ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
ДВАНАДЦЯТЬ РОЗГНІВАНИХ ЧОЛОВІКІВ ЗДАТНІ ТРИМАТИ В ТОНУСІ ВСЮ СИСТЕМУ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ, ПЕРЕКОНАНІ ПРАВНИКИ
Чи буде передбачений суд присяжних у новій редакції Конституції, над якою нині працюють і спеціальний орган, створений главою держави, і громадське утворення? Чим загрожує можлива втрата суду присяжних, котрий існує поки що віртуально, адже, попри задекларований 11 років тому намір запровадити його так і не став реальністю? Зрештою, яка користь від цієї інституції, про яку наші співвітчизники знають лише з кінофільмів?

Дитя Великої хартії вольностей
Його називають судом на підставі не закону, а емоцій, судом натовпу, тож неминучою вважають велику кількість судових помилок. Родовід цієї інституції простежують від Великої хартії вольностей, підписаної англійським королем Іоанном Безземельним 1215 року. Деякі сучасники називають її найголовнішим документом на землі. Він гарантував дотримання прав і привілеїв вільних верств населення — знаті, церкви, купецтва. А статтею 39 заборонялись арешт, ув’язнення, позбавлення володіння, вигнання чи інше обмеження прав інакше, як за законним вироком суду рівних.
Запровадження цієї інституції підтримує голова Верховного Суду України Василь Онопенко, а його попередник Василь Маляренко — проти. Інтрига полягає в тому, що обоє посилаються на досвід Росії, де суд присяжних існує майже 15 років. Про його користь свідчить 20% виправдувальних вироків (для порівняння: в царській Росії їх було 40%, у нинішній Україні, за оцінками правників, — 0,3%). Серед недоліків називають незрозумілі вердикти, можливість впливати на вирок, маніпулюючи добором присяжних.
Своїми думками про цю інституцію поділився старший науковий співробітник Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України кандидат юридичних наук Микола Сірий.
— Чим міг би стати суд присяжних для нашої країни?
— Я переконаний, що той рівень захисту прав і свобод, який дає цей суд, не забезпечує жодна інша форма правосуддя. Усього 4–5% судових справ (саме стільки їх розглядає суд присяжних у Сполучених Штатах чи Великій Британії) тримають у тонусі всю систему кримінальної юстиції тих країн. Адже той, хто розслідує справу — інспектор поліції чи аторней (американський прокурор), не знає, куди вона потрапить: до суду присяжних чи до звичайного професійного. Професійний суддя його зрозуміє як юрист юриста. Вони, може, навіть в одному університеті навчались, може, грали в одній баскетбольній команді. А суду присяжних це все байдуже. Він оцінює докази з чистого аркуша, і «туфта» (це слівце в цьому разі найточніше передає суть) там не проходить.
Ця інституція допомагає побачити якість законодавства. Суддя-фахівець, котрий є частиною правоохоронної системи, інколи заплющує очі на те, що закон несправедливий, але з формального погляду він є закон, і його потрібно дотримуватися. А для присяжного це — не аргумент. Він дивиться на закон з точки зору справедливості, приміряє будь-яку його норму до свого розуміння життя. Якби у нас запровадили такий суд, то в багатьох випадках ми побачили б, що якість нашого законодавства залишає бажати кращого.
Суд присяжних — це діамант системи, а ми віддаємо перевагу біжутерії.
До слова, я не бачу зразків яскравої адвокатури в Україні. Причина — відсутність суду присяжних. Адже саме він є ареною, на якій затребуваний блискучий адвокат.

Для порядної людини, а не «довічників»
— Чи можливе запровадження суду присяжних у вигляді пілотних проектів?
— Досвід засвідчує, що у великих країнах (ми належимо до цієї когорти) краще спочатку апробувати новий інститут у кількох регіонах. Хоча я не бачу проблеми в тому, щоб запровадити його водночас в усій країні, але слід виходити на це цілеспрямовано.
— Що може дискредитувати такий суд?
— Неналежне впровадження. Суть суду присяжних — право на суд рівних тобі, право вибирати своїх суддів. Із 24 осіб обирають 12 — це ключова ідея, від якої не можна відходити.
— Яку категорію справ має розглядати ця інституція?
— Коли є загроза позбавлення волі строком на три-чотири роки, цього достатньо, щоб мати право на суд присяжних. У нас же поки що домінує думка, що це — інструмент для «довічників». Це зовсім неправильно! Такий суд потрібний не тому, кого обвинувачують у 20 епізодах зґвалтувань і вбивств, а порядній людині, котра опинилася в нестандартній життєвій ситуації. Захищаючись, людина мусить мати вибір: просити або суд рівних, або професіоналів. Вона сама визначатиме, перед ким краще довести свою невинуватість.
— Хто може чинити спротив запровадженню суду присяжних? Кому це невигідно?
— Пересічні громадяни ставляться до цієї інституції індиферентно. Певне реагування помітно лише в професійній сфері. Такий суд не потрібен ні міліційно-прокурорській структурі, ні судам. Адже служителі Феміди консервативні, звикли працювати в існуючій системі й не бажають переходити на інші рейки. Я не бачу глибокого розуміння цінності суду присяжних у середовищі вчених, бо спрацьовує радянська інерція, що це — відмираюча форма правосуддя, і всі країни від неї буцімто відмовляються.

