ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БЕЗПЕКА
ВІД ПОЛОМКИ ДО ПОЛОМКИ
Підвісні пасажирські канатні дороги (ППКД) належать до споруд підвищеної небезпеки. Поломки тут у більшості випадків спричиняють загрози життю й здоров’ю пасажирів. Під час обстежень багатьох ППКД у різних регіонах України часто-густо, на жаль, виявляється легковажне ставлення власників і персоналу до своїх обов’язків.

ПРАЦЮЮТЬ «КАНАТКИ» ГІРСЬКОЛИЖНИХ КУРОРТІВ
Зазвичай з канатної дороги намагаються отримати максимум прибутку за значного скорочення витрат на обстеження, планово-попереджувальні ремонти, підготовку персоналу. В деяких випадках експлуатація канатної дороги зводиться до «натискання кнопки» та ремонту «коли щось вийде з ладу». Наслідки такої байдужості засвідчила недавня аварія ППКД у Славському Львівської області.
На Різдво 150 лижників повисли у кріселках підйомника (хто на висоті 10, а хто 20 м) на гору Високий Верх. Рятувальники «звільнили» їх лише через шість годин. У декого вже починалася паніка, на щастя, ніхто серйозно не постраждав. Півтори сотні лижників вимушено увесь день милувалися карпатськими схилами. Верхній рівень підйомника був забитий вщерть, тож привідна станція не витримала і спинилася. Згідно з попередніми висновками фахівців, вийшов із ладу вал редуктора лебідки.
Для порятунку створили пункти «прийому» змерзлих туристів — знімали їх по одному. Тих, хто був у верхній частині несправного підйомника, евакуйовували за допомогою драбин. Випадків непередбачених зупинок підйомників у Карпатах чимало, але зазвичай «простої» тривають щонайдовше годину. «Серйозних аварій підйомників не так багато. Це — друга від 1986-го, що взяла «у заручники» таку кількість відпочивальників і тривала так довго,— зазначив командир Львівського гірського пошуково-рятувального загону МНС Михайло Яворівський.
До речі, готельний комплекс «Захар Беркут» лише нещодавно встановив підйомник, нині він один із найновіших в українських Карпатах. Парнокрісельну підвісну канатну дорогу проектував харківський інститут «Проммеханізація». Її довжина — 2800 м, перепад висот — 552 м. Нині підйомник не функціонує, і не відомо, коли його роботу відновлять. Як запевнила адміністрація готельного комплексу, всім постраждалим повернули вартість абонементів. Про якусь компенсацію моральних збитків наразі не йдеться. Причини та обставини аварії в Славському вивчають експерти.
Отже, реальний стан на ППКД породжує невтішний прогноз: аварії можуть повторитися. Тож потрібно говорити про проблеми, що суттєво впливають на безпеку канатних доріг.
Навчальних закладів, де б фахово готували механіків, електромеханіків і операторів ППКД, не існує. Виняток становить Крим, де такий навчальний центр організовано на базі ТОВ «Стартінвест». У решті випадків підготовка обмежується, в кращому разі, бліц-вивченням «Правил будови та безпечної експлуатації ППКД» з бліц-складанням іспитів для отримання посвідчень. В гіршому випадку, до керування ППКД допускають людей, підготовлених за «принципом шимпанзе», тобто їм показують лишень, де і які кнопки натискати. Але навіть на таку підготовку кошти виділяють неохоче. Серйозний фахівець потребуватиме постійної роботи, гідних умов і оплати праці, а непідготовлених і низькооплачуваних дилетантів можна звільнити після закінчення сезону, набравши нових перед початком наступного, і так до безкінечності.
Ігноруючи вимоги інструкцій з експлуатації, персонал ППКД жорстко скорочується з метою заощадження витрат. Технічний стан канатної дороги і безпека пасажирів у такому разі для власників — другорядне питання.
Отже, виникає наступна проблема, що логічно випливає з першої, тобто організація та проведення регламентних робіт і планово-попереджувальних ремонтів.
