ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
ВОКЗАЛ НА ДВОХ: МЕРІЯ ЛЬВОВА ЗАЗІХАЄ НА МАЙНО ЗАЛІЗНИЦІ
Коли ми говоримо про європейський вибір, то стартовим майданчиком України до Європи називаємо Львів. Символом столиці Галичини завжди був вокзал. Саме про його цікаву історію й непросте сьогодення піде мова.

На службі подорожніх
Львівська магістраль — одна з найстаріших залізниць України. Її історія починається від часів, коли західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорської імперії.
3 листопада 1861 року Віденський вокзал готується до відкриття залізничного сполучення з галицькою столицею. Вранці 4 листопада урочистий ескорт прибув до Перемишля. Замінили локомотив. Новий паротяг, якому першим довелося подолати новозведену майже 100-кілометрову лінію, називався «Ярослав». О 10-й годині за місцевим часом він вирушив до Львова.
Там уже нетерпляче чекали, «Gazeta Lwowska» писала напередодні: «Після довгого очікування наближається радісний день, від якого починається і в нас регулярний рух на залізниці ім. Карла Людвіга. Вона безпосередньо з’єднає Львів із мережею європейських залізниць. За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєднається з цивілізованою Європою, утворить шлях, що проляже від східних кордонів Австрії аж до узбережжя Адріатичного моря. Столиця краю, як і взагалі Галичина, відтепер матиме допуск до збільшення активності промислу і полегшеної торгівлі».
У жовтні 1861-го було завершене будівництво Двірця колійового — вокзалу у Львові. Хоча у цій уніфікованій споруді було мало естетичного, преса на хвилі загального піднесення висловлювала захоплення від неї: «Що стосується головного будинку, то це — одна з найкращих споруд в Європі. Довжина його 70, а ширина — 10 сажнів (австрійський сажень дорівнював 1,8965 метра.— Авт.). У майбутньому він слугуватиме відправним пунктом для чотирьох залізниць: зі Львова до Кракова, до Чернівців, до Бродів і до Томашова, яких загальна довжина становитиме 110 миль».
На початку ХХ ст. виникла необхідність будівництва нового вокзалу у Львові: через місто проходив великий пасажиропотік, компактний Чернівецький вокзал (таку офіційну назву мав Двірець колійовий у Львові.— Авт.) не вміщував усіх подорожніх. До справи підійшли вдумливо: громадяни провели референдум, де потрібно розмістити новий вокзал. Серед запропонованих місць були центр міста і ріг нинішніх вулиць Степана Бандери та Олександра Невського, а також верхня частина Єзуїтського саду (парк поруч із університетом). Місце, на якому спинились, було обрано не в останню чергу через відносну дешевизну ціни на земельну ділянку.
Провели тендер проектів. Над проектом-переможцем працювали архітектори Купріянов, Садловський і Зарицький. Скульптурне оформлення головного порталу виконали знані львівські скульптори Петро Війтович (він створив алегорії Львова та залізниці, що тримають картуш із гербом міста) і Антоні Попель (його фігури «Торгівля» і «Промисловість» розміщені в нішах поруч із головним входом), а основні будівельні роботи — широковідома фірма професора Івана Левицького. Дах проектували чеські майстри.
Довжина львівського двірця — 150 м. Споруда раніше була одноповерхова, в стилі віденської сецесії. (Це пізніші перебудови після руїни Другої світової війни внесли свої корективи в чистоту стилю). Ліворуч були господарські приміщення і багажне відділення, праворуч пізніше звели пошту. Фасад було розфарбовано у білі, купол і браму — у зелені тони.
У будинку вокзалу працювали центральне опалення, електроліфти для працівників, електричне освітлення, вентиляція, а в залах було розміщено 70 електрогодинників. Iз залів очікування до перонів пасажири добиралися через п’ять тунелів (вони i тепер експлуатуються) i опинялись під красивим арочним перекриттям зi скла й металу — дебаркадером. Усередині вокзалу праворуч був вхід до пошти, телеграфу і телефону, ліворуч — спочатку газетний кіоск, далі тютюнова крамничка, вестибюль...
За ескізами автора проекту двірця, Владислава Садловського, краківська фабрика Ю. Горецького виконала головну браму з кованого заліза, прикрашену рослинним орнаментом. Гнучкі ліани нагадували ковані поручні п’яти кас першого та другого класів — флористична закоханість модерну виявила себе по повній програмі.
У березні 1904-го відбулося освячення та урочистості з нагоди відкриття одного з найбільших вокзалів тогочасної Європи — привабливого не лише за архітектурою, а й з огляду на продумане створення зручностей для пасажирів.
Під час воєн вокзал був мішенню для ворога. 1916 року двірець бомбардували, 1919-го він знову зазнав руйнування. Фасад дивом зберігся. Під час відновлення споруди (1930 р.) двірець «підріс» на один поверх. 1 вересня 1939 р. (перший день Другої світової війни) вокзал зазнав бомбардувань і був знищений. 159 км залізничних колій на 270 га площі, яку він займав, перетворилися на руїну. 1941-го від бомбардувань сильно постраждав дебаркадер. Після війни споруда була в такому жахливому стані, що йшлось навіть про зведення нового вокзалу. У 1952 році почалося оновлення й реконструкція залізничної станції. До сторіччя вокзалу, яке відзначалося 2004 р., двірець відремонтували.