Як уникнути авантюризму
— Що станеться, коли до нової редакції Конституції не входитиме положення про суд присяжних?
— З погляду історичної й юридичної правди це — неприпустимо. Одна із ключових конструкцій, котра нині визначає, в якому напрямку рухається правова система, це стаття 22 Основного закону, в якій ідеться про те, що не можна звужувати обсяг прав і свобод людини. З точки зору економічних прав — це повне безглуздя. Ці права припускають справедливий розподіл сьогоднішніх можливостей. Скажімо, в держави є, умовно кажучи, 20 мільярдів, які можна розподілити серед населення, тож це робиться в певний спосіб. Коли завтра буде 10 мільярдів, то розподілити можна буде тільки 10 і ні копійки більше. Що б ти в законодавстві не написав, гроші в скарбниці не з’являться, отож економічні права звузяться. А там, де йдеться про природні права людини, про свободу, ця норма має працювати стовідсотково бездоганно. Тобто ми як суспільство вийшли на певний рівень і нижче не повинні опускатися, це має бути стимулом для нашого розвитку.
Хоча можна спрогнозувати, що коли з Конституції вилучать положення про суд присяжних, то в нашій країні нічого не станеться, тому що вона специфічна з точки зору правових ідей. Наші юристи, які значною мірою досі залишаються радянськими, проковтнуть це легко. Якби спробували скасувати суд присяжних у Великій Британії чи США, то там виникли б неабиякі правові проблеми.
— Голова Спілки адвокатів України Тетяна Варфоломеєва заявила, що за нинішніх українських реалій запроваджувати таку інституцію неможливо, і в найближчому майбутньому теж...
— Якби в нас зараз з’явився суд присяжних, то ми б не отримали того ефекту, як у Великій Британії, США, Канаді, інших країнах. Але з іншого боку, я переконаний, що кращої форми правосуддя світ не вигадав і протягом найближчих десятиліть не винайде. Тому варто шукати найдосконаліші шляхи її запровадження, правильно підготуватись. Не слід брати приклад з Росії. Там до цього інституту підійшли формально: залишили стару радянську процедуру розслідування і приєднали її до суду присяжних. Це абсолютно нелогічна річ, бо такий суд — допустимість доказів, реальна змагальність і рівність сторін у процесі.
— Що потрібно для того, аби ця інституція повною мірою розкрила в Україні свій потенціал?
— Суд присяжних запрацює в нашій державі за наявності двох умов. Одна з них — юридична — стосується системи доказового права. Її треба приводити в порядок, відходити від радянської й запроваджувати ту, якою послуговуються в цивілізованих державах світу. Передовсім це стосується формування правил допустимості доказів. Щоб ми не дискутували протягом майже десяти років про те, чи є допустимими доказами «плівки Мельниченка». Для нормальної правової системи це зрозуміло, як двічі по два — чотири. Треба поставити завдання перед юристами, щоб вони зробили кілька концепцій систем доказів, і під час дискусії обрати найкращу. Це перше, без чого однозначно не можна запроваджувати суд присяжних. Друга умова запровадження цього інституту — соціальна. Він працює лише в чітко структурованому суспільстві. Це бачимо на прикладі Росії позаминулого століття. Там такий суд запровадили 1864 року, і він одразу ефективно запрацював, тому що кожна людина там була не сама по собі: хтось належав до дворян, хтось до купців. Аби перебувати в певній соціальній структурі, треба було гідно себе поводити. Людина відчувала відповідальність перед верствою, до якої належала. Адже особа, котра сьогодні виконувала функції присяжного, завтра поверталася в свою структуру. Ніхто їй не казав: пане Р., ваша поведінка на суді присяжних обурлива з погляду порядної людини, але всі виразно давали йому відчути, що ставляться до нього інакше.
Якщо ж ми нині непідготовленими запровадимо суд присяжних, то це буде авантюризм.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• СПРАВИ МІЖ СУДДЯМИ РОЗПОДІЛЯТИМУТЬ АВТОМАТИЗОВАНО
• ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ УДОСКОНАЛЯТЬ

назад »»»