ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
КИЇВ — МІСТО ПРАСЛОВ’ЯНСЬКИХ ЧАСІВ
«Проблема походження Києва є однією з найбільш важливих і актуальних у вітчизняній історичній науці з перших днів її існування»,— зазначається в колективній праці «Новое в археологии Киева» (1981). Продовжимо і ми огляд найбільш цікавих наукових гіпотез щодо цього.

І.
Північні сусіди Київської Русі — жителі Скандинавії — називали Русь «Гардарікою», тобто царством міст. Це означає, що вони захоплювались і красою, й кількістю міст Київської Русі. Назву, як правило, дають за найбільш примітною ознакою — отже, такою ознакою для Русі були міста. У державі, де містобудування настільки розвинене, його історія має бути дуже давньою.
Дослідження свідчать, що такі поетичні назви, як «царство міст», з’являються зовсім не випадково, а найчастіше виникають на міцному історичному ґрунті. Міф як форма давньої свідомості, як образне сприйняття світу лише вбирає в себе історичні факти, надаючи їм своєрідного обличчя. Так, за словами Гомера, на острові Кріт налічувалося 90 чи навіть 100 міст — і сучасна наука виявила, що насправді їхня кількість була навіть більшою (хоча раніше вважали, що це поетичний образ, позбавлений реального ґрунту).
Для вивчення найдавнішої історії Києва важливо мати на увазі, що назви, дуже подібні до назви української столиці, часто трапляються в інших слов’янських народів. Авторитетний український історик М. Брайчевський звертає увагу на те, що в Польщі є місцевість Куява (таку форму мала назва Києва в деяких писемних джерелах) і на її околиці — давнє село Києво. Ці назви подибуємо на території, з якою пов’язані легенди про заснування польської держави, міста легендарного Попеля (легенда про нього, як свідчать В. Іванов і В. Топоров, має відповідники в східнослов’янському фольклорі). Села під назвами Кияни, Киї тощо є і в інших місцевостях Польщі. Особливо характерні такі назви для середньої Польщі, де було відоме плем’я польських полян (своєю назвою, як бачимо, тотожних полянам на Дніпрі, князем яких був Кий). Близькість назв призвела до того, що відомий середньовічний польський історик Ян Длугош, переказуючи легенду про заснування Києва, плутає полян із поляками. (До речі, сучасну назву «поляки» мовознавці вважають похідною від назви полян).
Показово, що в польського історика Матвія Стрийковського сюжет про Кия та його братів має деякі особливості, невідомі з «Повісті временних літ» (цитуємо за М. Брайчевським). «Кий, або Кіг, старший, заложив замок і місто Київ від свого імені над рікою Дніпром... Другий брат Щек недалеко від Києва побудував замок і місто на горі Щекавиці від свого імені. Також Корево, третій їхній брат, заложив у своєму удільному князівстві Коревицю, яку потім називали Вишгородом». Бачимо, що така досить незвичайна форма легенди конче нагадує повідомлення вірменського літопису про Куара та його братів, кожен із яких будує своє місто. Це може свідчити про особливу давність повідомлення, підтверджувати припущення про початкове існування трьох київських протоміст, які згодом об’єдналися в одне.
Академік О. Трубачов вказує на паралель імені Кия й імені польського міфологічного персонажа Пяста — обидва означають «довбня, палиця, пест». Пяст — легендарний вождь племені полян (польських полян, яких не треба плутати з полянами дніпровськими), нащадками якого вважалися перші польські князі й королі, котрі правили в IX–XIV ст.
ІІ.
Легенда про виникнення Києва має важливі паралелі не лише в польських, а й, як на цьому вже наголошувалося, в чеських середньовічних переказах. Як зазначає М. Брайчевський, чеська героїня Лібуше «постає перед нами як своєрідний двійник Кия, а разом з тим і його сестри Либеді». Вона відома тим, що провістила заснування чеської столиці — Праги. Як зазначає німецький знавець слов’янських мов М. Фасмер, у Чехії назва «Київ» («Кийов») трапляється вісім разів.
Отже, українські, польські й чеські легенди про заснування стародавніх міст мають багато спільного. Польська середньовічна хроніка (XIV ст.) починається з повідомлення про трьох братів — Чеха, Ляха і Руса, які стали родоначальниками трьох народів. Образ трьох братів, очевидно, був одним з дуже давніх й улюблених у слов’янській міфології — варто згадати численні казки про трьох братів і, звісно, переказ про Кия, Щека і Хорива.