Ратуша й залізниця побили горщики
Вокзал станції Львів упродовж тривалого часу заслужено називають візитною карткою міста, регіону. Не лише тому, що його споруда має привабливий архітектурний вигляд. Щомісяця двірець відправляє понад 1 млн 200 тис. пасажирів, переробляє майже 20 тис. тонн вантажу. Отже, тут «крутяться» неабиякі гроші. Мабуть, саме тому мерія Львова накинула оком на головну залізничну браму Галичини. Конфлікт спалахнув стосовно приміщення вокзалу, що на площі Двірцевій, 1.
Ще в лютому 2007-го Львівська залізниця звернулася до міськради з проханням про дозвіл на оформлення державного права власності на нерухоме майно, що перебуває в господарському підпорядкуванні залізниці, себто будівлю вокзалу. Однак міська рада відмовила прохачам у цьому. Львівська залізниця вперше в своїй історії зіткнулася з тим, що місцева влада претендує на вокзал. До речі, протягом тривалого часу міськрада намагається довести, що вокзал станції Львів мав би бути комунальною власністю міста.
Зарадити справі залізниця вирішила через Феміду. Господарський суд Львівської області рішенням від 1 червня 2007 р. визнав за державою в особі Верховної Ради України право державної (тобто загальнодержавної) власності на об’єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Львів, вул. Двірцева, 1, а саме будівлю вокзалу станції Львів. Однак міську раду такий перебіг подій не влаштовував — вона подала апеляцію. І знову отримала відмову: Львівський апеляційний Господарський суд вердиктом від 4 вересня 2007 року відмовив їй у задоволенні апеляційної скарги і залишив оскаржуване рішення в силі. Проте це не спинило міських урядовців. Вони подали ще одну апеляцію і втретє Вищий господарський суд України ухвалою від 6 грудня 2007 року підтвердив статус-кво.
Схоже, Львівська міськрада заново шукатиме шляхи оскарження судових рішень. Такий крок нікого не здивує, особливо після ознайомлення з мотивацією, якою керуються нинішні батьки міста. У касаційній скарзі на постанову Львівського апеляційного Господарського суду витяги із законів тісно переплелися з цікавими припущеннями. Особливо заслуговують на увагу слова: «Тож кому як не територіальній громаді Львова в особі її Львівської міської ради взяти на себе відповідальність за забезпечення та справедливе і раціональне врахування інтересів усіх львів’ян та їхніх нащадків, причетних у минулому до створення та експлуатації вокзалу...»
Напружені відносини між владою і залізницею й через землю, на якій розташована дитяча залізниця. Як ідеться у повідомленні прес-центру залізниці, міськрада тривалий час ігнорує їхнє прохання стосовно оформлення державного акта на цю землю. Якщо депутати не поквапляться вирішити цю проблему, одне з улюблених дитячих місць відпочинку доведеться ліквідувати. Цьогоріч заплановано реконструкцію та оновлення дитячої залізниці, однак залізничники побоюються вкладати кошти в її розвиток, адже земля, на якій курсує потяг «Вітерець», є ласим шматком і завтра може виявитися власністю іншої структури.
Представники львівської залізниці вважають, що мотивація, якою керується мерія для привласнення вокзалу станції Львів, є популізмом і невдалою спробою гри на емоціях громадян. Навчені гірким досвідом жителі міста Лева давно не вірять у «філантропію» влади. Вокзал і територія навколо нього є ласим шматком, одних тільки торгових точок там можна розмістити десятки! Одначе за якусь сотню метрів потерпає від безладу неупорядкована частина вулиці Городоцької, з якої починається дорога до вокзалу. Нею можновладці чомусь не поспішають опікуватися, хоча це неабияк псує імідж міста.
Львівська залізниця закликає чиновників мерії не бавитися у комунальні ігри, а виконувати свої безпосередні обов’язки: дбати про місто і його мешканців, виправдовувати покладені на них сподівання. Про підготовку вокзалу до Євро-2012, про що так ратує мерія, залізничники подбають самі й продемонструють, як насправді треба ґаздувати.
...104 роки тому внаслідок розвитку колійових сполучень Львів став одним із найважливіших залізничних вузлів Європи. Новий вокзал був дивом інженерної думки: зручний, вишуканий, з величезним скляним дебаркадером над пероном. Понад століття минуло, а вокзал надалі лишається найкращим у Європі за рівнем сервісу і вишуканістю зовнішнього й внутрішнього оздоблення. Прикро, що двірець, побудований для подорожніх, а не для батьків міста, став каменем розбрату мерії й залізничників.

Іван ДМИТРІВ, Львів
також у паперовій версії читайте:

• ЧАСТІШЕ ДИВИТИСЯ ПІД НОГИ
• ЯК ВІДМИТИ ЗЕМЛЮ ВІД КОРУПЦІЇ?

назад »»»