Часто в питаннях періодичності й об’ємів цих робіт слабо орієнтуються навіть начальники канатних доріг. Воно і не дивно — в період туристичного сезону накопичується грошовий капітал, а по його завершенні техніку закривають на замок — до наступного сезону. Втрачається час, необхідний для утримання дороги в технічно-справному стані. На проведення оглядів, ревізій, ремонтів деякі власники виділяють кошти вкрай неохоче. От і працює «канатка» від поломки до поломки. Та навіть якщо вона і сталась, а керівництво канатної дороги «дозріло» до ремонту, то виявляється, що для його проведення підприємство не має ні фахівців, ні механізмів, ні звичайного слюсарного інструменту.
Між іншим, у «Правилах будови і безпечної експлуатації ППКД» чітко зазначено, що на підприємстві, яке експлуатує канатну дорогу, має бути створено ремонтну службу, встановлено порядок профілактичних оглядів і ремонтів. Тільки так можливе утримання її в належному стані. На жаль, це положення багатьма ігнорується. Знову заощаджують. А про небажання залучати фахівців для проведення експертних обстежень і вантажних випробувань годі й говорити.
Слід звернути особливу увагу на будівництво та експлуатацію бугельних витягів, тобто витягів буксирних канатних (ВБК). Так, донедавна їх узагалі не визнавали за обладнання підвищеної небезпеки, незважаючи на значний травматизм і навіть смертельні випадки на ВБК. Дається взнаки брак нормативної документації та безконтрольність при будівництві та експлуатації цих вантажопідйомних споруд.
Слід знати, що типовий карпатський бугельний витяг — це неоковирна споруда, яка ледь тримається на «економних», зведених фундаментах, часто навіть за відсутності проектної документації. Приплюсуємо іржаві канати, роздовбані приводи та роликові батареї, зношені футерівки й рухомий склад, відсутність кріпильних деталей та будь-яких пристроїв безпеки. Лишається дивуватись безпечності наших гірськолижників.
Власники деяких бугельних витягів ігнорують і не дотримуються «Правил влаштування і безпечної експлуатації витягів буксирних канатних для гірськолижників». Воно зрозуміло: безконтрольність витрат не вимагає.
І, врешті-решт, одна із не менш важливих проблем. Це — створення на кожному гірськолижному курорті, на якому експлуатуються підвісні пасажирські канатні дороги, професійної аварійно-рятувальної служби. На жаль, «Правилами» це не регламентується, але практика доводить її необхідність. Адже рятувальники МНС часто неспроможні оперативно прибути на місце події. Тут на рахунку кожна хвилина, а дорогоцінний час витрачається на зв’язок із рятувальниками, переїзд до місця події та розгортання рятувальних бригад. Тоді як роботи потрібно розпочати відразу після того, як виявиться, що ні на основному, ні на резервному приводах ППКД транспортування неможливе, і таке рішення слід ухвалити максимум через 5–10 хвилин після зупинки. Дії рятувальних бригад, персоналу ППКД, механізаторів і водіїв транспортних засобів мусять бути скоординованими, а потерпілі — поінформованими і попередженими.
Висновок однозначний: кожному гірськолижному курорту необхідна постійно діюча професійна рятувальна служба. До речі, такий підрозділ функціонує на гірськолижному курорті «Буковель», що на Івано-Франківщині. Там працюють досвідчені, треновані й відповідно оснащені рятувальні загони. Звичайно, дрібним власникам така служба не по кишені, але можна придбати рятувальні комплекти, провести навчання з персоналом ППКД, підготувати рятувальників з їхнього числа. «Канатки» вимагають справжніх професіоналів.

Сергій ЛИЗАНЧУК, м. Івано-Франківськ
також у паперовій версії читайте:

• АНАТОМІЯ НАДЗВИЧАЙНОЇ ПРИГОДИ

назад »»»