ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
ІСТОРІЯ ХВОРОБИ ОДНОГО ДОВГОБУДУ
Ця шестиповерхова будівля в центрі Мелітополя простояла в недобудованому вигляді понад десять років. Напевно, у її долі мало б що змінилося, якби вона не отримала нового статусу — комунальної установи обласної ради в складі Мелітопольського міжрайонного онкологічного диспансеру.

Коли вісім років тому недобудований корпус мелітопольського диспансеру вводили до складу міської лікарні (було й таке), вирішили скоротити кількість ліжок — зі ста до 75, разом із штатними одиницями. Але онкологічних хворих, на жаль, побільшало. Крім того, через стаціонар протягом року проходить понад тисячу пацієнтів — не тільки з Мелітополя, а й з п’яти навколишніх районів.
Поки що заклад тулиться в старих двоповерхових корпусах, де катастрофічно не вистачає місця. Приміром, ендоскоскопічна служба, яка проводить шість видів досліджень, займає усього одну кімнату, а мала б розміщуватися в шести. Клінічна та цитологічна лабораторії також потребують не менш як шість приміщень, а поки що їм належить одне-два. У новому корпусі планується віддати цим службам цілий поверх. Тоді значно покращаться й умови перебування в стаціонарі, де поки що в одній палаті — по 6–8 хворих.
Незважаючи на недостатню площу та перевантаження медперсоналу, колектив онкологічного диспансеру постійно освоює нові методики лікування та діагностики. Головний лікар закладу Олександр Рябіков перелічує їх: аутрансплантація (не плутати з алотрансплантацією) кісткового мозку, ця складна методика освоєна кілька років тому, лімфотропне введення медикаментів, лапороскопічна діагностика, комп`ютерна обробка даних, використання лазерних хірургічних апаратів, а також органозберігаючі операції при раку молочної залози. Мелітопольським лікарям під силу більші досягнення, однак бракує не тільки площ, сучасної апаратури. Дефіцит коштів — хронічний. Якось Олександр Рябіков підрахував, яким має бути фінансування, аби хворі не купували жодних медикаментів. І вийшло 90–100 тисяч гривень на місяць. Насправді диспансер торік отримував по дев’ять тисяч. У цьому році фінансування має збільшитися до 14–16 тисяч, тому хворі змушені йти в аптеки по ліки з власним гаманцем.
Взятися до розширення матеріально-технічної бази міжрайонного диспансеру керівництво міського управління охорони здоров’я запропонувало Олександру Рябікову ще років двадцять тому. Він зібрав технічні умови, замовив проект, й у 1991 році поруч зі старими корпусами розпочалось спорудження нової багатоповерхівки.
Наприкінці 1990-х будівництво загальмувалося, тоді мелітопольська міська влада на чолі з Анатолієм Мангулом вирішила приєднати недобудований корпус диспансеру до міської лікарні. Розуміння того, що це рішення було хибним, прийшло пізніше. І, немов почуваючи себе винним, почав дбати про надання на будівництво державних коштів. На отримані гроші в новому корпусі встановили вікна, відремонтували дах, змонтували зливну каналізацію, а головне — провели опалення, щоб будівля не руйнувалась. Це сталося п’ять років тому, і з того часу нічого не змінювалося. Міський бюджет не мав коштів, а область нічим не могла допомогти, поки диспансер підпорядковувався місту.
Визначити майбутнє онкологічного диспансеру можна було, лише передавши його у власність обласної громади, тим паче, що фактично цей спеціалізований лікувальний заклад обслуговував населення кількох районів. Це нарешті сталося за рішенням сесії обласної ради. Майже відразу на подальше будівництво надійшли державні кошти за рахунок субвенцій. Із 6,06 мільйона гривень, призначених на оплату будівельно-монтажних робіт, мелітопольська корпорація «Тавріябуд» торік освоїла понад мільйон гривень. Заплановано, що корпус введуть в експлуатацію наступного року, проте будівельники налаштовані завершити роботи навіть у поточному.

Ніна ЛОМОНОСОВА, Запорізька область
також у паперовій версії читайте:

• КЛІЩ ПРИЧАЇВСЯ У ПОВІКАХ...
• МІКРОЧИП-САНІТАР
• СТРЕС АКТИВІЗУЄ ДІЮ ВІРУСУ
• ІМУННА СИСТЕМА І АЛЕРГІЯ

назад »»»