Не лише у східних і західних, а й у південних слов’ян були населені пункти з назвою, близькою до назви Києва. Про це повідомляється в «Повісті временних літ». Повертаючись з походу на столицю Візантії Царград, Кий «прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий... Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець». Таке повідомлення не обов’язково означає, що «городок» на Дунаї заснував сам Кий,— може бути, що цим хотіли пояснити існування й на Дунаї однойменного населеного пункту. Варто згадати, що слов’яни спершу розділилися на східних і західних, а лише потім від східних слов’ян відокремилися південні. Тому якби навіть назва, близька до назви Києва, й не була засвідчена на південнослов’янській території, то виявлення її в східних і західних слов’ян було б достатнім для висновку про загальнослов’янське поширення цієї назви.
У 1831 році вийшла друком стаття І. Ліпранді «Роздум про давні міста Кеве і Києвець», у якій автор висловив думку про те, що Києвець з «Повісті временних літ» — це те саме, що болгарське місто Кеве. Крім того, у статті міститься цікаве припущення про те, що князь Русі, який відвідав римського імператора Костянтина Великого (імператора в 306–337 роках, який заснував Константинополь і легалізував християнську церкву), був саме Кий. З іменем Кия, на думку І. Ліпранді, могли бути також пов’язані назви болгарських сіл Киово і Ковилово. Можна припустити, що для першої назви такий зв’язок цілком вірогідний, тоді як друга з цих назв, певніше за все, має інше походження.
ІІІ.
Важливі свідчення про давні традиції може дати дослідження історії слов’янських будівельних термінів — особливо тих, які успадковані від трипільської культури (що процвітала в Україні, зокрема й на території Києва, в V–III тисячоліттях до н. е.). Як і сама трипільська культура, так і її будівельні терміни пов’язані з давньою культурою Греції. У грецькій мові відоме слово «кіон», яке означає «стовп, колона» і вважається дуже давнім, стосовним до будівництва III–II тисячоліть до н. е. Цілком можливо, що слов’янське слово «кий» і грецьке «кіон» звучать дуже схоже зовсім не випадково. Отже, між назвою таких архітектурних шедеврів, якими вважають колони острова Крит, й іменем князя Кия може бути виявлений історичний зв’язок. Не випадково професор Харківського університету Є. Кагаров ще на початку ХХ ст. писав про єдиний культурний простір «від Криту до Києва». Але точніше було б сказати навпаки — «від Києва до Криту», бо пам’ятки трипільської культури в Україні давніші, ніж пам’ятки спорідненої з нею егейської культури — на Криті.
На території Малої Азії (сучасної Туреччини) відоме давнє місто Кіос. Провідний український знавець давньогрецької мови професор А. Білецький, перекладаючи українською мовою твір давньогрецького «батька історії» Геродота, вживав цю назву без грецького закінчення — Кій. Дослідники не раз звертали увагу на близькість назв Києва і Кіоса (Кія). Але найбільш разючим фактом можна вважати той, що жителі Кіоса називалися кіанами! Отже, Київ і кияни на Дніпрі, Кіос (Кій) і кіани на південному узбережжі Чорного моря — навряд чи така промовиста близькість назв є випадковою. Випадкового в історії є дуже мало.
Якщо в основі назви міста Кіос лежить слово «кіон» («стовп, колона»), то це означає, що назва цього міста утворена так само, як і назва Києва (що можна вважати вірогідним). Подібність між назвами, засвідченими в Подніпров’ї та в Малій Азії вражає, проте не обмежується наведеними прикладами. Як відомо, засновник Києва був князем племені полян, територія яких у вірменському варіанті легенди про виникнення Києва має назву «область Палуні». А в Малій Азії, на південь від Чорного моря, в давнину (понад 3500 років тому) була відома країна Пала. Варто додати, що назва племені «поляни» означає, вірогідно, не «жителів полів», а «жителів гір» (можливо, саме київських), тобто «горяни». Карпатське слово «полонина» означає «гірська рівнина, пасовисько на верхівках гір», по-болгарському «планина» — «гора».
Давньогрецький історик Геродот у частині свого твору про Скіфію згадує про Кіанейські скелі, які, за давньою легендою, колись були плавучими. Ці скелі знаходились у Боспорській протоці, що вела з Чорного моря до Середземного, неподалік міста Кіос. Отже, «кияни» — це не лише жителі Києва й Кіоса, а й легендарні скелі в Чорному морі.
Назви, близькі до імені Кия й назви Києва, виявляється, є досить поширеними — від Польщі на півночі до Туреччини на півдні. Але головне те, що вони не поодинокі й у східних, й у західних, і в південних слов’ян. Тут варто, безперечно, згадати, що в численних суперечках істориків ХІХ ст. про те, чи було ім’я Кий (так само, як і імена його братів і сестри) слов’янським, одним з основних аргументів була поширеність цього імені й, особливо, пов’язаних з ним назв у різних слов’янських народів.

Юрій МОСЕНКІС, професор університету «Україна»
також у паперовій версії читайте:

• З ПОПЕЛУ ЗАБУТТЯ

назад »»»