайте:

• В ІНТЕРЕСАХ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНИНА

назад »»»